Останні ягоди літа

Найкращий час смакувати кизилом

Продовгуваті темно-червоні, майже чорні ягоди з’являються на прилавках наших ринків наприкінці серпня — на початку вересня. Це дерен справжній, або кизил, як називаємо їх здебільшого. У різних місцевостях його йменують ще кизиль, роговик, дерен червоний, деренка, кизильчак, когутики, терник, шон...

Яскраві, червоні, блискучі плоди трохи нагадують плоди шипшини без хвостиків. Смак у ягід буває різний: як тільки починаєш їсти — солодкий, згодом терпкий і кисліший.

Люди запозичили його, як це зазвичай ведеться, у природи й культивують вже багато часу. Історичні джерела повідомляють про знайдені понад п’ять тисяч років тому кісточки кизилу на розкопках людських поселень, розташованих на території сучасної Швейцарії.

Легендарний давньогрецький поет Гомер писав, що саме зі стовбура кизилу були зроблені стріли у його героя-мандрівника Одіссея. А також спис засновників Риму Ромула і Рема, який, увійшовши в землю, вказав, де стоятиме вічне місто.

Ботаніки нараховують понад п’ятдесят видів цієї рослини, серед яких є і кущі, і дерева. Плоди вони мають також різної форми — круглі, грушоподібні, бочкоподібні. Достиглі плоди — бордові, темно-червоні, вишневі. Звідси і назва рослини — «кизил». Слово походить з тюркських мов, у перекладі означає «червоний», хоча ягоди деяких сортів бувають рожеві й навіть жовті. Слово, швидше за все, потрапило в українську з турецької мови.

БАТЬКІВЩИНА КИЗИЛУ — МАЛА АЗІЯ І КАВКАЗ

В Україну він потрапив з Туреччини, — розповідає біологиня Марія САВЧУК. — На нашій території поширений у південно-західній частині Правобережжя, в Карпатах і Закарпатті, а також в Криму, де часом утворює суцільні зарості.

Осінь — найкращий час для збору кизилу, стиглі плоди найсмачніші й найкорисніші, проте майте на увазі, що після перших заморозків ягоди наповнюються особливим ароматом і присмаком.

З довгим періодом дозрівання кизилу пов’язана старовинна татарська легенда.

Вона розповідає, що коли бог роздавав людям і тваринам квіти, дерева і чагарники, злому духу — шайтану сподобався кизил — він раніше за всіх розцвітав, отож і плоди його, певно, дозрівають раніше інших. І їх можна буде віднести на ринок і продати втридорога. Шайтан випросив кизил собі і почав чекати, поки той достигне. Але одні за одним достигали яблука, сливи, персики і абрикоси, а шайтанова ягода залишалася твердою і кислою. Не дочекався злий дух стиглих ягід, покинув кизил, а той незабаром поспів і винагородив терплячих людей.

У НЬОМУ КОРИСНЕ ВСЕ — ДЕРЕВИНА, КОРА, ЯГОДИ, ЛИСТЯ І КВІТИ

Біологи називають рослину латинським словом «корнус», що означає «ріг», а отже, міцний. Її деревина насправді дуже міцна. Деревина дерену тверда, дуже гарна, з світло-червоним зовнішнім шаром і бурим ядром. Прекрасно полірується, високо цінується як матеріал для столярних і токарних виробів. У давні часи з неї виготовляли ґудзики, тростини і навіть руків’я мечів. Та, мабуть, і зараз так використовують.

Кора і листки дерену містять таніди, завдяки чому кизилом можна фарбувати шкіру в жовтий чи сіро-зелений колір. Таніди дерену придатні й для дублення товстих шкур.

Важливо також, що дерен — цінна ґрунтозахисна порода в прибалкових, лісомеліоративних насадженнях, яка, швидко розмножуючись кореневими паростками, закріплює ґрунт у ярах і крутосхилах.

Кісточки дерену містять чимало олії, в просмаженому стані їх навіть використовують як замінник кави.

Дерен звичайний — дуже добрий ранньовесняний медонос і пилконос. У сприятливу погоду бджоли активно збирають з нього нектарі пилок.

КИЗИЛ ГОДУЄ І ЛІКУЄ

З кизилу готують мармелади, варення, пастилу, компоти, ба навіть приправи до борщу. Плоди вживають як приправу до м’ясних і рибних страв, засолюють.

Стиглий кизил містить чимало вітамінів (насамперед С, А, РР), органічні кислоти, харчові волокна, ефірні олії. Ягоди наповнені корисними мінералами — фосфором, калієм, магнієм, залізом, сіркою, а кісточки — ефірними оліями. Листя містить ще й — токоферол і аскорбінову кислоту, до того ж, що старіше дерево, то більше в його листі дубильних речовин і рутину. Кора кизилу також містить чимало корисних речовин. З давніх-давен люди використовують його листя як чай.

Ягоди кизилу тонізують, їх вживають для відновлення кров’яного балансу, нормалізації артеріального тиску, зміцнення судин, при венозних захворюваннях і набряках ніг, для зменшення запальних процесів. Пектин у його листі і плодах допомагає в разі інтоксикацій організму.

Кизил все ж не рекомендують їсти перед сном і тим, хто має проблеми з шлунково-кишковим трактом, особливо під час загострення хвороб.

Свіжі ягоди кизилу їдять, якщо вони дуже-дуже стиглі, хоча через свої в’яжучі властивості вони не всім до вподоби. А ось компот, кисіль, вино, желе та варення з цих ягід, яке, завдяки високому вмісту пектину, теж схоже на желе, смакують усім. Кизил також можна перетирати з цукром, у такому вигляді його можна зберігати в холодильнику тривалий час.

Але, мабуть, найоригінальніший спосіб зберігання кизилу придумали на Кавказі — стиглі ягоди протирають через сито, формують з кашки коржі і сушать їх у прохолодному місці. Такий кизиловий «млинець» забезпечує людину добовою нормою аскорбінової кислоти. Він може зберігатися три роки, а вітаміни і корисні речовини залишаються в ньому живими і неушкодженими. До речі, в такому вигляді кизил використовували під час Першої світової війни.

Дерен-кизил не вибагливий до ґрунтів, посухостійкий, його практично не вражають шкідники і хвороби, дуже декоративний — і коли квітне, і коли плодоносить. Його охоче використовують у дизайні парків і садів. Плоди кизилу достигають неодночасно, тому під кущем можна побачити стиглі червоні плоди, а на дереві — зелені.