.. Інакше навіщо на землі я цій вічній живу?
Про дороге з дорогими людьми мовою романсу говорила на своєму бенефісі Галина Лактіонова, директор представництва Християнського дитячого фонду в Україні, раніше відома як засновниця першої в Україні жіночої вечірньої гімназії й одна з організаторів конкурсу, фестивалю й клубу "Співоча родина".
А чому б і ні? Ось так, у повітряному, немов із хмари, "вбранні, що летить" вийти на сцену й заспівати. Про прекрасне й вічне. Ну й нехай не співачка, не акторка. Зате пісня пристрасно звучить у душі, проситься на волю. Її з радістю слухають. І чують. Люди різних професій, різного віку -- друзі й однодумці, закохані в пісню. Вони не вишукують помилок у вокалі. Слухають серцем. І немає вже страху. Одне лише веління, одне лише бажання - співати. Так сміливіше ж. "Гей, візнице, поганяй коней!"
Звичайно ж, вона шалено хвилювалася. "Це лише на вигляд вона така ділова. Громадська діячка, -- сказала її дочка Іванна, - але тип "ділової жінки" - не її. Так, мама сильна, й, водночас, боязка, навіть дуже соромлива". Сама ж Галина зізналася, що на бенефіс її підбив Мирон Петровський, автор книги "Романс на зламі XIX-XХ сторіч". А за два дні до концерту їй раптом стало так лячно, що вона ледве не відмовилася. Але годинник запущено - як підставити людей, котрі запропонували допомогу, музик, а головне, чого боятися, якщо вже гріє почуття близькості з "співочою родиною", з якою повна довіра?
Галина вийшла на сцену й низьким грудним голосом "ввела" до залу Булата Окуджаву. З його "Виноградною лозою". З його неповторним: "Й друзів покличу, на любов своє серце наставлю"... Дух улюбленого лірика "літав" серед цього дивовижного єднання людей і, думається, навіть не образився, що влада на бенефісі непомітно захопила Її Величність Жіночність.
Теплим ореолом вона закутувала весь зал, світилася в Галині, збентеженій і радісній, тому, що може подарувати колекцію романсів друзям, відбивалася в натхненних обличчях дівчаток, дівчат і жінок, у очах представників сильної половини, які теж переживали і яких так само хвилює високе й земне. Любов і розлука, вірність і зрада, зустрічі й розлучення - все, що зветься життям.
"Дай на прощання обіцянку, що не забудеш ти мене", "Любий друже, ніжний друже, згадуй про мене", "Відквітли вже давно хризантеми в саду", "Лише раз буває зустріч у житті" -- ці та багато які, так знайомі слова, мелодії в інтерпретації Галини Лактіонової й музик Ігоря Ісаєва, Ярослава Рудницького, Ігоря Заблоцького й Володимира Дяченка здавалися то знайомими незнайомцями, то незнайомими знайомцями.
Був один з останніх серпневих вечорів. За вікном шелестів тужливий дощик. А в невеликому залі Київського будинку вчителя, де працівниці фірми "Панна" перетворили скромну сцену на осінній сад, було по-родинному затишно, тепло. Якщо на грандіозних видовищних виставах шанувальники мистецтва стають частиною натовпу, то тут, у цій салонній обстановці, кожний відчуває свою причетність до творчості. Ну яке дівча не мріє бути акторкою? Тут, у клубі "Співоча родина" дитячі мрії втілюються в життя - у вбранні, що "летить" виходь на сцену й співай. Знаходить вдячного слухача поет-пісенник. Для талановитих дітей творчі вечори своєрідна "планка", що підіймається все вище й вище.
Багато які з гостей Галини Лактіонової вже пережили свої бенефіси, й у другому відділі повторювали на "біс" улюблені номери сольних концертів. З Білої Церкви Київської області приїхала музична родина Демидових. Тато Володимир, мама Валентина й сини Олексій -- гітарист і Дмитро -- скрипаль. За літо хлопчики написали шість інструментальних п'єс. По двох виконаних ні за що не здогадаєшся, що це твір дитини років 10--11, молодшенького Дмитрика.
Справжню насолоду всім доставили прекрасні голоси сестер Галини й Людмили Турчак. Вони заспівали декілька добрих старих шлягерів. Й, образно кажучи, підвели риску під нинішньою зустріччю: "Як чудово, що всі ми тут сьогодні зібралися".
Галина знову співала під Окуджаву: "Дощик осінній поплач про мене..." Осінь. Незабаром, осінь заплаче дощами. Але так не хочеться розставатися з теплом, з сонечком, з квітами.
"Не покидай мене весно,
Не залишай мене, надіє.
Дай Бог вам щастя й кохання".
