«Ганді» з Делятина

У Львові у Музеї модернізму демонструють роботи невідомого досі українського авангардиста Осипа Васьківа

«День» уже розповідав про масштабну ретроспективу львівського мистецтва, що візуалізує світогляд модернізму – постійну експозицію у Музеї модернізму, і це – нова виставкова  локація Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького (див. публікацію «»Не утопія,  реальність» у № 77 від 29 квітня 2021 року). Тоді у розмові з кандидатом мистецтвознавства, старшим науковим співробітником ЛНГМ мистецтвознавцем Богданом МИСЮГОЮ, ми говорили про всі сім залів експозиції, де представлено 183 роботи 76 авторів, і це твори «від перших ранніх модерних експериментів у руслі техногенного прогресу до рафінованих прикладів естетики пізнього структуралізму з його акцентами на переосмисленні давніх культур та космогонізмі».

Щодо початку виставки, то це – мистецтво 1914–1939 років, де показано й роботи Осипа Васьківа (1895–1972 рр.), ім’я якого почали повертати з небуття вже за незалежності України.

Привезли до Львова твори з Делятина – з краєзнавчого музею. У цьому містечку на Івано-Франківщині художник прожив 42 роки. Працював учителем і завучем у місцевій школі. Знав санскрит, мав велику бібліотеку і добре грав на скрипці. «Щодо основного захоплення, яке для Осипа Васьківа набуло професійного змісту, то художник працював у графіці й живописі, в різних їх жанрах і техніках, залишив після себе чимало малюнків, пейзажів, портретів, офортів, – розповідав в одному з інтерв’ю директор Делятинського краєзнавчого музею Андрій Мисюк. – Власне, засвідчує це творча спадщина митця, яку вважали втраченою. Маємо дякувати Божому провидінню та двоюрідному племінникові художника львів’янину Богданові Васьківу, у котрого зберігалася більша частина творчого доробку стрийка і котрий подарував його роботи делятинцям ще на час створення у 2012-му музею».

Загалом у Львівській галереї мистецтв понад два десятки робіт Осипа Васьківа. Сім з них – у постійній експозиції. Решта – на реставрації. «Присутність Васьківа дає нам підстави зовсім інакше подивитися на контекст львівського авангарду», – говорить Богдан Мисюга. І додає, що невдовзі передбачається велика персональна виставка Осипа Васьківа, на якій майстра представлятимуть не як делятинського живописця, а як авангардиста світової слави.

Також у процесі підготовки каталог-монографія про художника – «Осип Васьків. Повернення з небуття» (упорядник – директор Делятинського музею Андрій Мисюк). Книжка має вийти у львівському видавництві «Каменяр».

Також Богдан Мисюга і директор Львівської галереї мистецтв Тарас Возняк за участю Андрія Мисюка роблять окремий каталог, де, обіцяє Богдан Мисюга, будуть шикарні репродукції і наукова періодизація творчості Васьківа.  

То хто ж такий Осип Васьків і чим цінний для українського мистецтва? Про це далі у розповіді Богдана Мисюги.

«Усвідомлення того, хто такий Осип Васьків для українського мистецтва, приходить, коли бачиш висвітлення мистецьких процесів першої третини ХХ сторіччя в іншомовних джерелах – говорить мистецтвознавець. – Там все українське мистецтво – частина національних культур Польщі, Росії, Угорщини чи Австрії. Каменем спотикання завжди є іншомовні каталоги виставок тих років, що ніби документально легітимізують такий стан речей. Бракувало автентичного матеріалу позавиставкових процесів (а їх завжди є більше), який би сумарно творив конструкт свого унікального, українського мейнстріму в мистецтві модернізму. Для контексту українського мистецтва в Наддніпрянській Україні такими є Казимир Малєвич, Олександра Екстер, Олександр Богомазов Натомість в  Галичині ніколи не було постаті, котра б руйнувала хронологію вторинних процесів польсько-єврейського модернізму, що хронологічно спізнювався за європейськими процесами майже на півтора десятки років. І от виявилося, що така постать є – це український авангардист Осип Васьків, котрий наприкінці першого десятиліття  ХХ ст. вже  творив у стилістиці раннього експресіонізму».

Народився Осип Васьків у Йорданові, що біля Кракова, де проходив військову службу його батько. Малюванням захопився в підлітковому віці.

Ще будучи студентом вчительської семінарії, досконало володів засобами образотворчої грамоти. Вчився на гімназійного вчителя рисунку, хоча, зазначає Богдан Мисюга, і амбіції, і задатки мав набагато більші. Ще перед Першою світовою війною, у 1912-му, вступив до Вільної академії мистецтв, брав участь у студентських виставках. У квітні того року був у Парижі – відвідав виставку «Салону незалежних», бачив останні твори Олександра Архипенка та Казимира Малєвича. «Його твір «Акт №3» – дуже наближена інтерпретація жіночого кубістичного торсу Архипенка того ж 1914 року», – говорить Б. Мисюга. І припускає, що Васьків мандрував іншими містами Європи – бував у Венеції та Римі і залишив чимало етюдів по мандрах.  Не наслідував жодного стилю: «Графічні твори Осипа Васьківа «Сутичка» та «Автопортрет в стилі синтетичного кубізму» добре виявляють те, як художник  вправно рефлексував на  виклики прогресу, залишаючись самобутнім».

Де перебував художник під час Першої світової війни, невідомо, бо не збереглося жодного його твору між 1914 та 1916 роками.

Твори Васьківа після 1917-го,  і це – «Портрет митрополита А.Шептицького», «Возз’єднання українських земель», подібні до сюжетних ілюстрацій «Пресової квартири» УСС (допоміжна культурно-просвітня формація Українських січових стрільців, головне завдання якої – збирання, поширення та збереження матеріалів з історії легіону УСС, збереження традицій стрілецтва. – Т.К.): «Зміст їх засвідчує, що Васьків  був великим симпатиком українства та ідеї Української держави. І вже після цього року він підписує багато творів українською».

Потім Васьків жив між Варшавою і Львовом. Викладав і сам вчився –  журналістиці, санскриту та іншим східним мовам. Є припущення, що працював в якомусь виданні, де виконував водночас функції кореспондента, перекладача та ілюстратора. 

Брав уроки у відомого графіка Лопонського, вдосконалювався у техніках акватинти (гравіювання на металі) та літографії. Сфера естетичних зацікавлень Васьківа – від прикладної графіки  до маніфестів сюрреалізму та супрематизму.

«Кінець 1920-х для українців Галичини позначений страшним фатумом польської пацифікації, – говорить Б. Мисюга. – Антиукраїнська кампанія, що 1929-го набрала обертів, поділила за етнічною ознакою тих, хто «належали до польського Костьолу», і тих, хто мусив втратити працю, засоби існування, якщо до нього не належав. Особистій трагедії (втрата роботи і становища у Варшаві, вимушений переїзд до Делятина) присвячений лінорит  Васьківа «Поганьблена людина», де головний персонаж «йде до Костьолу навчитись вічних істин, натомість  полишає його з ганьбою». 

Життя Осипа Васьківа на початку 1930-х – це шлях новітнього Сковороди. Його індиферентність до суспільного статусу, побут-дивацтво у ролі гірського провідника, шкільного вчителя  – специфічна форма соціального відчуження. У Делятині він вивчає гуцульські звичаї, переосмислює українську історію, споглядає природу. Його ранні делятинські твори, окрім пейзажів, виконані  в руслі неокласицизму, опертого на народний епос та грецьку міфологію. Згодом розробляє багатофігурні ескізи для епічних історичних полотен української минувшини, які так і не були реалізовані. У 1940-х роках, переживши кілька окупаційних режимів, малює містичні пейзажі «карпатської нірвани».

Був самітником. Помер самітником. Комусь у Делятині розповідав, що йому близька філософія Ганді. За що його й кликали «Ганді».

Щодо життя Васьківа, то воно спричинює багато запитань, найперше з яких – чому добре освічений й успішний художник з перспективою на блискучу кар’єру аж раптом переїхав до малого містечка, де спочатку заробляв тим, що водив приїжджих у гори, а згодом викладав дітям малювання і креслення? Окрема тема – тривалі пошуки творчої спадщини художника.

Спробувати знайти відповіді на запитання можна, завітавши до Делятинського краєзнавчого музею або до Львівської галереї мистецтв, тим більше, що найближчим часом передбачається персональна виставка Осипа Васьківа та вихід двох видань про митця.

А Богдан Мисюга завершує розповідь про шлях Осипа Васьків у мистецтві так:        «Те, що збереглось від його творчості, – дуже важливі фрагменти художніх процесів  в мистецтві Європи, де українська стежка – не без заслуги Осипа Васьківа, має характер беззаперечного мейнстріму. Вже завтра, можливо, чужинці поспіхом писатимуть про Васьківа свою сторінку у Вікіпедії, бо таку постать проґавити неможливо. Але сьогодні  про Остапа Васьківа належить дізнатися тим, хто вірить в успішне українське мистецтво, його глибокі корені та світового масштабу творчий потенціал у кожному поколінні».