Еталонний зразок житлового будівництва 20-х років ХХ століття

У Луцьку знесли історичну віллу, якій планували надати статус пам’ятки

Цей будинок на вулиці Ярощука, 12, майже поруч з головним корпусом Волинського національного університету імені Лесі Українки, у центрі Луцька завжди приваблював увагу перехожих. А також був головним болем для краєзнавців, істориків, просто небайдужих людей, які розуміли цінність цієї споруди і добивалися для неї статусу пам’ятки. Принаймні пам’ятки історії Луцька.

Вілла на Ярощука — це, як вважають фахівці, еталонний зразок житлового будівництва 20-х років ХХ століття, у споруді втілили передові технології будівництва та облаштування. Авторка книги «Архітектура і містобудування Західної Волині 1921—1939 років» Ольга Михайлишин включила будівлю до своєї праці як унікальний зразок індивідуальної житлової забудови, приклад «садибного» стилю, який увібрав давні традиції будівництва на теренах Волині та Речі Посполитої, зокрема місцеве бароко та ренесанс. Вальдемар Пясецький, автор багатьох праць з історії Луцька, дослідив, що віллу збудували відомі луцькі підприємці кінця ХІХ — початку ХХ століття Кронштейни. У будинку мешкав Ян Сушинський — другий президент Луцька, який став співзасновником Волинського музею (нині Волинський краєзнавчий музей), прислужився до розбудови міста після Першої світової війни. Також будинок був у власності архітектора Казимира Яніцького, який реалізував на Волині низку проєктів, найвідомішим із яких є споруда Окружного Земельного Управління, нині тут знаходиться Волинський краєзнавчий музей. За часів радянської влади приміщення використовували як житло для перших осіб області. Споруду ще називали «будинком Калити», за прізвищем одного з перших секретарів обкому компартії.

ФОТО ВІКТОРА ЧУХРАЯ

«За кордоном власники подібних історичних маєтностей прагнуть продовжити їхнє життя, зберігаючи архітектурні деталі до найменших дрібниць. І тоді до ціни нерухомості додається вартість антикваріату. Яким шляхом підуть нові власники будівлі, яка пішла по руках, залишається загадкою. Вілла заслуговувала щонайменше статусу пам’ятки архітектури місцевого значення. А зараз вона потопає у смітті без вікон, дверей, вже з частково оголеним дахом. Наразі приклад лучанам подають білоруси. У Бресті подібний будинок у «садибному» стилі, який спорудили водночас із садибою на Ярощука 12 в Луцьку, відреставрували та влаштували там чудовий музей історії міста. А музей історії Луцька досі не створений, у місті, якому понад 9 століть», — так писав один з дослідників історії вілли Богдан Ворон. Нині він каже, що «місто, на жаль, не докладає достатньо зусиль для того, аби зберегти унікальне історичне середовище, в якому приємно і затишно жити і місцевим, і гуляти туристам. Це імідж, це унікальність, її нестає»...

Найбільше вражає і шокує те, що будівлю зумисне довели до такого стану, аби її просто зруйнувати. То не могли начебто відшукати власника, а без нього вирішити питання про реставрацію. То раптом тепер власник відшукався, і він має повне право робити з віллою, що заманеться. Управління охорони культурної спадщини Луцької міської ради байдуже спостерігало за руйнацією. Парадокс, що його очолює краєзнавець та дослідник історії Луцька Олександр Котис, на якого при призначення покладали великі надії, що буде зберігати таки історичну спадщину міста, тепер каже: «Будинок ніколи не був внесений у перелік пам’яток, він собі звичайний, як і будь-який інший будинок. Його мають право зносити. Ми створили програму, підготували документацію, щоб його у перелік внести, але фактично не подали ще з незалежних від мене причин, і тому воно так і висить до цього часу. Я не знаю, що вже зараз буде. Ми ще в лютому подавали пропозиції в обласне управління культури, і вони не пройшли». Так він прокоментував ситуацію одному з волинських видань.

«Шкода, що у нас так і не виплекалася культурна еліта та шляхетство, які, маючи кошти та доступ до такого спадку, могли б його достойно оцінити та зберегти для нащадків. Результат безпорадності влади — нищення міста. Дорогувато нам це обходиться, і не тільки у грошовому вимірі», — констатує мистецтвознавець Олена РОМАНЮК.

Еталонний зразок житлового будівництва 20-х років ХХ століття

Еталонний зразок житлового будівництва 20-х років ХХ століття

У Луцьку знесли історичну віллу, якій планували надати статус пам’ятки

Цей будинок на вулиці Ярощука, 12, майже поруч з головним корпусом Волинського національного університету імені Лесі Українки, у центрі Луцька завжди приваблював увагу перехожих. А також був головним болем для краєзнавців, істориків, просто небайдужих людей, які розуміли цінність цієї споруди і добивалися для неї статусу пам’ятки. Принаймні пам’ятки історії Луцька.

Вілла на Ярощука — це, як вважають фахівці, еталонний зразок житлового будівництва 20-х років ХХ століття, у споруді втілили передові технології будівництва та облаштування. Авторка книги «Архітектура і містобудування Західної Волині 1921—1939 років» Ольга Михайлишин включила будівлю до своєї праці як унікальний зразок індивідуальної житлової забудови, приклад «садибного» стилю, який увібрав давні традиції будівництва на теренах Волині та Речі Посполитої, зокрема місцеве бароко та ренесанс. Вальдемар Пясецький, автор багатьох праць з історії Луцька, дослідив, що віллу збудували відомі луцькі підприємці кінця ХІХ — початку ХХ століття Кронштейни. У будинку мешкав Ян Сушинський — другий президент Луцька, який став співзасновником Волинського музею (нині Волинський краєзнавчий музей), прислужився до розбудови міста після Першої світової війни. Також будинок був у власності архітектора Казимира Яніцького, який реалізував на Волині низку проєктів, найвідомішим із яких є споруда Окружного Земельного Управління, нині тут знаходиться Волинський краєзнавчий музей. За часів радянської влади приміщення використовували як житло для перших осіб області. Споруду ще називали «будинком Калити», за прізвищем одного з перших секретарів обкому компартії.

ФОТО ВІКТОРА ЧУХРАЯ

«За кордоном власники подібних історичних маєтностей прагнуть продовжити їхнє життя, зберігаючи архітектурні деталі до найменших дрібниць. І тоді до ціни нерухомості додається вартість антикваріату. Яким шляхом підуть нові власники будівлі, яка пішла по руках, залишається загадкою. Вілла заслуговувала щонайменше статусу пам’ятки архітектури місцевого значення. А зараз вона потопає у смітті без вікон, дверей, вже з частково оголеним дахом. Наразі приклад лучанам подають білоруси. У Бресті подібний будинок у «садибному» стилі, який спорудили водночас із садибою на Ярощука 12 в Луцьку, відреставрували та влаштували там чудовий музей історії міста. А музей історії Луцька досі не створений, у місті, якому понад 9 століть», — так писав один з дослідників історії вілли Богдан Ворон. Нині він каже, що «місто, на жаль, не докладає достатньо зусиль для того, аби зберегти унікальне історичне середовище, в якому приємно і затишно жити і місцевим, і гуляти туристам. Це імідж, це унікальність, її нестає»...

Найбільше вражає і шокує те, що будівлю зумисне довели до такого стану, аби її просто зруйнувати. То не могли начебто відшукати власника, а без нього вирішити питання про реставрацію. То раптом тепер власник відшукався, і він має повне право робити з віллою, що заманеться. Управління охорони культурної спадщини Луцької міської ради байдуже спостерігало за руйнацією. Парадокс, що його очолює краєзнавець та дослідник історії Луцька Олександр Котис, на якого при призначення покладали великі надії, що буде зберігати таки історичну спадщину міста, тепер каже: «Будинок ніколи не був внесений у перелік пам’яток, він собі звичайний, як і будь-який інший будинок. Його мають право зносити. Ми створили програму, підготували документацію, щоб його у перелік внести, але фактично не подали ще з незалежних від мене причин, і тому воно так і висить до цього часу. Я не знаю, що вже зараз буде. Ми ще в лютому подавали пропозиції в обласне управління культури, і вони не пройшли». Так він прокоментував ситуацію одному з волинських видань.

«Шкода, що у нас так і не виплекалася культурна еліта та шляхетство, які, маючи кошти та доступ до такого спадку, могли б його достойно оцінити та зберегти для нащадків. Результат безпорадності влади — нищення міста. Дорогувато нам це обходиться, і не тільки у грошовому вимірі», — констатує мистецтвознавець Олена РОМАНЮК.