Естафета, яку варто перейняти іншим

В Ужгороді вже три роки існує традиція «підвішувати» хліб

Оплатити хліб, булочки чи якесь тістечко та залишити у магазині для невідомої людини можуть усі охочі. І роблять закарпатці це щодня в одній з семи крамниць мережі сімейної пекарні «Полонинський хліб».

Щоранку  до крамниць починають приходити ті, хто через фінансову скруту не може дозволити собі щодня купувати свіжу випічку. І як би прикро не було, але слід констатувати факт — за хлібом переважно приходять старенькі.

«Пенсіонерів приходить більшість, майже усіх наші продавчині вже знають поіменно. В одних крамницях приходять щодня до десятка, в інших значно більше людей. Найчастіше хліб, який залишають відвідувачі, ми розрізаємо навпіл, аби вистачило усім. Є пенсіонери, які приходять за хлібом для себе і для інших бабусь чи дідусів, які вже не можуть прийти самостійно. Щодня у кожній з крамниць колектив пекарні залишає по кілька виробів, бувають дні, коли «кошик добра» повний, а буває, що до обіду вже пусто», — розповіла «Дню» працівниця закладу Мирослава.

Днями соціальну мережу сколихнув допис ужгородки Мар’яни Свалявчик, який зібрав у соціальних мережах понад дві тисячі поширень. Вона розповіла про одну з бабусь, яка біля крамниці очікувала, що хтось залишить хліб для неї. Як виявилося, у старенької величезний педагогічний стаж. «Мене тішить те, що мій пост набув такого поширення і багато людей дізналось про таку можливість, серце в той момент плакало і волало. Хотілось би, щоб якнайбільше людей «прокинулось» і прожили свій день в новому амплуа, який створили вони самі. Це ж так просто «допомогти». А ще мене тривожить те, що люди, яким дійсно потрібна підтримка — соромляться. Соромляться просити допомоги, соромляться своїх проблем, і це сумно. Я щиро сподіваюсь, що зернина доброти проросте у наше щасливе спільне майбутнє. І я вдячна працівникам закладів за їхню увагу і співчуття. Це чудовий  приклад, настанова для наших діток робити цей світ добрішим. Хотілося б, аби в нашому місті з’являться такі кошики і в інших магазинах», — розповіла «Дню» пані Мар’яна. 

Також ужгородка наголосила на важливості інформування людей про те, що є така можливість, адже заклопотані покупці часто не звертають увагу на написи, значки, логотипи. «Оці соціальні кошики — як ковток свіжого повітря для певних людей. І не менш важливо нам, свідомим громадянам, творити добро, сіяти зерно доброчинності і благодійності. Наш український менталітет характеризує нас співчутливістю, доброзичливістю, взаємодопомогою тож кому, як не нам...», — резюмувала пані Мар’яна.

Почали підвішувати хліб у крамницях майже одразу з моменту відкриття першого закладу. Тоді ж на дверях магазину з’явився логотип у вигляді двох долонь, кошик для виробів і табличка з описом ініціативи. «Ця пекарська справа є сімейною, ми довіряємо кожному працівнику, хочемо, аби наші заклади були осередком не тільки гарячого хліба, але і добра. Найлегше — роздати кілька буханців самостійно, що ми завжди й робили. Набагато важче у кожному закладі зробити умови, аби охочий зміг придбати виріб і залишити його, при цьому був порядок, адже є й ті, хто добром інших зловживає. Однак ми поставили собі за мету посприяти тому, аби той, хто має бажання придбати хліб для іншого, мав цю можливість. Це як своєрідний ланцюг добра, де кожен є надійною ланкою, і що більше цих ланок, то він міцніший. Іноді це складно, буває, що нас дуже критикують. Зізнаємося, були моменти, коли ми думали над тим, аби припинити цю ініціативу. Але досить один раз побачити, як тремтячі руки беруть хліб і не припиняють дякувати, ти розумієш, що не маєш права підвести цих людей. Окрім того, що потребуючі отримують хліб, ті, що його залишають — отримують можливість здійснити добру справу, витративши усього 10-20 грн. Для багатьох наших відвідувачів це вже стало доброю традицією. Ми б дуже хотіли, щоб естафету цієї ініціативи перейняли й інші заклади, адже тих, кому потрібна допомога — надзвичайно багато», — розповіла «Дню» адміністратор Наталія.

На благодійну ініціативу, яку працівники пекарні назвали «Допоможи ближньому», їх надихнула ідея всесвітнього руху «Віддай, якщо можеш. Візьми, якщо хочеш». В Ужгороді про неї активно розповідав і почав закликати долучатися ще у 2011 році покійний журналіст Сашко Попович. Він не тільки одним з перших почав «підвішувати» каву, але й був справжнім генератором чудових ідей і своїми вчинками залишився назавжди у серцях величезної кількості рідних, друзів та колег.

Естафета, яку варто перейняти іншим

Естафета, яку варто перейняти іншим

В Ужгороді вже три роки існує традиція «підвішувати» хліб

Оплатити хліб, булочки чи якесь тістечко та залишити у магазині для невідомої людини можуть усі охочі. І роблять закарпатці це щодня в одній з семи крамниць мережі сімейної пекарні «Полонинський хліб».

Щоранку  до крамниць починають приходити ті, хто через фінансову скруту не може дозволити собі щодня купувати свіжу випічку. І як би прикро не було, але слід констатувати факт — за хлібом переважно приходять старенькі.

«Пенсіонерів приходить більшість, майже усіх наші продавчині вже знають поіменно. В одних крамницях приходять щодня до десятка, в інших значно більше людей. Найчастіше хліб, який залишають відвідувачі, ми розрізаємо навпіл, аби вистачило усім. Є пенсіонери, які приходять за хлібом для себе і для інших бабусь чи дідусів, які вже не можуть прийти самостійно. Щодня у кожній з крамниць колектив пекарні залишає по кілька виробів, бувають дні, коли «кошик добра» повний, а буває, що до обіду вже пусто», — розповіла «Дню» працівниця закладу Мирослава.

Днями соціальну мережу сколихнув допис ужгородки Мар’яни Свалявчик, який зібрав у соціальних мережах понад дві тисячі поширень. Вона розповіла про одну з бабусь, яка біля крамниці очікувала, що хтось залишить хліб для неї. Як виявилося, у старенької величезний педагогічний стаж. «Мене тішить те, що мій пост набув такого поширення і багато людей дізналось про таку можливість, серце в той момент плакало і волало. Хотілось би, щоб якнайбільше людей «прокинулось» і прожили свій день в новому амплуа, який створили вони самі. Це ж так просто «допомогти». А ще мене тривожить те, що люди, яким дійсно потрібна підтримка — соромляться. Соромляться просити допомоги, соромляться своїх проблем, і це сумно. Я щиро сподіваюсь, що зернина доброти проросте у наше щасливе спільне майбутнє. І я вдячна працівникам закладів за їхню увагу і співчуття. Це чудовий  приклад, настанова для наших діток робити цей світ добрішим. Хотілося б, аби в нашому місті з’являться такі кошики і в інших магазинах», — розповіла «Дню» пані Мар’яна. 

Також ужгородка наголосила на важливості інформування людей про те, що є така можливість, адже заклопотані покупці часто не звертають увагу на написи, значки, логотипи. «Оці соціальні кошики — як ковток свіжого повітря для певних людей. І не менш важливо нам, свідомим громадянам, творити добро, сіяти зерно доброчинності і благодійності. Наш український менталітет характеризує нас співчутливістю, доброзичливістю, взаємодопомогою тож кому, як не нам...», — резюмувала пані Мар’яна.

Почали підвішувати хліб у крамницях майже одразу з моменту відкриття першого закладу. Тоді ж на дверях магазину з’явився логотип у вигляді двох долонь, кошик для виробів і табличка з описом ініціативи. «Ця пекарська справа є сімейною, ми довіряємо кожному працівнику, хочемо, аби наші заклади були осередком не тільки гарячого хліба, але і добра. Найлегше — роздати кілька буханців самостійно, що ми завжди й робили. Набагато важче у кожному закладі зробити умови, аби охочий зміг придбати виріб і залишити його, при цьому був порядок, адже є й ті, хто добром інших зловживає. Однак ми поставили собі за мету посприяти тому, аби той, хто має бажання придбати хліб для іншого, мав цю можливість. Це як своєрідний ланцюг добра, де кожен є надійною ланкою, і що більше цих ланок, то він міцніший. Іноді це складно, буває, що нас дуже критикують. Зізнаємося, були моменти, коли ми думали над тим, аби припинити цю ініціативу. Але досить один раз побачити, як тремтячі руки беруть хліб і не припиняють дякувати, ти розумієш, що не маєш права підвести цих людей. Окрім того, що потребуючі отримують хліб, ті, що його залишають — отримують можливість здійснити добру справу, витративши усього 10-20 грн. Для багатьох наших відвідувачів це вже стало доброю традицією. Ми б дуже хотіли, щоб естафету цієї ініціативи перейняли й інші заклади, адже тих, кому потрібна допомога — надзвичайно багато», — розповіла «Дню» адміністратор Наталія.

На благодійну ініціативу, яку працівники пекарні назвали «Допоможи ближньому», їх надихнула ідея всесвітнього руху «Віддай, якщо можеш. Візьми, якщо хочеш». В Ужгороді про неї активно розповідав і почав закликати долучатися ще у 2011 році покійний журналіст Сашко Попович. Він не тільки одним з перших почав «підвішувати» каву, але й був справжнім генератором чудових ідей і своїми вчинками залишився назавжди у серцях величезної кількості рідних, друзів та колег.