Андрій МАЦЯК: «У всіх намаганнях нас підтримує держава»

Генеральний директор львівського Театру Заньковецької про роки минулий і поточний

Якщо відверто, то дуже люблю саме часовий відтинок кінця-початку року, бо є можливість  підбити підсумки і зазирнути аж у 365 днів прийдешніх (в цьому конкретному випадку – закладу культури і мистецтва, з котрим щільно співпрацювала оті самі 365 днів, але минулого року. Додам: й отак – з року у рік. І це – радує!).  

Мій співрозмовник – Андрій Олександрович Мацяк, генеральний директор Національного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, з котрим і говоритимемо про підсумки і перспективи.

Питання розподіляю на два блоки – про рік, що минув («Чи був цікавий?») і про рік, що прийшов («Чим буде цікавий?»). Також звісно, питатиму про вже кілька років не закриту посаду головного режисера театру і запрошених постановників, позаяк для заньківчан останнім часом це – звикла практика (за Брехтом «Тригрошова опера» – Максим Голенко, Делля та Сіблейраса «Віват, Бушон!» – Ігор Матіїв, Маковій «Буна» та за Лесею Українкою «Кассандра» – Ігор Білиць). Поставлю питання й про роботу «власних» режисерів – Вадима Сікорського, Назара Павлика, В'ячеслава Жукова, Олесю Галканову-Лань, бо не пасли задніх («Конотопська відьма» за Квіткою-Основ'яненком, «Злодій» за Стефаником, «Ім'я» за Делапортом та Пательєром, «Конкурс краси» за Буляковим, «Гра» за Срблянович).

Не оминемо у розмові й ковідної біди, звісно.

І далі – пряма мова Андрія Мацяка.

2021

Якщо відверто, то минулий рік особливо цікавим не був. В тому сенсі, що траплялися тривалі перерви в нашій роботі – через жорсткі карантинні обмеження. Спочатку намагалися працювати онлайн. Зрозуміли, що живого спілкування з глядачем нічого не замінить.

Натомість ми дуже багато уваги приділили репетиційному процесу. Випустили «Тригрошову оперу»,  «Віват, Бушон», «Конотопську відьму», «Касандру»…
Працювали у нас запрошені режисери – зокрема, Ігор Матіїв. Також працювала ціла команда під керівництвом Максима Голенка, в якій був балетмейстер-постановник Максим Булгаков, співпраця з яким дуже сподобалася нашим акторам .

Щодо Камерної сцени, то ми мали прем’єри вистав «Ім’я» (в межах програми «Французька весна»), «Злодій», «Конкурс краси». На останню виставу, а це – комедія з гірчинкою за твором Булякова, де реалізувалися наші актриси середнього віку, дуже добре ходить глядач. 

Активно попрацював наш оркестр – випустив кілька програм. І взагалі наші музиканти – великі молодці, бо беруть участь у доброчинних акціях, збираючи кошти і для хворих дітей, і для дорослих.

Отже, ми за минулий рік виконали багато роботи. Але! Процеси, які відбуваються у суспільстві, зачіпають усіх, не оминають нікого. Деякі наші працівники, котрі перехворіли на ковід, перебувають у стані підвищеної чутливості. Когось, навпаки, накрила депресія. Рятує тільки робота. Тому й працювали і працювали, щоби почуватися нормально.

Не обійшлося без втрат. Помер у квітні народний артист України Борис Мірус.

Дуже шкода мені, що написав заяву на звільнення народний артист Богдан Козак. На жаль, через стан здоров'я не годен нормально працювати на сцені. Працює в Університеті Франка. І я постійно бажаю Богданові Козаку, коли ми з ним розмовляємо, щоби він поправив своє здоров'я, щоби ноги почали добре ходити, і тоді укладемо контракт і зробимо з ним гарну виставу, щоби глядач ще не раз побачив його на сцені. Обов'язково.

Прийшов до нас на посаду режисера Ігор Білиць, який поставив 2020 року «Буну» – цікаву виставу, яка потрапила до фіналу фестивалю «Гра». 

Досі є  у нас вакантною посада головного режисера. Певний час обов'язки ці були покладені на Вадима Сікорського, але не склалося.

Щодо головного режисера, то людина, яка обійме цю посаду, має певний час попрацювати з колективом, щоби було зрозуміло, чи буде знайдено спільну мову – і з акторами, і з іншими працівниками театру. Це надзвичайно важливо!  Навіть якщо ідеться про дуже відомого, з великим досвідом постановок в театрах України і за кордоном режисера. Повторюся: поки не пізнаємо його і у праці, і у спілкуванні з трупою, про призначення на посаду головного режисера навіть і не йтиметься. Тому що це є стратегічна постать у театрі – це людина, яка відповідає за вибудовування репертуару, за добір акторів. Згадаймо Сергія Данченка. Радимося і з київськими, і з львівським театрознавцями. Але наразі такої людини не бачимо. Звичайно ж, невдовзі знову оголосимо конкурс.

2022

Найближчим часом, вже у січні, стає до роботи  у Театрі Заньковецької Микола Пінігін – колишній головний режисер білоруського Театру імені Янки Купали. Ставитиме «Ідилію» Дуніна-Марцинкевича. Ми вже приступили до пошиття костюмів, виготовлення декорацій. Сподіваємося, що випустимо цю виставу до Дня театру.

Бачимо попит глядача на українську класику. Вирішили, що наш Орест Огородник візьме в роботу «Мартина Борулю». Хочемо, щоби це була добра вистава для виїзду – зокрема, в районні центри Західної України.

Береться до роботи й тепер вже наш Ігор Білиць – на Камерній сцені. Це постановка «П’ять пісень Полісся». 

Одначе з Камерною сценою є проблема – невідомо, чи вдасться тут працювати, бо нам мають невдовзі виділити кошти на ремонт фасаду саме там, де є Камерна сцена. Зайдемо з ремонтом і до приміщення. Хочемо зробити Музей нашого театру. І приступимо до ремонту Камерної сцени. Напевно, процес триватиме близько пів року. Тому шукаємо зараз майданчики, де би могли грати наші вистави, щоби не простоювати.

Крім того, наша Олеся Галканова робитиме виставу для дітей «Мері Поппінс повертається».

Вадим Сікорський хоче ставити «Тараса Бульбу».

Також вивчаємо матеріал про нашого знаменитого композитора Богдана Весоловського – думаємо, хто над ним працюватиме. Цією виставою плануємо відкривати наступний театральний сезон.

Напевно, і ще щось буде.

Отакі завдання театру на поточний рік.

Богу дякувати, що у всіх намаганнях нас підтримує держава.