Проблема наукова чи політична?

Суть цієї теорії зводиться до того, що підвищення середньої температури кліматичної системи Землі почалося приблизно 1850 року. З того часу температура повітря з кожним десятиліттям була вищою, ніж у будь-яке попереднє десятиліття. Більшість учених зміну клімату пов’язують з діяльністю людини і насамперед з викидами в атмосферу вуглекислого газу, що створює парниковий ефект. Згідно з деякими розрахунками, з початку XX століття середня температура повітря на Землі зросла на 0,74 °C. Подальше потепління, як вважають учені, призведе до танення льодовиків і крижаного покриву Антарктиди, до затоплення значної частини суші, до повеней, засух, ураганів та інших стихійних лих. Аби цього уникнути, людство має в найближчий час різко скоротити викиди вуглекислого газу в атмосферу, а відтак необхідно перейти нехай на більш витратні, однак набагато більш екологічні транспортні засоби і види палива, відмовившись від вуглеводнів, а також, за можливості, обмежити промислову активність. Втім, масовий перехід на більш екологічні види палива і транспорту сам по собі повинен значно уповільнити зростання світового Валового внутрішнього продукту.

Здавалося б, все дуже ясно і просто. І безліч графіків побудовано, які доводять залежність потепління клімату від викидів у атмосферу вуглекислого газу та інших продуктів діяльності людини, що спричиняють посилення парникового ефекту. Але якщо вдуматися, щось тут все-таки не так.

Адже раніше, ще до появи людини, на Землі неодноразово бували періоди глобального потепління і глобального похолодання. Та й на самому початку існування людства, коли воно своєю діяльністю ще ніяк не могло впливати на клімат, траплялися глобальні похолодання — льодовикові періоди, так само як і періоди глобального потепління, що були неминучими. Отже, тоді зміни клімату відбувалися під дією абсолютно інших чинників, які, поза всякими сумнівами, продовжують діяти і сьогодні. Чому ці давні чинники, які впливали на клімат Землі ще до появи на ній людини і взагалі життя, і які продовжуватимуть свою дію доти, доки існуватиме планета Земля, навіть якщо людство повністю зникне, раптом відійшли убік і покірно поступилися правом першості одному-єдиному антропогенному чиннику? Адже ті вчені, які переконані, що глобальне потепління відбувається завдяки, головним чином, людській діяльності, вважають, що всі інші чинники разом узяті, в порівнянні з нею, мають мізерну величину.

Так які ж чинники, окрім людини, впливають на клімат Землі? Глобальних чинників лише два: це енергія Сонця і внутрішня енергія Землі. Щодо сонячної активності більш-менш визнано лише 11-річні цикли Швабе. Моделей інших циклів сонячної активності тривалістю в декілька десятиліть, декілька століть або декілька тисячоліть, не існує. Також не існує способів точно виміряти величину енергії Сонця, яка досягає Землі в певний період часу. Зміни ж в загальній сонячній радіації за часом почали намагатися вимірювати лише з настанням супутникової ери, тобто за останніх 60                років. Таким чином, часовий ланцюжок вимірів дуже малий, аби на його основі спробувати виявити якісь глобальні сонячні цикли.

Але, можливо, нам тут допоможе палеокліматологія — наука про клімат і його зміни в доісторичну епоху, десятки, сотні тисяч і мільйони рокі, яка спирається на дані геології? На жаль, ці дані не настільки точні, аби на їх підставі ми могли б намагатися реконструювати якісь цикли сонячної активності. Геологічні і палеонтологічні дані дозволяють якось позначити глобальне потепління або похолодання в десятки тисяч років, але не в декілька сотень років. А ми поки що маємо справу з циклом, період потепління в якому продовжується лише 150—160-років — мізерна величина в геологічних масштабах. Прибічники антропогенної природи нинішнього глобального потепління наполягають на тому, що його унікальність полягає в незвично швидкій швидкості кліматичних змін, яка, мовляв, корелює зі швидкістю нарощування людством викидів парникових газів. У минулому, стверджують вони, настільки швидкого потепління клімату на Землі ніколи не спостерігалося. Проте геологічний інструментарій, що насправді знаходиться в нашому розпорядженні, в принципі не дозволяє нам фіксувати швидкі кліматичні зміни в циклах в декілька сотень років і навіть у дві-три тисячі років.

Головне ж, якби у нас навіть була, чисто гіпотетично, можливість дуже точно, буквально з точністю до двох-трьох років, зафіксувати всі цикли потепління і похолодання клімату в історії Землі, ми все одно не змогли б на підставі цих даних реконструювати цикли сонячної активності. Тому що ми практично нічого не знаємо про дію на клімат іншого найважливішого чинника — коливань внутрішньої енергії Землі. Ніхто в світі не знає, і ще довго не знатиме, які температурні цикли там існують і який вплив вони мають на температуру земної поверхні і атмосферу. Тут не можна виключати будь-яких варіантів. Наприклад, дія самої по собі внутрішньої енергії Землі на температуру поверхні Землі може бути порівняна з дією Сонця. Або, навпаки, вона може загалом значно поступатися сонячній, але бути більш циклічною і тим самим вносити більший, ніж Сонце, внесок у зміну клімату. Перевірити ці та інші гіпотези на практиці неможливо. Найбільша в світі Кольська надглибока свердловина має глибину лише 12 290 м. Тому, вочевидь, людству доведеться змиритися з тим, що в осяжному майбутньому, впродовж багатьох століть, а цілком можливо, і тисячоліть, ми практично нічого не дізнаємося про те, що відбувається в глибині земних надр, аж до земного ядра. А отже, не матимемо жодних уявлень про те, які теплові процеси відбуваються всередині Землі і яка їхня циклічність.

АКТИВІСТИ РУХУ «ПОВСТАННЯ ПРОТИ ВИМИРАННЯ» ТРИМАЮТЬ ТРАНСПАРАНТИ І ПЕРЕКРИВАЮТЬ ДОРОГИ НАВКОЛО КОЛОНИ ПЕРЕМОГИ БІЛЯ БРАНДЕНБУРЗЬКИХ ВОРІТ ПІД ЧАС ПЕРШОЇ ХВИЛІ «ГРОМАДЯНСЬКОЇ НЕПОКОРИ» В БЕРЛІНІ (НІМЕЧЧИНА, 7 ЖОВТНЯ 2019 РОКУ), ЯКА ПОЧАЛАСЯ З ВВЕДЕННЯ ДОРОЖНЬОЇ БЛОКАДИ В ЦЕНТРІ МІСТА / ФОТО РЕЙТЕР

Неважко зауважити, що нинішнє глобальне потепління фіксується з 1850 року, тобто з того часу, коли почалися більш-менш регулярні метеорологічні спостереження в Європі та Північній Америці, а також у деяких інших регіонах світу. Цілком імовірно, що ці спостереження фіксують реальне глобальне потепління, яке, до речі сказати, могло початися задовго до цієї дати. Просто для раннього періоду немає достатніх метеорологічних даних, аби спробувати визначити динаміку зміни клімату на всій планеті. Але якщо потепління клімату Землі дійсно відбувається, то перш за все нагрівається світовий океан, який і віддає в атмосферу підвищену кількість вуглекислого газу. Тому, незалежно від результатів антропогенної діяльності, його вміст в атмосфері збільшуватиметься доти, доки триватиме глобальне потепління. Уряди найбільших держав світу і міжнародні організації виділяють кошти лише на дослідження антропогенного чинника глобального потепління. Тут, зрозуміло, немає жодної всесвітньої змови. Просто антропогенний чинник — це те єдине, на що людство може хоч якось впливати. На сонячну енергію і внутрішню енергію Землі людство ніяк впливати не може, навіть якщо б дуже захотіло. Та й дослідження цих чинників вимагають колосальних засобів, які в рази перевершують виділені на дослідження антропогенного чинника, і не обіцяють якихось швидких та однозначних результатів. Дослідження ж антропогенного чинника до того часу, поки реально відбуватиметься глобальне потепління, неминуче фіксуватимуть підвищення вмісту вуглекислого газу в атмосфері, хай би які зусилля щодо скорочення парникових викидів були зроблені.

Я зовсім не закликаю надавати астрономічні суми коштів на дослідження ролі Сонця і внутрішньої енергії Землі в нинішньому глобальному потеплінні. Власне, це теж викидання грошей на вітер, і напевно знайдуться шахраї, які запропонують відповідні проекти, що не можливо реалізувати на практиці, аби отримати солідне фінансування. Я закликаю лише визнати те, що зараз ми не в змозі визначити, чи є глобальне потепління, яке відбувається нині, переважно антропогенним за своїм походженням. Тому зараз було б необачно робити витратні дії глобального характеру, виходячи з твердження, що глобальне потепління переважно є результатом діяльності людини. Адже якщо насправді потепління клімату відбувається майже виключно через дію природних чинників, а роль людини тут мінімальна, то таке потепління може тривати ще 100, 200, 500, а то й 1000 років, і весь цей час людство буде приречене платити щорічну астрономічну дань у трильйонах доларів і євро, але без жодної дії на клімат у сприятливому для людства напрямку.

На жаль, уряди цілої низки країн, і перш за все держав Євросоюзу, не лише повірили у виключно антропогенний характер глобального потепління, а й перетворили його на найважливіший політичний чинник. Спочатку під прапором боротьби з кліматичними змінами, за задумом ряду європейських та північноамериканських політиків, мав відбуватися перерозподіл коштів, за допомогою купівлі квот на викиди, від багатої Півночі на бідний Південь, хоча абсурдність ситуації полягала в тому, що головні забруднювачі атмосфери парниковими викидами — Китай та Індія жодних зобов’язань щодо їх скорочення не підписували і купувати квоти на них не збиралися. Коли ідея субсидування Півдня (що таким чином розвивається) як своєрідна плата за колоніальне минуле провалилася, акцент було зроблено на розробку екологічно чистих технологій, покликаних поступово витіснити вуглеводневі, і на популяризації боротьби зі змінами клімату серед громадськості, особливо молоді. Переконати людей у реальності кліматичних змін та необхідності боротьби з ними було нескладно. Людям завжди комфортніше усвідомлювати, що зміна клімату в сприятливий для людства бік залежить від їхніх власних дій, ніж визнавати, що вона може відбуватися через дію непідвладних їм природних чинників, які можуть викликати непередбачувану катастрофу. Для того ж, щоб реально оцінити аргументи прибічників теорії переважно антропогенного потепління клімату, потрібно бути фахівцем відразу в декількох галузях знань, а таких людей навіть серед учених дуже мало, і тим більше вони відсутні серед звичайної публіки. Розробка ж нових технологій все одно має сенс хоча б для того гіпотетичного віддаленого часу, коли на Землі можуть вичерпатися запаси вуглеводнів. Останнім часом «кліматичний чинник» дедалі більше використовується для того, аби залучити найбільш радикально налагоджену частину суспільства в розвинутих країнах до демонстрацій з вимогами боротьби зі змінами клімату. Рух Грети Тунберг вважається набагато вагомішою альтернативою, ніж антимігрантські демонстрації або виступи проти поглиблення соціальної нерівності руху «жовтих жилетів».

Але насправді вся ця боротьба з потеплінням клімату не така вже нешкідлива, як здається. На неї вже витрачають у світі досить значні кошти, а багато урядів заявляють про необхідність витрачати їх ще більше. Тим часом, мені здається, що набагато розумнішим було б витратити ці кошти як на скорочення соціальної нерівності в розвинутих країнах, так і на реальну боротьбу з наслідками змін клімату — зміцнення берегової лінії, довготривалий захист від ураганів, повеней тощо.