Захід виявився неготовим до «гібридної війни» Росії
ЄС і США досить добре оцінюють звичайні та ядерні військові можливості Росії. Але як щодо інших видів зброї?
Як бачимо з подій в Україні — а тепер і в країнах Балтії та деінде, — традиційній військовій силі та грі м’язами відведено лише незначну роль в арсеналі Кремля. Основним завданням його збройних сил є не власне самі бойові дії, а провокування, залякування і приниження. Це включає в себе вторгнення у повітряний простір інших країн (зокрема у простір Швеції минулого тижня) або дратівливі польоти неподалік (наприклад, у випадку з Америкою). У такі дії вкладають сенс тренувальних навчань, що передбачають репетиції нападу, а також демонстрацію нової зброї (та готовність застосувати ядерну).
Крім того, частиною психологічної війни є економічний тиск. Він може набувати форми обмеження доступу до російського ринку (це є болючим, зокрема, для польських постачальників яблук або литовських молочних експортерів). Така тактика створює «економічні злидні» — безробіття та зниження рівня життя, і, таким чином, здійснюється політичний тиск на лідерів тих країн, які вже й без того почувають себе під загрозою і нервують.
Енергетика є особливо довершеною зброєю. Великі енергетичні компанії плекають добрі відносини зі своїми основними постачальниками. Вони будуть стогнати, якщо уряд поставить під загрозу їхній прибуток через, скажімо, необачну підтримку санкцій.
Теоретично бізнес має дбати про збереження верховенства права (запитайте росіян, що це таке, коли бізнес працює в країні, яка відчуває брак верховенства права). Однак на практиці все це занадто спокусливо — мати справу з людьми, які знищать вашу країну в довгостроковій перспективі, але пропонують прибуток у короткостроковій. Отже, Росія «водить морквиною» дешевих та надійних поставок газогоном «Південний потік». А віслюками, які ведуться на цю «морквину» і жують її, є Австрія, Болгарія, Хорватія, Угорщина, Італія, Сербія та Словенія. Вони не усвідомлюють, що ціною цієї «моркви» є те, що їх запрягли тягти російську підводу.
Якщо ж ви роздратуєте Кремль, то вам перекриють газову трубу (саме це сталося нещодавно з Польщею та Словаччиною). Щоправда, існують інші постачальники газу й альтернативні джерела енергії. Однак за них треба заплатити вищу ціну: втрачаються робочі місця, витрати стають більш високими і на початках менша надійність. Небагато виборців погодилися би прийняти таку ціну як плату за національну безпеку.
Корупція є корисним засобом заохочення до правильного ухвалення рішень і в енергетиці, і в інших галузях. Для чого здійснювати вторгнення до країни, коли ви можете фінансувати політичні партії, які виконуватимуть ваші накази (відкрито чи таємно), або запропонувати високооплачувану роботу політикам після їхнього виходу на пенсію? Ви можете запропонувати гроші журналістам і редакторам, спонсорувати аналітичні центри і підтримувати неурядові громадські організації для просування своїх інтересів. Як наслідок — суспільне життя змінюється. Ті, хто виступав проти Росії, почуваються бідними і самотніми. Ті, хто підспівував Кремлю, процвітають професійно й особисто.
Завдяки своїм спецслужбам Кремль співпрацює з організованою злочинністю (як, наприклад, у Болгарії). Якщо ви контролюєте потужних місцевих мафіозі, ваші опоненти почувають себе у ще більшому остраху. Більше того, корисними помічниками в кібернетичній війні є злочинні хакери — чи то стоячи за масованими кібернападами, як це відбулося в Естонії в 2007 році, чи то для більш складного блокування урядового зв’язку, як це мало місце в Україні. Психологічна війна пропонує безліч можливостей — таких як штучно створена фінансова паніка (знову ж таки, Болгарія).
Старомодна ж тактика дипломатичних трюків на кшталт «розділяй та володарюй» теж добре працює. Кремль натякає Заходу, що допоможе йому на Близькому Сході в обмін на розв’язані руки в Україні. Навіть якщо нічого не відбувається, це все одно деморалізує інших східноєвропейських союзників Заходу.
Поєднує все це вкупі російська пропагандистська машина з її шквалом заперечень, двозначності, лицемірства і підходом «ви на себе подивіться»... Основний посил російської пропаганди полягає в тому, що, мовляв, тісніші зв’язки з Росією кращі, ніж ставка на залежність від слабкого, владолюбного та загниваючого Заходу.
Поодинці жоден із цих видів зброї не є вирішальним. Але вони разом створюють потужне поєднання. Росія веде «гібридну війну». Захід ще не готовий до «гібридної оборони».
Едвард ЛУКАС — заступник головного редактора журналу The Economist. Автор книжки «Нова холодна війна: як Кремль погрожує Росії та Заходу»
