«Стіна» у Західній півкулі
Коли союзники Другої світової війни зібралися на берегах Нормандії, щоб відсвяткувати 60-ту річницю дня «Д», коли висадилися союзні війська, більша частина розмови торкалася розходжень між Америкою та Європою стосовно Іраку. Але Європа не одна у своєму відчуженні від Сполучених Штатів під керівництвом президента Джорджа В. Буша. У великому списку непередбачених наслідків, що виникають із фіаско Сполучених Штатів в Іраку, є й той життєвий факт, що повсюдно в Латинській Америці антиамериканізм зростає та швидко створює великий тиск на політику регіону.
Паралель із Європою на цьому не закінчується. До адміністрації Буша різні американські президенти наполегливо працювали над тим, щоб змінити відносини Сполучених Штатів із Латинською Америкою від відносин гегемона і пригнічуваних держав чимось на кшталт існуючих відносин з європейськими союзниками. Усе це тепер зазнає серйозного ризику — і це небезпечний поворот подій. Повне відчуження від Сполучених Штатів у Латинській Америці не тільки завдасть шкоди відносинам у півкулі, але може дискредитувати ширші ідеї, тісно пов’язані зі Сполученими Штатами.
Багато з цих згубних побічних дій вже відчутні. Перший і найглибший наслідок полягає в різкому падінні престижу й поваги до Сполучених Штатів й адміністрації Буша у громадській думці Латинської Америки.
Справи так не йшли на початку президентського терміну Буша. Навпаки, у багатьох столицях на південь від Ріо-Гранде були високі очікування від команди, яка переїхала до Білого дому 2001 року. Зрештою, протягом своїх перших дев’яти місяців при виконанні службових обов’язків Буш оголосив, що він приділить величезну увагу півкулі, і його дії, здавалося б, підтримували його красномовство. Він відвідав Мексику до того, як поїхати до іншої країни, відновив «Статус тимчасового захисту» для іммігрантів із Центральної Америки, підтримав відмову президента Білла Клінтона від певних торгових обмежень на країни й компанії, які підтримували ділові відносини з Кубою, і дав новий стимул переговорам про створення Вільної Торгової Зони континентів Америки.
Ірак усе це змінив. Вторгнення, відсутність зброї масового знищення або якогось зв’язку між Саддамом Хусейном та «Аль-Каїдою», картини іракських жертв серед цивільного населення і подальші сцени принизливого поганого ставлення або тортур іракських в’язнів і затриманих — усе це зробило свій внесок у широкий, глибокий та імовірно тривалий крах симпатії до Сполучених Штатів у регіоні. Про це свідчать опитування громадської думки, газетні передові статті, рішення конгресу, декларації зустрічей на вищому рівні та вуличні демонстрації.
Другий наслідок випливає безпосередньо з першого. Принаймні, красномовно кажучи, правлячі партії або лідери з сильним антиамериканським ухилом стають популярнішими, — від мера Мехіко Андреса Мануеля Лопес Обрадора до уругвайської партії Френте Амплайо, від Шаддіка Хандала у старій FMLN у Сальвадорі до Ево Моралеса в Болівії, не кажучи вже про уряди Уго Чавеса у Венесуелі та Нестора Кірчнера в Аргентині. Ці антиамериканські сили необов’язково всі є лівим крилом; проте вони дуже критично ставляться до Сполучених Штатів. Імовірно, вони стануть гучнішими й образливішими раніше, ніж дозріють, бо громадська думка зазвичай винагороджує такі позиції й манери.
Американські союзники в Латинській Америці відчувають вогонь цього антиамериканського гніву. Вони виявляються змушеними змінити свою власну риторику і ставлення, щоб ослабити захист своєї політики, яку розглядають як проамериканську або надихнену Сполученими Штатами, і посилити свій опір вимогам і бажанням Вашингтона. У багатьох випадках американські вимоги й бажання суперечать латинським інтересам, і їм необхідно чинити опір. Але в інших випадках опозиція американському курсу викликана суспільним почуттям та йде врозріз із інстинктами краще знаючих лідерів.
Адміністрація Буша прийняла все це на себе. Вона могла або уникнути монументальної помилки, якою зараз виявився Ірак, або прийняти на борт Організацію Об’єднаних Націй із самого початку, гарантуючи, що воєнні дії та подальша окупація й реконструкція країни матимуть широку багатосторонню підтримку. У гіршому випадку адміністрація Буша могла діяти самостійно, але з достатньою силою, майстерністю та старанністю — і з відповідною й категоричною повагою до прав людини та міжнародного права — щоб швидко зробити справу.
Замість цього адміністрація Буша через причини, які дедалі більше дивують, прийняла рішення самостійно. Крім того, вона зробила це без стратегії ендшпілю та з такою силою, що це зробило обурливу поведінку у в’язниці Абу-Греїб майже неминучою. Своїми діями команда Буша залишила американських друзів у Латинській Америці — не менше ніж в Європі або в будь-якому іншому місці — в плачевній ситуації: вони справедливо нездатні та неприхильні підтримувати марш безумства Сполучених Штатів і через зрозумілі причини відмовляються отруїти відносини у півкулі взагалі тим типом різкої критики, якої вимагає місцева громадська думка.
Йорге КАСТАНЕДА — колишній міністр закордонних справ Мексики, кандидат у президенти Мексики
