Презентація великих змін

Сьогодні в Сі-Айленді (штат Джорджія, США) починається зустріч лідерів «вісімки», під час якої має відбутися перша офіційна презентація американського проекту «Великий Близький Схід». Ідея реформування близькосхідних країн виникла як частина широкої програми американської адміністрації в боротьбі з тероризмом. Посилання Буша на особливу американську місію — розповсюдження свободи та демократії по всьому світу — не є чимось новим. Свою нову близькосхідну доктрину він порівняв з «Чотирнадцятьма пунктами» Вудро Вільсона та «Чотирма свободами» Франкліна Д. Рузвельта.

Американський проект демократизації Близького Сходу, зокрема, декларує необхідність проведення демократичних реформ, захисту прав людини, модернізації системи освіти, обмеження впливу ісламських фундаменталістів, посилення ролі жінки в арабських суспільствах, а також впровадження економічної лібералізації для боротьби з відсталістю, яка породжує тероризм. Утім, деякі аналітики оцінюють проект «реконструкції» Близького Сходу як форму забезпечення політичних і економічних інтересів США та Ізраїлю в регіоні. Уперше президент США Дж. Буш концептуально окреслив план реконструкції Близького Cходу в своєму виступі 6 листопада минулого року в Національному фонді демократії (НФД). За його словами, окупація Іраку мала стати лише першим етапом боротьби США за перемогу демократії на Близькому Сході. Попередній проект американської ініціативи «реконструкції» Близького Сходу було оприлюднено в лютому цього року й розіслано держдепартаментом США членам «великої сімки». Відразу після цього документ стали жваво обговорювати, особливо в арабських країнах. Примітно, що навіть найближчі партнери США серед арабських країн виступили проти ініціативи Вашингтона. На нещодавньому саміті в Тунісі арабським лідерам не вдалося дійти повної згоди щодо шляхів демократизації своїх суспільств, однак у одному вони були одностайні: демократизація в арабських країнах має здійснюватися як внутрішній органічний процес, а не за американським сценарієм. Більшість арабських країн, серед яких є навіть найближчі партнери США, розглядають американський план як спробу втручання у внутрішні справи країн регіону.

Європейські країни стосовно ідеї демократичного реформування Близького Сходу займають позицію, дещо відмінну від американської. Вони, зокрема Франція, вважають, що не можна штучно поєднувати в рамках «Великого Близького Сходу» такі різні країни, як Афганістан, Пакистан, країни Перської затоки та Арабського Магрибу. У процесі попереднього обговорення американської ініціативи на різних рівнях впродовж минулих місяців Вашингтон був змушений постійно корегувати свій проект, прислухаючись до голосів як арабських, так і європейських лідерів. У останній редакції американський документ отримав нову назву — «Партнерство заради прогресу та спільного майбутнього з регіоном Близького Сходу й Північної Африки». На відміну від першого варіанту, на сьогодні відповідний проект заяви «великої вісімки» включає положення про необхідність урегулювання арабсько-ізраїльського конфлікту як «основного стратегічного пріоритету». На вимогу європейців Вашингтон також викреслив із проекту документу положення про заснування спеціальних структур для фінансування реалізації реформ у близькосхідному регіоні.

Хоч проект «Великого Близького Сходу» (крім Афганістану, Пакистану, Ірану, Ізраїлю та Туреччини) включає 22 арабські країни, однак до участі в роботі саміту «великої вісімки» запросили лише лідерів восьми арабських країн, включаючи нового президента Іраку Газі аль-Явера. Як стало відомо, лідери Єгипту, Тунісу, Саудівської Аравії, Марокко та Кувейту відмовились від такої честі.

У роботі саміту бере участь прем'єр-міністр Туреччини Р. Ердоган, який, зокрема, зазначив, що Туреччина не може бути об'єктом реформування в рамках запропонованого американського проекту й вона не збирається виступати як зразок для решти близькосхідних країн, на чому наполягають американці. Анкара виступає за якнайшвидшу евакуацію американських і британських військ із Іраку та повну передачу влади в руки іракському уряду. Незважаючи на союзницькі відносини зі США в рамках НАТО, нинішній турецький уряд кваліфікує перебування американських військ у Іраку як окупацію. Втім, це практично визнав і сам Дж. Буш у нещодавньому інтерв'ю французькому журналу Paris Match, заявивши, що на місці іракців він поводив би себе саме так: «не міг би примиритись з окупацією своєї країни та боровся б за суверенітет батьківщини».

Події в Іраку та навколо нього протягом останнього року яскраво демонструють, що однополярний світовий устрій є неприродним і тому не має перспективи.

Міжцивілізаційні протиріччя мають усуватися в рамках взаємодії, проведення відкритого, рівноправного й неупередженого діалогу. По-перше, в світі немає абсолютно бездоганних цивілізаційних цінностей. По- друге, цивілізаційні цінності постійно перебувають у стані певної трансформації та самовдосконалення: що було прийнятним вчора, втрачає свою цінність сьогодні. По-третє, цивілізаційні цінності не є універсальними для всіх народів однаковою мірою. Якщо західні цінності певною мірою придатні, скажімо, для України як європейської держави, то це не означає, що вони прийнятні й для близькосхідних держав, які мають свої власні, виплекані тисячоліттями цивілізаційного розвитку цінності. Складно передбачити наслідки механічного перенесення західних цінностей на близькосхідний цивілізаційний грунт. Взаємодія між цивілізаціями може успішно здійснюватися лише на засадах взаємозбагачення. Звичайно, Близький Схід потребує реформування, про це заявляють і самі лідери цього регіону. Однак найбільше потребують реформування відносини між Заходом і Близьким Сходом. Ці відносини мають стати рівноправними, взаємовигідними, без подвійних стандартів. Якщо Захід має намір відігравати важливу роль у реформуванні Близького Сходу, то він міг би це зробити демонстрацією позитивного прикладу.