Позиція Путіна

Російський президент Володимир Путін майже не намагається удавати, що продовжує підтримувати справжню демократію. Минулого тижня він розпочав кампанію за своє переобрання з 30-хвилинної промови, яку в кращих традиціях радянських часів транслювали по телебаченню кілька разів.

З одного боку, це мало що означає, бо ніхто з шести його суперників на президентських виборах 14 березня не має шансів на перемогу. Але, з іншого боку, це означає дуже багато, бо свідчить, як легко Росія скочується до авторитаризму.

Пан Путін по-справжньому популярний: його підтримують 70% виборців. Росіяни підтримують його за те, що він припинив хаос 1980-х років, відновив певною мірою національну гордість і, що найголовніше, підняв рівень життя.

Однак він зловжив своєю популярністю, щоб роздавити своїх критиків, починаючи з незалежного телебачення і аж до магната Михайла Ходорковського, який нині перебуває у в’язниці. Небезпека повернення до тоталітаризму невелика. Але Кремль, підтримуваний відродженими «силовиками», створив новий клімат покірності.

На цих виборах реальні суперники пана Путіна вважали за краще не балотуватися, поступившись полем битви тим, хто не сподівається на свою перемогу. Єдине, що може різко змінити ситуацію, то це якщо явка виборців буде нижчою 50%, що зробить результати виборів недійсними. У цьому випадку буде призначено ще один тур виборів, на який не допустять нинішніх кандидатів. Однак Кремль майже напевно знайде спосіб повернути до влади свою людину.

Заходу не вдалося виробити зв’язну стратегію стосовно пана Путіна. Президент США Джордж Буш-молодший спочатку звертав на нього мало уваги. Після подій 11 вересня він зробив пана Путіна своїм незамінним союзником у війні проти тероризму. Зараз, судячи головним чином із зауважень державного секретаря США Коліна Пауелла, Сполучені Штати раптово знову стали звертати увагу на авторитарні схильності пана Путіна.

Європейський Союз (ЄС) у загальному випадку краще ставиться до пана Путіна, не меншою мірою тому, що той розпоряджається великою часткою енергоносіїв, що поставляються до країн ЄС. Однак нещодавня відмова Москви встановити нові відносини з колишніми комуністичними країнами, які вступають до ЄС у травні, цілком обгрунтовано розсердила багатьох у Брюсселі.

США та ЄС повинні протистояти будь-яким новим спробам підриву демократичних інститутів Росії. Їм слід підтримати незалежні засоби масової інформації (ЗМІ) та неурядові організації, включаючи спостерігачів за виборами. Заходу не слід цуратися, як він це іноді робив, протестів проти порушень прав людини, особливо у Чечні.

США та ЄС потрібно також займати тверду позицію щодо втручання Росії у справи колишніх радянських республік, включно з Грузією, Молдовою й Україною. Москва має право захищати свої інтереси в регіоні. Але це не повинно ставати виправданням для неоімперіалізму. Жорсткіший підхід до політики пана Путіна не обов’язково завдасть серйозної шкоди економічним зв’язкам Заходу з Росією. Москві так само потрібно продавати за кордон свою нафту і природний газ, як закордону їх купувати. Однак, підтримуючи демократію, Захід надішле сильний сигнал не тільки Росії, а й решті світу.