Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

На лінії фронту боротьби за мир і розвиток

17 лютого, 00:00
42-річний король Йорданії Абдалла II — незвичний представник арабської еліти. Його мати — британка, із чотирирічного віку він здобував освіту спочатку у Великій Британії, а потім у Сполучених Штатах. Подейкують, що він набагато краще знає англійську мову, аніж «фашу» — літературну арабську. Політичні погляди Абдалли II часто називають прозахідними, через що йому непросто «уживатися» в доволі консервативній правлячій арабській спільноті. Оскільки чималу частину йорданського населення становлять палестинці, королю доводиться відповідати на очікування своїх громадян активною участю у врегулюванні на Близькому Сході. Під час ювілейної 40-ї Міжнародної мюнхенської конференції з питань безпеки, яка відбулася 7—8 лютого, він звернувся до провідних політиків світу із закликом допомогти вирішенню ізраїльсько-палестинського конфлікту. Аналітики вважають його промову новою програмною точкою в мирному процесі близькосхідного регіону.

Сьогодні Близький Схід перебуває на лінії фронту. Можливо, він сам — лінія фронту боротьби за мир і розвиток. Перед арабським світом стоїть велике завдання, яке полягає у вирішенні довгострокових конфліктів, у досягненні справжніх змін, у дотриманні цінностей нашої віри і спадщини. Результати такої боротьби позначаться на всьому світові. Перебуваючи на лінії фронту, ми звертаємось за підтримкою до друзів миру та свободи.

Головний виклик, який стоїть перед нами, — завершення арабо-ізраїльського конфлікту. Якщо звернути увагу на повідомлення з нашого регіону, то дехто може занепокоїтись, а чи справді в цьому полягає головний виклик. Жоден конфлікт не призводив до такого розколу, жоден конфлікт не ставав причиною виникнення такої люті. Настав час розірвати довге й сповнене ненависті коло жорстокості. Контури історичного примирення — перед нами. Воно включає «дводержавне» врегулювання, в якому незалежна Палестинська держава мирно співіснуватиме з безпечним і визнаним у межах кордонів 1967 року Ізраїлем. Як відомо, Ліга Арабських Держав колективно схвалила цю пропозицію, яка передбачає повну нормалізацію відносин між арабськими країнами та Ізраїлем. Більшість палестинців погоджується, що право біженців на повернення не повинно підірвати демографічний баланс Ізраїлю. Більшість ізраїльтян розуміють, що вони не можуть бути окупантами іншого народу. Палестинська столиця в Східному Єрусалимі існувала би разом з ізраїльською столицею в Західному Єрусалимі. Це — неминуча дорога до миру. Сторони знають про це. Так само про це знають і екстремісти, тому й роблять усе можливе, аби зупинити рух уперед. Кожен день зволікань завдає шкоди регіону й світу.

Для нас у Йорданії криза в Палестині дуже близька. Із певних районів моєї країни можна побачити вночі вогні Єрусалима. Щодня наш народ дізнається про страждання, які тривають. Ми переживаємо випробування руйнівного впливу конфлікту на регіон. Йорданія була лідером у пошуках миру. Протягом багатьох десятиліть ми йшли через ризики, яких вимагає мир. Ми присвятили себе справі досягнення справжнього врегулювання. Але ані конфліктуючі сторони, ані їхні сусіди, ані увесь регіон не в змозі цього зробити самотужки. Вирішальне значення має міжнародна спільнота. Досягнення справедливого й довгострокового миру вимагає активної провідної участі Сполучених Штатів. Більше того, досягнення такого миру потребує колективного міжнародного альянсу заради миру. Ми поділяємо відданість миру й стабільності. Ми поділяємо повагу до людської гідності та безпеки. Зараз ми повинні поділяти провідні позиції в досягненні цих цінностей. Такий союз може забезпечити майбутнє Палестини й Ізраїлю, підтримати мир і стабільність на Близькому Сході. Він сприятиме інтересам безпеки вільних народів всього світу. Настав час діяти та час, щоб прийти до успіху.

Перейдімо до розгляду другого виклику — виклику розвитку. Підрахунки засвідчують, що впродовж останніх двадцяти років у арабських країнах значно скоротився доход на душу населення. Один із п’яти арабів живе менше ніж на два долари в день, кожен сьомий араб — безробітний. Молодь, яка становить більше шістдесяти відсотків від усього населення, може бути особливо вразливою. Коли молоді люди втрачають надію, вони можуть стати на шлях апатії та насильства. Такий напрямок загрожує просуванню реформ і руху в напрямку сучасності. Необхідні колективні зусилля арабів, аби вирішити ці проблеми. Справді, історичні можливості — перед нами. Вони включають освітні системи, що допомогли б прийти до досконалого, відповідального й прозорого урядування, до життєздатного приватного сектора, який міг би використати величезний людський потенціал регіону.

Ми сподіваємося самі створити власне майбутнє. Але наші друзі з усього світу можуть також зробити життєво важливий внесок. Коли міжнародна спільнота підтримає тих із нас, хто стоїть на позиціях реформаторства, коли вона підтримає мир, то це допоможе створити атмосферу справедливості та надії, необхідної для безпеки в регіоні й світі. Надія — не лише матеріальна. Це змушує мене сказати кілька слів про ісламську віру, яка займає центральне місце в йорданській самобутності. Події останніх років призвели до нового діалогу на Заході про природу ісламу. Дехто вважає, що мусульманам заборонено долучатися до сучасного світу. Йорданці вам скажуть, що це — неправда. Із найдревніших часів іслам прокладав шлях, на якому поважали розмаїття й терпимість, який вів до нових ідей і додавав сил своєму народові. Це — справжній іслам. Саме ці цінності пояснюють, чому йорданці висловлюються проти ненависті, чому ми одними з перших без жодних застережень засудили теракти 11 вересня, чому ми взяли на себе ініціативу в боротьбі проти екстремізму та тероризму.

Йорданці володіють особливою спадщиною: із нашої землі, Леванту, пустила корені й поширилася по всьому світові віра в єдиного Бога, яка поєднує й іудаїзм, і християнство, й іслам. Вважаю, те, що пускає корені на Близькому Сході сьогодні, також може вплинути на світ. Якщо ми досягнемо успіху, то житимемо в столітті, в якому мільярди людей матимуть доступ до світових благ.

Жодне обговорення майбутнього Близького Сходу не може бути повним, якщо не звернутися до питання перспектив Іраку. Тут так само необхідно, аби друзі свободи негайно перемогли в боротьбі за мир. Це означає більше, аніж заміна старої, невдалої структури. Необхідна міцна безпека, яка б дозволила іракцям мирно вирішувати власні проблеми. Не в тому справа, коли будуть проведені вибори в Іраку, а в тому, наскільки добре будуть створені управлінські інституції. У цьому — суть, а не в темпах змін, які в кінцевому рахунку визначать успіх. Як сусіди Іраку ми несемо особливу відповідальність, аби зробити все можливе, щоб допомогти чоловікам і жінкам Іраку досягнути основ для самовизначення. Це — шлях до вільного й процвітаючого майбутнього. Саме цей шлях принесе користь іракцям і сприятиме розквіту усього регіону. Це — шлях до історичного місця Іраку, великої країни знань і можливостей у сім’ї арабських і близькосхідних народів.

Ми перебуваємо на шляху до нового століття. Як висловився генеральний секретар ООН Кофі Аннан, до нього ми увійшли «через ворота вогню». Попереду — перспектива свободи, повага до прав людини, світова справедливість і розвиток, якщо ми вже зараз приймемо правильні рішення. Ті, хто вірить у мир, повинні стояти разом. Ви можете розраховувати на Йорданію. Оскільки ми боремося проти терору, ми також працюємо для того, аби досягнути чогось кращого, аніж перспективи врегулювання, свободи й реформи. У своїй недавній промові держсекретар США Колін Пауелл заявив: «Ми боремося проти тероризму, тому що повинні, але ми прагнемо кращого світу, тому що ми можемо». Переконаний, так вважають чоловіки й жінки усього світу. Ми повинні досягнути своїх цілей і працювати разом перед лицем ризиків і нових небезпек.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати