«Хто завгодно, тільки не демократ»

— Недавно ми відмовили в газі Лукашенку, з яким хочемо об’єднатися. З іншого боку, він сам вжив певну риторику, яка людьми, які об’єднуються, не вживається. Що відбувається і як таке може бути?

— Ну, це такі форми любові в лапках — постійні розмови про єдність, створення різних бюрократичних структур для чиновників і відставних політиків, спроби постійно чи то зробити «аншлюс», чи то якесь безглузде об’єднання на верхівково-політичному рівні, не звертаючи увагу ані на конституції, ані на здоровий глузд, ані на економічні інтереси. А з іншого боку, коли справа стосується життя людей і справді дуже близьких нам — тут можна зробити, що завгодно: відключити взимку тепло, газ... Слід було б робити все навпаки — припинити ці постійні безглузді розмови про якісь політичні надбудови, які будуть вищими за уряд, вищими за президентів, вищими за Думу, припинити спроби якогось або силового об’єднання, або економічного примушення. Встановити нормальні та дружні відносини, поважаючи суверенітет нашого близького сусіда. Не треба у брата відбирати паспорт, — якщо він ваш брат. А ось газ потрібно давати завжди, й економічними труднощами користуватися не слід, і потрібно робити так, щоб у всіх білоруських будинках було тепло.

— Але цей брат гроші заробляти не хоче — там же економічна модель досить своєрідна. Як бути з цим братом?

— Ви про кого говорите? Про Лукашенка? То й нічого брататися з ним, нічого його обіймати щохвилини і нічого робити всілякі пишні декларації. Я кажу не про нього, а про вчителів, лікарів, наших із вами родичів, які там живуть, — про людей. А ви знову кажете про президентів та еліти — це неправильно в цьому випадку. У Лукашенка свої корисливі, корпоративні інтереси. Коли починаються всі ці заходи навколо саме таких інтересів, вони і призводять до того, що страждають люди. Політика щодо Білорусі як найближчого сусіда має бути прозорою та виразною. Економічний союз — так, політична взаємодія — так. Жодних «аншлюсів» — в жодному разі. Жодних «включень», жодних «втягнень».

— Валерій Комісаров, який зробив проекти «Моя семья», «Окна», зараз став головою комітету Держдуми з інформаційної політики. Він виступив з ініціативою обмежити демонстрацію в телеефірі наслідків терактів. Йдеться не про те, щоб не показувати частини тіл — про це нібито журналісти вже «допетрили» самі, а про те, що, як мінімум, на федеральних каналах інформація дозується і визначається якимось органом, — наприклад, штабом...

— Ви можете погодитися з тим, що повинна існувати якась журналістська хартія, в якій журналісти домовляються, що вони не смакують теракти, не намагаються шокувати і впливати на психічний та психологічний стан людей. А закон тут приймати абсолютно ні до чого, бо це призведе до ще більшої закритості. Проблема сьогоднішніх терактів полягає і в тому, що дуже велика міра закритості існує на сьогодні. Сьогодні вже неможливо бути впевненим, що насправді відбувається. А оскільки за цим дуже часто стоїть корупція, ви, шановні журналісти, не можете це розслідувати по-справжньому, ви змушені передавати та транслювати те, що вам дозовано видають. Мені здається, що це дуже серйозна та глибока помилка.

— Багато побутувало розмов, що неуспіх правих сил на виборах — ще і через те, що в останній момент вони пішли на якесь угодовство з владою. Скажіть чітко — ви в опозиції до президента чи ні?

— Що стосується моїх відносин із президентом, то справді, «Яблуко» після 11 вересня 2001 року пішло на компроміс із президентом, працювало з ним, шукало можливостей реалізації цілої низки важливих, істотних для нашої країни проектів. Деякі з них було реалізовано, ми вважаємо це вірним. Особливо ми підтримували курс президента в дуже гострий час, пов’язаний із зовнішньою політикою, особливо в тому, що було пов’язано з боротьбою з тероризмом, з Афганістаном, з іншими речами. Тоді було дуже важливо, щоб Росія прийняла правильне рішення. І не опинилася остаточно на задвірках...

Чому ми сьогодні не підтримуємо Путіна на виборах, чому вважаємо, що ніяких виборів немає? Тому, що для того, щоб існувала політична конкуренція, демократичні вибори або взагалі те, що називається «вибором», мають існувати щонайменше три передумови: має бути відносно, принаймні, незалежна судова система, мають бути хоча б відносно незалежні загальнонаціональні, політично значущі ЗМІ, і мають бути можливості формування незалежних джерел фінансування...

— Як ви вважаєте, що чекає Росію після виборів президента?

— Я не фантаст, і не провісник, і не ворожка. Те, що буде з країною, залежить від того, чи збережуть Конституцію. А її можуть не зберегти. Взагалі-то кажучи, в нинішній нашій політиці дуже багато від радянських часів. У мене таке враження, що дуже часто і президент, й інші провідні наші політики, і прем’єр-міністр, кажуть одне, думають інше, роблять третє, виходить четверте, а чекають вони п’ятого.

Може так скластися, що Конституцію перероблять, що публічної політики не буде зовсім, усі механізми для цього готові. Може так скластися, що плюралістична демократія в Росії взагалі не існуватиме, і тоді це призведе до розвитку подій, схожих на Югославію. Як людина, як громадянин, який любить власну країну, я хотів би, щоб все ж таки події пішли в іншому напрямку. Бо це вже не питання ідеологічних уподобань, це питання запобігання жертвам, терактам, кровопролиттю. Це питання, чи зможе Росія залишатися суверенною країною у ХХI столітті, чи збереже вона свою державність.

Протягом чотирьох останніх років було послідовно ліквідовано дуже важливі елементи автономності суспільства — те, що іноді називають елементами громадянського суспільства. Це були, наприклад, перші кроки федеративного устрою, — вони були ліквідовані, там виникла вертикаль. Потім — преса. Потім були ліквідовані незалежність і неупередженість судової системи, потім це перекинулося на бізнес, і тепер це дійшло до Думи.

— Одного разу Путін сказав, що ваші ідеї та ідеї СПС не затребувані народом. З іншого боку, цікаво сказав Жириновський — народу це просто не потрібно, бо в нас такий народ, який має жити за царя. Чи справді влада «убила, придушила, знищила», як ви кажете, чи ж ідея померла сама? Можливо, справді, те, що ви пропонуєте, більшості народу не потрібне — народ хоче жити спокійно, у спокійній країні, як він це розуміє?

— Звісно, люди не можуть забути ані 2600% інфляції 1992 го року, ані дефолту, анідві війни у Чечні, одна з яких триває, люди не можуть забути розстріл Білого дому, — все це робилося від імені кого? Демократів. Це були найбільші демократи — президент Єльцин, партії, які його підтримували, відомі політики. До речі, приїжджали різні люди, такі, як Клінтон, Коль, казали — це головний демократ світу... Що ж тоді, куди ж бідному селянину податися? А я вам пропоную просту справу — вийдімо з вами на вулицю і запитаймо людей: ви хочете кожні 5 років або 4 роки обирати нового президента? Вам будь-яка людина скаже — так. А ви хочете, щоб у вас була недоторканність вашої ощадкнижки? Вона скаже — так. Ви хочете мати можливість говорити, все, що ви думаєте, і щоб вас не запроторювали до в’язниці? Вона також скаже — так. А ви хочете мати можливість піти до суду і відстояти свою власність, — так. То ви демократ? Вона скаже — ні. Я не демократ, я хто завгодно, тільки не демократ. Бо демократи в нашій країні — це ті, хто робив усе геть навпаки. Те, що сталося, це проблема і всіх наших демократичних так званих ЗМІ, і наших усіх демократичних політиків, особливо тих, хто займав всі владні позиції усі ці 12 років, і проводив ту політику, яку дійсно люди прийняти не можуть...