Америка перед обличчям «старої» та «нової» Європи

Роздратоване зауваження, зроблене минулого року міністром оборони США Дональдом Рамсфельдом із приводу «старої та нової Європи», виявилося справедливим, але зовсім в іншому сенсі. Він прагнув наголосити на протиріччях між європейськими країнами, однак у травні до Європейського Союзу вступило десять нових держав. Розширена Європа дійсно є новою Європою. Чи варто Америці непокоїтися з цього приводу?

Через сорок п'ять років після оголошення про план Шумана, з якого почалося об'єднання економік Франції та Німеччини, до складу ЄС входять 25 держав, а за чисельністю населення Європейський Союз перевершує США. Вісім нових країн-членів є колишніми комуністичними країнами, які були за «залізною завісою» протягом майже півстоліття. Їхнє тяжіння до ЄС є ознакою привабливості — м'якої сили — ідеї європейського об'єднання.

Звісно, нова Європа має багато проблем. Доход на душу населення в нових країнах-членах удвічі менший, ніж у п'ятнадцяти країнах, до яких вони приєднуються. Існують побоювання щодо напливу дешевої робочої сили. Однак середні темпи зростання ВВП у нових країнах-членах ЄС вдвічі вищі, ніж у старих, що може стати довгоочікуваним стимулом для інертного ринку праці та млявої економіки цих країн.

Політичні взаємовідносини дещо проблематичніші. Зараз тривають переговори про перегляд проекту конституції ЄС. Деякі європейці побоюються, що конституція надасть можливість судам провести процес інтеграції швидше та глибше, ніж це буде прийнятним для громадськості у країнах-членах. Відсутність народної підтримки може призвести до неприйняття конституції у таких країнах, як Велика Британія, де уряд обіцяв провести референдум, перш ніж нові закони набудуть чинності.

По інший бік Атлантичного океану більшість американців (тією мірою, якою вони звертають на це увагу) здебільшого ставляться до цих змін зі схваленням. Але дехто висловлює стурбованість, що нова Європа буде в опозиції до США. І тривогу викликають не тільки зауваження французьких лідерів про відтворення багатополюсного світу, а й результати нещодавніх опитувань громадської думки, які свідчать про падіння популярності США серед європейців та їхнє прагнення незалежнішої політики.

Війна в Іраку дорого обійшлася Америці з погляду «м'якої сили». США втратили 30 відсоткових пунктів привабливості в середньому по Європі, включно з такими країнами, як Велика Британія, Іспанія та Італія, уряди яких виступили на підтримку війни. Поширені нещодавно фотографії знущань американських військових над полоненими іракцями у в'язниці Абу-Греїб у Багдаді підкинули дров до багаття. Сьогодні деякі американські неоконсерватори стверджують, що Америка мусить відмовитися від своєї давньої підтримки європейської інтеграції.

Така зміна політики була б серйозною помилкою. Вона не тільки посилить антиамериканські настрої та не досягне поставлених цілей, а й перебільшує міру, в якій нова Європа перебуває в опозиції до США. Хоч які виголошувалися промови, приміром у Франції, політика та настрої в таких країнах, як Велика Британія або Польща, свідчать про те, що хороші трансатлантичні відносини можна зберегти. У будь-якому разі ризик розколу між Європою та США швидше зменшиться, ніж збільшиться внаслідок нещодавнього розширення ЄС.

Навіть більше, існує кілька об'єктивних причин, чому малоймовірно, щоб нинішнє непорозуміння між Європою та США призвело до розриву. З одного боку, роз'єднуюча війна в Іраку може виявитися останнім явищем двадцятого століття, а не вісником двадцять першого. Американський унілатералізм має набагато менші вияви в інших гарячих точках світу, таких як Північна Корея та Іран, як через вартість війни в Іраку, так і з огляду на реальну ситуацію в цих районах.

Більш того, тоді як загальної загрози безпеці з боку Радянського Союзу більше не існує, США та Європа опинилися перед обличчям нової загальної загрози з боку радикального тероризму. І ані Америка, ані Європа не захищені від цієї загрози, незважаючи на намагання Осами бен Ладена вбити клин між ними. Транснаціональному тероризму можна протистояти тільки шляхом тісної громадянської співпраці в таких сферах, як обмін розвідувальними даними, спільні операції поліції різних країн і відстеження фінансових потоків. І ці форми співпраці пережили розбіжності з приводу Іраку.

Європа й Америка також мають спільну структуру економічних інтересів і цінностей. У той час як торгівля в демократичних державах викликає непорозуміння, вона сприяє збільшенню багатства. Якщо подивитися на прямі іноземні інвестиції, стане зрозуміло, що Європа й Америка тісно пов'язані одне з одним.

З погляду цінностей, у той час, як між Америкою та Європою існують деякі відмінності, в основоположних питаннях, таких як демократія та права людини, жодні дві інші частини земної кулі не мають стільки спільного. Як зауважив письменник Роберт Каган у новому виданні своєї книги, в якій він заявляє, що європейці родом із Венери, а американці з Марса, з'ясовується, що в пошуках демократичного виправдання своєї політики і власного іміджу американці не можуть обійтися без Європи.

Одним словом, для американців і для всього світу добре, що стара й нова Європа стають єдиним цілим. Ми всі можемо виграти від «м'якої сили» єдиної Європи.

Джозеф С. НАЙ, декан Школи державного управління імені Кеннеді Гарвардського університету, автор книги «М'яка сила: засоби для досягнення успіху в світовій політиці»