Залежить від кожного!

Роман ЯЦIВ, експерт і автор «Дня», історик мистецтва, професор Львівської національної академії мистецтв:

— Оскільки добро і зло знаходиться у перманентній взаємодії, то поляризація зон їх проявлення часто залежить від кожного з нас. Звичайно, є різні чинники, які розводять їх по різних полюсах, радикалізуючи їх сутності. Пропорцію і одного, й другого «виловлюємо» щоденно. Одне веде по життю далі, інше застерігає.

Живі емоції від святкування Дня Незалежності України загострили увагу на оптимістичній тенденції знаходити нові життєствердні точки опори на здолання більших чи менших розчарувань, тривог і навіть ціннісної дезорієнтації. Українців сьогодні, як і в минулому, в суспільних настроях скріплює наша питома лірична вдача, яка у відповідних точках життєвої напруги переростає в стійкий патріотизм. Приємно спостерігати, що частина небайдужої молоді, яка системно працює над власним розвитком, сповідує вкрай ефективний принцип відданості своїй професійній місії в житті, усвідомлення якої і стає для неї ключем до успіху. В такій динаміці самоствердження кожної індивідуальності у форматі громадянського суспільства Україна здатна здолати інерцію совєтського минулого, коли «все» залежало від влади, яка навчилася вправно маніпулювати суспільною свідомістю під гидотні московські кличі. Освіченість, культурна заангажованість та наявність духовно-морального стрижня надалі визначатиме лідерство громадян у дальшому державницькому поступі. 

У цьому ж контексті — як погане — вбачаю брак ціннісних орієнтирів на майданчиках органів державної влади. Громадянська активність у різних локаціях суспільного життя не може замінити системної праці над сучасними технологіями творення нової якості життя. Наразі спостерігається мовчазна підтримка несмаку і банальності культурних «продуктів», які спонтанно продукуються постпролетарськими (в тому числі лакейськими — промосковськими) структурами, що вправно замінили органи влади в аспекті ідеології. Буває сумно спостерігати над майже масовим споживанням таких псевдокультурних сурогатів від низки телевізійних каналів, які безчестять Україну в цілому і принижують гідність кожної людини зокрема.

Галина ВДОВИЧЕНКО, письменниця:

— Нещодавно я побувала на батьківщині мого батька — у селі Отинії Коломийського району Івано-Франківської області.  Але цього разу не у приватних справах, а як гостя, запрошена селищною і дитячою бібліотеками. Мені в Отинії все рідне і знане з дитинства, а тепер ще й коло знайомств розширилося. Особлива поїздка, найзнаковіша за все літо. Чудовий літній день, зустріч під крислатими старими грабами на імпровізованому майданчику. На подвір’ї костелу Матері Божої Внебовзятої. Ще ніколи такої локації у мене не було.

З’їздила ще й до Бучача Тернопільської області. Люблю це місто з багатьох причин. Цього разу була потреба пройти певними місцями і маршрутами зі свого майбутнього роману. А ще й мала зустріч із читачами в Арт-Дворі. І від усіх цих бучацьких прогулянок-проходів, від усіх розмов залишився тривалий щемкий післясмак.

Книжково-літературно-фестивальне життя оживає. Щойно відшуміла книжкова Толока у Червонограді. До речі, у дуже зручному форматі — майже всі зустрічі відбувалися на парковій алеї і у відкритих павільйонах. А вересень обіцяє бути ще більш активним.

Уже склала робочий календар на найближчі тижні. У Дніпрі — Book Space, тоді у Львові — Book Forum,  а потім — Одеський міжнародний літературний фестиваль. На початку жовтня вперше відбудеться Нью-Йоркський літературний фестиваль. Це наш Нью-Йорк, той, що на Сході, майже на лінії розмежування. А одразу після нього — Стрийська книжкова толока... І це ще не всі події з літературно-книжкового життя. Тільки б ніщо не втрутилось у наші спільні плани. А коли фестивальний «рухняк» трохи стишиться, сподіваюсь спокійно попрацювати за комп’ютером над новими текстами. Осінь для такої роботи дуже добре надається.

Найбільша радість — оцінка читача, особливо, якщо читач — дитина. Книжковий відеоблогер із Луцька Володя Каліш (він, завдяки своїй читацько-книжковій діяльності, потрапив до «Книги рекордів України») днями уклав список з 30-ти дитячих книжок Незалежності і почав свій рейтинг із книжкової серії «36 і 6 котів». У такі хвилини я відчуваю радість від того, що роблю. Наші діти читають книжки, чимало хто — без жодного примусу і з задоволенням; і в цьому є і мій маленький внесок.

А взагалі настрій останнього тижня серпня у мене особливий. Це світлий сум. Чотири роки тому в ці дні після ускладнень від інсульту мій чоловік був у мозковій комі, і ніщо не допомогло, все закінчилось останнім днем літа. Щороку я подумки проживаю ті дні знов і знов. Життя триває, а те, що було, залишається у спогадах і в наших розповідях.

Галина ГУЗЬО, журналіст, менеджер і промоменеджер артистів і культурних проєктів:

— Літо-2021 добігає кінця... Завершується гарною датою — 30-річчям відновлення Незалежності України. І в ці дні особливо багато думається про уроки історії, про ціну волі, про перемоги — минулі і прийдешні.

У ці дні хочеться дякувати Героям України і пишатися нашими здобутками. Хочеться акцентувати на унікальності України та українців. Хочеться, щоб ми самі усвідомлювали цю унікальність і раз та назавжди забули про той нав’язаний нам сусідом комплекс меншовартості, який так часто не дозволяє рухатися вперед.

Такі великі і величні національні свята, як День незалежності, надихають і вселяють віру у краще майбутнє. І це — добре! Я люблю, коли моя країна об’єднується в одному пориві, довкола однієї ідеї — світлої, потужної. Коли уся стає вишиваною та синьо-жовтою. Щоправда, хотілося б, щоб вишиванки і синьо-жовті прапори так рясно і щиро майоріли не тільки 24 серпня, а, принаймні у більшості українців, щодня. І сьогодні не хочеться про погане. Його і так не бракує у нашому житті.

Хочеться надовше затримати оті відчуття піднесення, гордості та вдячності.

Стефанія ОЛІЙНИК, музикознавиця, керівниця літературно-драматургічної частини Львівської національної опери:

– Цьогорічний День Незалежності України справді надихнув: я не дивилася трансляцію офіційних заходів, а просто відчула, наскільки це свято стало ще більш знаковим, особливим, радісним для мого оточення. Як багато слів ми написали одне одному – щирих і щемливих, як згадали про Героїв та війну й пообіцяли багато доброго і корисного зробити для нашої країни.

Я та моє покоління – однолітки України, і, за моїми спостереженнями, ми об’єднані прагненням працювати, творити, платити податки та розбудовувати країну для нас і наших дітей.

Підсвідомо є думка: «Так це ж у Львові! А як щодо Сходу країни? Чи там ти відчуєш державу на стільки «своєю»?». Сумніви долаються тільки через спілкування, єдність та бажання бути разом й концентруватися на тих речах, які нас об’єднують та роблять сильнішими.

Багато читаю і вивчаю питання «інформаційної війни», пропаганди, маніпуляцій… Всі вони не працювали в День незалежності, адже об’єднавча сила була значно потужнішою, щоб поширювати якісь дрібні чвари, суперечки, які покликані нас відволікти, розділити, засумніватися. А вже завтра прокинуться «диванні та фейсбучні експерти», яких нам також слід навчитися перемагати.