«Є робота – є перспектива»

Наталя IВАНИЧУК, перекладач з німецької та шведської мов, член Національної спілки письменників, володарка найвищої нагороди Норвегії — Королівського ордена Заслуг, викладач Франкового університету (норвезька мова, факультет міжнародних відносин):

— Почну з поганого. І це — той клятий вірусяка. До нас не добрався. Щоправда, не знаю, чи це надовго. І мені не подобається не так те, що існує сам той вірус, як страх, який він породжує. Бо неспокійно, весь час про це думається. Моє коло знайомих перехворіло у більшості. Якщо навесні серед моїх знайомих не було тих, хто перехворів, то тепер на пальцях можна порахувати таких, хто не захворів.

Добре, що ми здорові. Бо невідомо, як у нашому віці і з побічними всякими болячками хвороба перебігатиме. Так що ми бережемося.

Щодо іншого доброго, то карантин особливо темпу життя мені не змінив. Дистанційка в університеті мені навіть на ліпше, бо не марнується час на добирання з наших сіл у центр міста. Також є можливість не відриватися від робочого столу. І головне, що маю роботу! В тій усій ситуації я думала, що перекладацтво моє пригальмується, бо видавництва клигають, а не працюють на повну силу. Але замовлення є! Є робота — є перспектива. До кінця наступного року — точно. І мій порятунок від усіх негараздів і якихось страхів — то це, власне, оця робота за столом. Перекладацька. Це — найліпше!

Таміла ПЕЧЕНЮК, заслужений діяч мистецтв України, кандидат мистецтвознавства, завідувач кафедри художнього текстилю Львівської національної академії мистецтв:

— Ой як хочеться під кінець року говорити про ДОБРЕ, бо людина прагне добра. Однак живемо в часі, де добро проходить тяжке випробовування, в часі, де це поняття отримало різні тлумачення: від — дайте мені це добро, бо я того хочу, до — добра, яке потребує захисту. Однак не буду посилювати високосно-ковідно-політичний настрій і згадаю те добре, що було все ж таки присутнє в моєму житті, що дає сили і надію на міцність людської віри у це саме добро. Вже багато років працюю з молодими людьми, для яких творчість стає основою їхнього майбутнього фаху. Радію, що, попри усі обмеження, маємо нагоду здійснювати контактне (офлайн) навчання (маленькі групи, усі засоби безпеки), бо у сфері мистецької освіти вкрай важливою є практична компонента навчання, де молода людина отримує й удосконалює свою професійну майстерність. Отож, саме творче завзяття та успіхи цих молодих людей зміцнюють віру в сили добра. А для мене особисто спілкування з творчими, креативними студентами в цьому році стало частиною власних творчих напрацювань у форматах дещо інших, ніж текстильні практики. Мова йде про кураторські мистецькі проєкти та книгу, над якою працюю. Ми всі в очікуванні Різдвяних свят. Якими вони будуть у цих обставинах? Та незмінною, на мою думку, залишиться родинна гостина, що додасть сил творити добро не лише для себе, а й для інших. 

Остап ЛОЗИНСЬКИЙ, художник-іконописець:

— Із поганого, передусім, — складна ситуація з коронавірусом, яка впливає і фізично, і психологічно. На всіх. На всю країну. І в роботі, і в особистому житті. Невизначеність, нерозуміння, що буде завтра і коли знову оголосять повний локдаун. Оце дуже погано!

З доброго — те, що, слава Богу, закінчилися вибори. Не всі, звісно, задоволені їхніми результатами, але ми витримали це. З дуже доброго — те, що ми з друзями-художниками влаштовуємо мистецьку акцію, яка відбуватиметься і онлайн, і офлайн —  залежно від того, які будуть карантинні обмеження. Зараз відкриваємо виставку у Львівському органному залі з Уляною Томкевич, Олею Кравченко та Уляною Нищук-Борисяк. Відкриваємо виставку в Українському католицькому університеті — в Центрі Шептицького, і власне, в Центрі Шептицького стартуємо з проєктом «Від Романа до Йордана». Також виставка буде у «Світі кави». А ще — в галереї «Іконарт». І все це, власне, налаштовуватиме на святковий період, адже початок зими — це завжди час підготовки до Різдва Христового, це час, в якому ми готуємося до приходу Месії. І ці виставки стануть гарним маленьким добром, яким ми ділимося з людьми.

Ще з приємного — те, що нарешті друком вийшла книжка Олесі Семчишин-Гузнер «Модест Сосенко». І це насправді видання, яке стане знаковим для українського мистецтва. Мені пощастило стати частинкою великої команди, яка втілювала цей проєкт кілька років, і нарешті він, цей проєкт, реалізувався. І це теж є моє маленьке добре, яким я дуже пишаюся і яке мені дуже сильно гріє душу.

Стефанія ОЛІЙНИК, музикознавець, керівник літературно-драматургічної частини Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької, експерт Українського культурного фонду:

— Добре від усвідомлення: «дива» трапляються таки! Навіть у такі скрутні часи для культури, як зараз! Нещодавно ми представили нову прем’єру — оперу «Турандот» Джакомо Пуччині, яка ще жодного разу не була поставлена на львівській сцені! А дива полягають ось у чому: режисер та художниця костюмів цієї постановки — з Польщі, балетмейстер — з Аргентини, її асистенти — з Греції, врешті, художник сценографії — з Італії. Артисти театру підготували увесь музичний матеріал, а от як у час пандемії привезти постановників із кількох країн в Україну? Це неможливо! Тому вирішили здійснювати всю підготовку онлайн.

Ось уявіть собі: артисти на сцені, а перед першим рядом крісел у глядацькій залі — екран. На весь театр лунає дзвінок по Skype від режисера Міхала Знанецького. Усі збіглися дивитися: як же будуть проводити такі онлайн-репетиції?

Режисер через карантин не зміг зреалізувати проєкти в Аргентині, Греції, Болгарії, Уругваї, а в Україні — ризикнув здійснити постановку онлайн. І все вдалося! Постановка вийшла фантастична!

А що поганого? Звісно — невідомість. Після першої ж вистави «Турандот» я поставила собі запитання: «Що далі?»... У планах Львівської опери — прем’єри опер і балетів Скорика, Станковича, Ланюка, Гулака-Артемовського, Бортнянського та поновлення світової класики, книжкові видання, камерні моноопери, конкурс оперних співаків... Що зможемо реалізувати і коли повернуться аншлаги на тисячу місць, що вміщує Львівська опера? Покаже тільки час.