«Варшавська мелодія» крізь призму Ади Роговцевої

Легенда національного театру знову в Рівному

Стосовно італійського чи загалом європейського образотворення доби Відродження побутує специфічний термін, спрямований на культурну характеристику майстрів минулих епох. Його не перекладають на інші мови. В сучасній транскрипції він звучить як «Старые мастера», треба думати, фахівці, чия творчість витримала випробування часом і не потребує будь-яких коментарів.

У контексті нашого сьогодення цей термін можна інтерпретувати і як ринок. Ринок культурних продуктів, тобто простір вибору нашого духовного харчування. Хоча ринок, він і є ринок — європейський чи азійський, але в будь-якому разі, це той простір, на (чи в) якому й функціонує певний культурний продукт, який змушує його автора чи репрезентанта цього автора постійно шукати нову форму власного позиціонування. І саме ринок стає важливим сегментом підвищення його якості, оминаючи типові характеристики нашого буття, серед яких корупція, невігластво і знову корупція, позаяк ринок передбачає конкуренцію, в просторі якої залишається лише якісний, тобто справжній, реальний артефакт, зокрема й театральний.

Тож Ада Миколаївна Роговцева зі своєю групою однодумців, які вже самі по собі являють яскравий сегмент цього ринку, якби цей термін не дратував сучасних естетів, вкотре пропонує психологічно не врівноваженій, вибитій із нормального ритму життя сучасними негараздами публіці, інший вимір оцінки власного ставлення до вічних питань суспільства. І в цьому разі, на закид про те, що Роговцева є співцем лише однієї теми і лише одного покоління, можна відповісти наступне. Вона однаково яскраво презентувала себе в сотнях культурних ситуацій (ролей), до прикладу, знаковій виставі горбачовської доби («Премія»), і в справді класичній ліриці, на якій виховувалося не одне покоління населення потужного конгломерату під назвою СРСР — «Варшавська мелодія».

Адже талант — це завжди свіжість бачення чи новий ракурс бачення давно відомих істин і з роками це бачення лише загострюється. І він (талант) лише знімає з них нашарування епох, тобто відсікає все зайве (як у Родена), яке не дає справжнього блиску колись акцентованій зі сцени проблемі. Майже банальні слова — «Я тебе кохаю», для кожних конкретних вух звучать зовсім по іншому і несуть у собі абсолютно інший зміст, який був до цього чи для когось.

Так і в Роговцевої. Стільки б раз вона не виходила на сцену Рівного чи Ужгорода, Харкова чи Тернополя, той потужний інтелектуальний струмінь і та доброта, які випромінює її постать, здатні змінити людину, змусити її поглянути і на сьогодення, і на себе інакше. І в цьому, мабуть, і полягає високе призначення Актора чи Театру або Театру одного Актора! Недарма театр — це презентація вічних цінностей!

Характерною рисою сьогодення є поява чималої кількості «мандрівних зірок», яким, мабуть, тісно в лещатах класичного навіть у доброму розумінні цього слова театру і вони шукають інших, більш мобільних форм, як і однодумців, які, як правило, перебувають також у майже аналогічних ситуаціях і теж чекають на свого лідера, який допоможе цим маленьким зіркам набути справжнього блиску. Втім, так було завжди, творча особистість завжди шукала «своєї» публіки, як і публіка йшла на зустріч «своєму» акторові.

Тож сучасний ринок стає справжнім фільтром, який не пропускає до цих творчих груп, як і загалом на сцену, чужих людей, людей байдужих, не здатних запалити інших, оскільки від них не йде благодатний вогонь.

Як добре, що мистецтво — це та лакуна, в якій можна щось змінити принаймні продемонструвати зі сцени алгоритм цієї зміни. І як добре, що в нашому складному сьогоденні є люди, здатні цим займатися!