Усе можливо, коли є мета

Волиняни — про історію, долю України і людей, які хочуть, щоб її слава ожила

Галина ГОЛУБОВИЧ, голова правління благодійного фонду «Майбутня Волинь-Україна» (м. Ковель):

— Напередодні відзначення 30-річчя Незалежності України хвилюють думки про минуле та сучасне нашої країни. Приємною новиною стала інформація про те, що в Україні до її ювілею знімається цикл документальних фільмів — «Видатні українці сучасності (ВСУ)», про українців, які вписали у сторінку історії країни значні успішні справи, які ведуть до розквіту України. Автор ідеї — лідер гурту «Мандри» Сергій Фоменко.

Важливо, що одним із героїв цього циклу є волинянин, який нині мешкає у Києві :підприємець, винахідник і меценат Іван Васильович Омелянюк. Фільм так і називається «Історія життя — Іван Омелянюк». Доля людини з активною громадянською позицією, практичною діяльністю в ім’я України. Багато добрих справ на його рахунку: засновник та генеральний директор НВП «Квант-Ефір», першої компанії в Україні, яка освоїла розробку та виробництво сучасного радіоелектронного обладнання; керівник науково-дослідних робіт з впровадження цифрового ефірного телерадіомовлення в Україні; член Міжнародної асоціації цифрового ефірного телебачення; депутат Київської міської Ради 1 скликання; засновник і меценат БФ «Майбутня Волинь-Україна», на рахунку якого багато добрих справ, почесний громадянин м. Ковель.

Доля його родини, відображена у фільмі — це вертикаль, яка веде з минулого століття до сьогоднішніх днів. Доля родини, яка прожила кілька епох історії Волині. Зйомки проходили у Києві, Ковелі і його рідному селі Підсинівка. Цікавою була участь в організації зйомок фільму і приємне спілкування з автором ідеї народним артистом України Сергієм Фоменком. Життя Івана Омелянюка доводить, що усе можливо, коли є мета, вмієш долати труднощі і постійно вчишся.

Із неприємних новин, що засмутили, — це організація святкового концерту до 30-річчя Незалежності у Києві, у списку якого переважно виконавці, що не мають у душі України. Звичайно, засмучують події на Сході України.

Iгор ВЕРЧУК, майстер спорту України міжнародного класу, керівник волонтерського підрозділу «Вбережу» 2014 — 2019 років (м. Ковель Волинської області):

— Цього року мав щастя побувати на Чорному морі, цього разу не вдалось відбитися від наполегливої пропозиції дружини і таки поїхав. І не шкодую. Стояв на березі, в думках ніби навколішки, перед величчю морської неосяжності, і з жахом думав, що ця краса в 2014 році могла бути захоплена «орками». Що цей процвітаючий край, який стрімко розвивається, міг бути кинутим у хаос, руїну і непроглядну бідність. В думках дякував тим, хто 2 травня 2014 року жорстко припинив шабаш «руского міра».

Мало хто знає, що в той же час з Майдану, а точніше в Нових Петрівцях, формувався підрозділ із добровольців на підмогу майданівцям Одеси. Нашвидкуруч зібрані та озброєні, сяк-так екіпіровані добровольці прибули в Одесу. Хлопці майже не спали, весь час маневрували між важливими об’єктами міста та області, тим самим вдаючи, що їхня чисельність є більшою, ніж насправді. Добре розуміли, що їхні потуги є краплиною в морі супротиву, зі слів одного з них, якби не футбольні фани «Чорноморця», втримати ситуацію під контролем було б дуже важко. Знаючи про це, я навіть з гордістю споглядав із вікна вагона на настінні написи ультрас одеського «Чорноморця». Слава вам, фани!

А зараз думаю і про... Талібан. Просто цікаво. Хто скоріше досягне успіху? Ми — країна, що святкує тридцятиліття, ніби корабель без керма за відсутності чіткого вектору руху, чи Афганський Емірат з чіткою орієнтацію на розвиток архаїчного суспільства та Коран. Такі думки також приходили, коли споглядав на наше українське неозоре море.

Андрій ПАВЛЯШИК, автор проєкту «Екскурсії з істориком»:

— Сокіл, князі та історія... Такі місця — як провалля у Часі. Мало того, що вони знаходяться десь за обрієм і за нормальними дорогами, так вони ще й ховаються в минулому. І добираються до них лише найбільш затяті і вперті. Такі, як «Волинська експедиція», завдяки якій і побував у селі Сокіл. Колись містечка Сокуль. Згадую як я тут бував вперше десь ...надцять років тому. І як з захопленням вчорашній студент-історик дивився на древні вали, серед яких збудували амбулаторію. І як у пам’ять врізався відносно новий (початку 20 століття) костел, у стіні якого застряг снаряд часів війни.

За останні півтора десятка років тут нічого не змінилося: вали, амбулаторія, костел, снаряд і церкви. Нічого нового та історичного не розкопали. А таке відчуття, що повітря тут можна різати ножем. Немов воно застигло десь на рубежі 13 і 19 століть (вибирай час до свого бажання), і тільки декорації змінюються. Колись тут по Стиру точно ходили човни між князівськими Лучеськом і Пінськом, а місцеві ховалися за високими валами від набігів кочівників. А потім по сусідніх весях з’явилася нова шляхта і деяким пощастило стати відомими на всю країну — династіям Четвертинських, Чорторийських чи ще якимось Збаразьким. Сокуль нахвалявся своїми Сокольськими ярмарками двічі в рік, торгівлею зі столицею і гордим титулом міста. Він ріс і ставав дедалі більшим. І на сусідніх вулицях мешкали євреї, русини, поляки і німці. Хтось будував костел, другі — синагогу, а треті — церкву. Сокуль (чи Сокіл?) будувався за планом і його вулиці вимощувалися деревом і камінням. А за новими валами горді шляхтичі звели палац. Сокульські змінилися Єловецькими, а після тих прийшли Стемпковські. І тільки містечко не змінювало своєї назви... Давно вже немає тих шляхтичів. Костел був дуже понищений і його оголені стіни мовчки дивляться на навколишні хати і ховають усередині маленьку віруючу громаду.

Палац не пережив лихоліть світової війни, і тільки вали все так само похмуро бережуть свою пам’ять. А нащадки попередніх мешканців Сокола нещадно вирізували один одного, щоб зараз роз’їхатися по різних країнах. Маленьке містечко стало ще меншим селом. Проте останнє — це не лише історія. Це і люди, які тут зараз живуть. Люди, які по копійці віддають на те, щоб старовинні церкви і костели не занепадали. Люди, які вивчають своє минуле для того, щоб дітям з гордістю розповісти про цікаве. Люди, які хочуть, щоб слава колись цікавого і відомого князівського центру знову ожила.

Володимир РЕДКАЧ, ріелтор (Луцьк):

— Якщо їхати в інший куточок України, то дійсно для чогось важливого і цінного. Як-от побувати у Черкасах на зустрічі випускників тренінгу для ріелторів. Це був як на мене, досить неформальний захід, який не подібний на інші. Атмосфера простоти, щирості і доброзичливості... Дуже цінним для мене було те, що більшість людей з присутніх я знав лише через фейсбук, бачив періодично на конференціях, але цей формат — інший та по-своєму цінний... Запам’ятався капітан яхти. Чоловік для того, щоб придбати яхту, продав квартиру і два автомобілі. Яхту пригнав з Англії, своїм ходом. Написав не одну книгу, журналіст, письменник... Дуже позитивна людина. Книгу про морські подорожі придбав, обов’язково прочитаю, бо вже заінтригований.

А все розпочалося в 2017 році, коли отримав запрошення на тренінг Ірини Кіркіної. Чесно кажучи, вагався. Чи це мені потрібно?  Навички публічно виступати були, а проведення тренінгів ніби не на часі, але поїхав. Минуло чотири роки, і я розумію, що це був унікальний проєкт у моєму житті. Саме після нього і народився авторський майстер-клас «Як продати нерухомість швидко та вигідно. WOW-ефект в продажі нерухомості», а згодом вдосконалився у 2-денний формат навчання, де в один день є теорія, а в інший — практика, безпосередньо на об’єктах... Саме після цього навчання був мій перший публічний виступ на крутому фестивалі Риелт-Фест у Львові. Зал був переповнений. Відгуки були дуже позитивні. Це був гарний старт... До речі, цей тренінг проходять не тільки ріелтори, а й представники інших професій: агробізнесмени, держчиновники, стоматологи і багато інших.