Сильна духом і патріотизмом

Пам’яті Ольги Пакалюк

25 квітня 2021 року на 98 році життя відійшла до Господа скромна за натурою, але сильна духом і яскравим патріотизмом пані Ольга Пакалюк.

Народилася вона 20 жовтня 1923 року в селі Отиневичі на Львівщині в багатодітній і національно свідомій родині Данила Моди та Катерини, з дому Мазовської.

Після закінчення двох класів державної школи в рідному селі батьки послали Ольгу до «Рідної Школи» в м. Ходорові, яка була оберегом українства в умовах польської держави. У 1936 році Ольга закінчила сім класів «Рідної Школи» та вступила до т.зв. Захоронкарського Семінара Сестер-Василіянок у Львові, де готували виховательок дитячих садочків.

У 1937 році вся родина Модів переїхала мешкати до Львова.

Коли прийшла радянська влада, той Захоронкарський Семінар перетворили на педагогічну школу. Всіх учениць завернули на клас нижче.

У 1940 році Ольга отримала атестат про закінчення педшколи й присвоєння кваліфікації вихователя дитячого садка та дістала скерування на роботу в дитячий садок. Працювала вихователем у різних садках, маючи добрі музичні знання, виконувала ще й обов’язки музпрацівника, згодом працювала завідувачкою в садочку на Старому Знесінні. Завжди була передовою, мала глибокі знання і різні таланти, володіла чудовим тактом, добре знала психологію дітей. А головне — любила дітей і свою роботу, до якої ставилася з великою відповідальністю, що поціновувалось і вищим керівництвом.

Під час німецької окупації активізувалися українські, заборонені совєтською владою товариства. Ольга, попри свою працю в дитячих садочках, належала до товариств «Сила» й «Сокіл-Батько». Будучи щирою патріоткою, намагалася підтримувати всі українські справи.

Працюючи вихователькою у Львові, виконувала обов’язки зв’язкової підпільної ОУН, до якої її привела знайома, яка потім і видала її. Українські підпільники радо використовували допомогу тих, хто легально працював. Отож, Ольга час від часу виконувала дрібні доручення Організації.

Весною 1946 року Ольга Мода вийшла заміж за Михайла Пакалюка, у них народився син Любомир. Та недовго тривало родинне щастя...

Одного вечора, коли Ольга годувала грудьми дитину, до помешкання ввійшло кілька людей у формах, показали чоловікові якийсь ордер і приступили до обшуку в хаті. Зраділи, бо знайшли дві підпільні брошури антирадянського змісту, і забрали Ольгу.

Спочатку привезли в управління НКДБ на тодішню вулицю Дзержинського. Там слідчий, який проводив перший допит, намовляв Ольгу до співпраці, коли ж вона відмовилася, її перевезли до сумнозвісної тюрми на Лонцького.

На Лонцького слідчі з люттю й жорстокістю добивалися визнання антисовєтської діяльності, допитувалися про знайомства й контакти, навіть звинувачували у здійсненні якихось убивств. Ольга все заперечувала. Та й не дуже багато вона щось знала, адже лише періодично виконувала обов’язки зв’язкової ОУН.

Попри те, що невеликою була підпільна діяльність Ольги, слідство її відбувалося з усіма жорстокостями, притаманними тій зловісній системі. Та найважче мучили Ольгу вболівання за маленьким, дев’ятимісячним синочком.

Нічого конкретного не добившись, слідчий переслав справу до Москви, а Ольгу перевезли в іншу тюрму — «Бригідки». Через якийсь час їй прочитали рішення ОСО («трійки» з Москви), яке заочно засудило її за статтями 54-1а і 54-11 КК УРСР до 5 років позбавлення волі.

Ув’язнення Ольга Пакалюк відбувала в Комі АРСР, в місті Інті. Там працювала на важких роботах: на будівництві дамби, на лісоповалі, на будівництві доріг. Зазнавала травм, багато хворіла.

Будучи засудженою на п’ять років, вона перебула в ув’язненні понад шість років. Була звільнена 10 травня 1955 року. Правда, із зняттям судимості. Це дозволило повернутися до Львова та з допомогою колишньої інспекторки з Управління освіти, яка знала її як дуже відповідальну й досвідчену працівницю, Ольгу Пакалюк прийняли на працю підмінної виховательки.

У 1956 році Ольга Пакалюк відбула курси підвищення кваліфікації в Києві. Працюючи вихователькою, співала в хорі Будинку Вчителя, їздила з хором на різні фестивалі, брала участь у прийомі різних мистецьких колективів у Львові.

Важче складалося особисте життя Ольги. Чоловік жив з іншою жінкою, сина Ользі не хотів віддавати, синочок не пам’ятав своєї мами. З допомогою і розумінням чоловікових батьків сина повернула через суд. Згодом і чоловік повернувся до Ольги, простила його, і ще 35 літ вони прожили в злагоді.

Проживали в м. Борщеві, де Михайло Пакалюк працював головним лікарем. Пані Оля працювала вихователькою дитячого садку, там і вийшла на пенсію.

У 1994 році Михайло Пакалюк відійшов до вічності. Ольга Пакалюк ще деякий час залишалася в Борщеві, зокрема й для того, щоб спорудити пам’ятник на могилі чоловіка, а в 1998 році остаточно повернулася до рідного Львова. Продавши квартиру в Борщеві, купила невелике, однокімнатне помешкання на Сихові.

У Львові насамперед запізналася з осередком Червоного Хреста, що діяв при дитячій поліклініці на Сихові, і зразу включилася в просвітницьку працю, яку проводив той осередок. Далі включилася в працю організації «Карітас України». Поступово Ольга Пакалюк стала членкинею Братства УПА, Спілки політв’язнів, «Рідної Школи», Ліги Українських Жінок та Конгресу Українських Націоналістів. І всюди вона — сумлінна й обов’язкова, не лише акуратно виконувала дані їй доручення, а й сама брала на себе різні обов’язки, чергування.

Багатьох вражала її надзвичайна жертовність і самопосвята. Ольга Пакалюк постійно робила пожертви на добрі справи. Як репресована, вона отримувала від місцевої влади грошову надбавку до пенсії і постійно використовувала її для фінансування різних громадських і церковних потреб. Особливо багато допомагала будинку неповносправних дітей.

Згадується, як пані Ольга викликала неабияке здивування учасників Львівського Майдану в 2014 році, коли принесла до їхнього намету велику порцію домашньої випічки та запитала, чим може бути корисна Революції Гідності. Молодь була зачудована, хоч і не знала, що тій старшій активній пані вже виповнилося 90 літ.

І ми не забуваймо активності й самопосвяти Ольги Пакалюк! Вічною хай буде пам’ять про цю достойну доньку України!

Сильна духом і патріотизмом

Сильна духом і патріотизмом

Пам’яті Ольги Пакалюк

25 квітня 2021 року на 98 році життя відійшла до Господа скромна за натурою, але сильна духом і яскравим патріотизмом пані Ольга Пакалюк.

Народилася вона 20 жовтня 1923 року в селі Отиневичі на Львівщині в багатодітній і національно свідомій родині Данила Моди та Катерини, з дому Мазовської.

Після закінчення двох класів державної школи в рідному селі батьки послали Ольгу до «Рідної Школи» в м. Ходорові, яка була оберегом українства в умовах польської держави. У 1936 році Ольга закінчила сім класів «Рідної Школи» та вступила до т.зв. Захоронкарського Семінара Сестер-Василіянок у Львові, де готували виховательок дитячих садочків.

У 1937 році вся родина Модів переїхала мешкати до Львова.

Коли прийшла радянська влада, той Захоронкарський Семінар перетворили на педагогічну школу. Всіх учениць завернули на клас нижче.

У 1940 році Ольга отримала атестат про закінчення педшколи й присвоєння кваліфікації вихователя дитячого садка та дістала скерування на роботу в дитячий садок. Працювала вихователем у різних садках, маючи добрі музичні знання, виконувала ще й обов’язки музпрацівника, згодом працювала завідувачкою в садочку на Старому Знесінні. Завжди була передовою, мала глибокі знання і різні таланти, володіла чудовим тактом, добре знала психологію дітей. А головне — любила дітей і свою роботу, до якої ставилася з великою відповідальністю, що поціновувалось і вищим керівництвом.

Під час німецької окупації активізувалися українські, заборонені совєтською владою товариства. Ольга, попри свою працю в дитячих садочках, належала до товариств «Сила» й «Сокіл-Батько». Будучи щирою патріоткою, намагалася підтримувати всі українські справи.

Працюючи вихователькою у Львові, виконувала обов’язки зв’язкової підпільної ОУН, до якої її привела знайома, яка потім і видала її. Українські підпільники радо використовували допомогу тих, хто легально працював. Отож, Ольга час від часу виконувала дрібні доручення Організації.

Весною 1946 року Ольга Мода вийшла заміж за Михайла Пакалюка, у них народився син Любомир. Та недовго тривало родинне щастя...

Одного вечора, коли Ольга годувала грудьми дитину, до помешкання ввійшло кілька людей у формах, показали чоловікові якийсь ордер і приступили до обшуку в хаті. Зраділи, бо знайшли дві підпільні брошури антирадянського змісту, і забрали Ольгу.

Спочатку привезли в управління НКДБ на тодішню вулицю Дзержинського. Там слідчий, який проводив перший допит, намовляв Ольгу до співпраці, коли ж вона відмовилася, її перевезли до сумнозвісної тюрми на Лонцького.

На Лонцького слідчі з люттю й жорстокістю добивалися визнання антисовєтської діяльності, допитувалися про знайомства й контакти, навіть звинувачували у здійсненні якихось убивств. Ольга все заперечувала. Та й не дуже багато вона щось знала, адже лише періодично виконувала обов’язки зв’язкової ОУН.

Попри те, що невеликою була підпільна діяльність Ольги, слідство її відбувалося з усіма жорстокостями, притаманними тій зловісній системі. Та найважче мучили Ольгу вболівання за маленьким, дев’ятимісячним синочком.

Нічого конкретного не добившись, слідчий переслав справу до Москви, а Ольгу перевезли в іншу тюрму — «Бригідки». Через якийсь час їй прочитали рішення ОСО («трійки» з Москви), яке заочно засудило її за статтями 54-1а і 54-11 КК УРСР до 5 років позбавлення волі.

Ув’язнення Ольга Пакалюк відбувала в Комі АРСР, в місті Інті. Там працювала на важких роботах: на будівництві дамби, на лісоповалі, на будівництві доріг. Зазнавала травм, багато хворіла.

Будучи засудженою на п’ять років, вона перебула в ув’язненні понад шість років. Була звільнена 10 травня 1955 року. Правда, із зняттям судимості. Це дозволило повернутися до Львова та з допомогою колишньої інспекторки з Управління освіти, яка знала її як дуже відповідальну й досвідчену працівницю, Ольгу Пакалюк прийняли на працю підмінної виховательки.

У 1956 році Ольга Пакалюк відбула курси підвищення кваліфікації в Києві. Працюючи вихователькою, співала в хорі Будинку Вчителя, їздила з хором на різні фестивалі, брала участь у прийомі різних мистецьких колективів у Львові.

Важче складалося особисте життя Ольги. Чоловік жив з іншою жінкою, сина Ользі не хотів віддавати, синочок не пам’ятав своєї мами. З допомогою і розумінням чоловікових батьків сина повернула через суд. Згодом і чоловік повернувся до Ольги, простила його, і ще 35 літ вони прожили в злагоді.

Проживали в м. Борщеві, де Михайло Пакалюк працював головним лікарем. Пані Оля працювала вихователькою дитячого садку, там і вийшла на пенсію.

У 1994 році Михайло Пакалюк відійшов до вічності. Ольга Пакалюк ще деякий час залишалася в Борщеві, зокрема й для того, щоб спорудити пам’ятник на могилі чоловіка, а в 1998 році остаточно повернулася до рідного Львова. Продавши квартиру в Борщеві, купила невелике, однокімнатне помешкання на Сихові.

У Львові насамперед запізналася з осередком Червоного Хреста, що діяв при дитячій поліклініці на Сихові, і зразу включилася в просвітницьку працю, яку проводив той осередок. Далі включилася в працю організації «Карітас України». Поступово Ольга Пакалюк стала членкинею Братства УПА, Спілки політв’язнів, «Рідної Школи», Ліги Українських Жінок та Конгресу Українських Націоналістів. І всюди вона — сумлінна й обов’язкова, не лише акуратно виконувала дані їй доручення, а й сама брала на себе різні обов’язки, чергування.

Багатьох вражала її надзвичайна жертовність і самопосвята. Ольга Пакалюк постійно робила пожертви на добрі справи. Як репресована, вона отримувала від місцевої влади грошову надбавку до пенсії і постійно використовувала її для фінансування різних громадських і церковних потреб. Особливо багато допомагала будинку неповносправних дітей.

Згадується, як пані Ольга викликала неабияке здивування учасників Львівського Майдану в 2014 році, коли принесла до їхнього намету велику порцію домашньої випічки та запитала, чим може бути корисна Революції Гідності. Молодь була зачудована, хоч і не знала, що тій старшій активній пані вже виповнилося 90 літ.

І ми не забуваймо активності й самопосвяти Ольги Пакалюк! Вічною хай буде пам’ять про цю достойну доньку України!