Щоб церква генерувала оптимізм

Про ритуали та пошук ефективніших механізмів поширення християнських цінностей

Ритуали важливі для певного відсотка людей, які змалку звикли ходити до церкви. Для країни загалом набагато важливішими є християнські цінності. Більшість українців толерантно сприйняли б їх утвердження. Головне, щоб це хтось почав робити. Але люди бачать, що за останні три десятиліття (коли й церкви будувалися ударними темпами, і священників не репресували) духовність суспільства не зросла. І тому в багатьох з’являється закономірний скепсис щодо церкви. Причому конфесія тут не грає особливої ролі.

Вирубка смерекових лісів у Карпатах та нищення соснових борів на Рівненщині під час «бурштинової лихоманки» були настільки масштабними, що їх не можна було не помітити! Те ж саме стосується і вугільних копанок на Донбасі. Там теж ласі до грошей безбожники завзято нищили найкращі в Європі чорноземи. Чи реально було це зупинити? Не знаю. Але принаймні мали б ходити по «гарячих точках» якісь служителі віри, щось пояснювати людям... Бо коли масово порушується заповідь «не вкради», християнам гріх не реагувати. У 2017 — 2019 роках я поїздив по Рівненському та Житомирському Поліссю. Тоді ж спеціально побував і в Карпатах. Щось не чув про мандрівних проповідників та подібні церковні ініціативи. Лише натрапив на баптистів, які розповіли, що їхній пастор переконував не займатися видобутком бурштину. Бо це ж гріх — земля нищиться... Відтак годувальники багатодітних родин почали збиратися на заробітки до Польщі.

* * *

Не так давно в соцмережах жваво обговорювався прикрий випадок, що стався з молодим галицьким священником. Суд визнав його винним у нетверезому водінні авто. Перевірка на алкотестері підтвердила підозри патрульних — 0,92 проміле алкоголю. Священника оштрафували на 17 тис. грн та позбавили водійських прав на один рік. Та найбільший інтерес для нас становить не так рішення суду, як відгуки громадян на подію. Бо це своєрідний «зріз суспільства»:

«Усі християни знають, що для причастя вино — це як кров Ісуса. Використовують і хліб як тіло Ісусове. Все, що залишилося після причастя парафіян у чаші, священник повинен випити і з’їсти. То що — тепер будуть штрафувати всіх священників?» Це аргумент на захист. А дехто, навпаки, підколює: «В наступну неділю всі патрулі стоятимуть біля церков. Прибуткова справа відкрилася! Драгери принесуть прибутки!»

Було й зовсім зневажливе: «Що таке для священника 17 тисяч гривень? Та нічого! Помахає кадилом, і заробить.» Інший дописувач однозначно підтримує рішення суду: «Правильно зробили! Ще б і кадило забрали...»

Проте було чимало слів на захист: «Це прекрасний священник, який має чим поділитися з людьми, постійно працює над собою, вдосконалюється, надихає своїм прикладом любові до Бога і його цінностей.» /»Особисто знаю отця, для мене він є одним із найкращих прикладів сучасного душпастиря!» /»Знали б ви його особисто, червоніли б від сорому за те, що написали...»

Але дуже важливо зосередитися на цінностях. Поменше ритуалів — побільше конкретних справ! Замість того, щоб зациклюватися на тому, що з’їдено чи не з’їдено після прихожан, краще зосередитися на духовних речах. Оголосити безкомпромісну боротьбу за цінності, які цементують суспільство! Бо є підстави для великої тривоги. Ось що пише академік Елла Лібанова: «Ми маємо страшенні втрати працездатного населення: у працездатному віці ми втрачаємо майже 40% наших чоловіків і близько 8% жінок. Нездоровий спосіб життя, погані умови праці, висока смертність на дорогах, незадовільна медицина...»

Справді, ми не вміємо жити гармонійно. Тому й живемо на 12 — 14 років менше, ніж шведи, швейцарці, японці...

Навіть атеїсти, мусульмани, крішнаїти зацікавлені в тому, щоб християнська заповідь «не вкради» в Україні не порушувалася. З цього і виходити треба. Головне — побільше конкретики. Скажімо, одна церква виховує кілька вчителів-християн. Інша лікаря-християнина. Третя поліцейського-християнина. Кому що більше подобається. Головне, щоб результат був!

* * *

Не слід обмежувати себе в географії. Скажімо, тепер можна було б висадити «християнський десант» для допомоги меру Лебедина (Сумська область) Олександру Бакликову. Свого часу той переміг із великим відривом від суперників, бо виборці знали його як чесну людину. Мер запланував повну інвентаризацію земель громади. «А там Авгієві стайні, і багато хто з депутатів перелякані перспективою розкриття їх маніпуляцій із землею», — пояснює ситуацію політичний активіст Іван Лозовий, який через соцмережі звернувся по допомогу до всіх небайдужих українців.

Звісно, є велика спокуса залишити все як є. Не займатися тим, чим і раніше не займалася церква.

Проігнорувати слова Любомира Гузара, сказані ним двадцять років тому: «Трагедія нашої церкви, що ми духовно дуже слабкі. Ми будуємо гарні храми, але не виховуємо людей...» Професор Ігор Лосєв через десятиліття напише: «Коли в основі успіху злодійство, уроки християнської моралі не зарадять». Протестантський філософ Михайло Черенков не менш категоричний: «Церква не зможе нічим допомогти суспільству, якщо не розпочне з себе» («День» 27.04.2012). Пам’ятаймо, що й нинішній глава УГКЦ Блаженніший Святослав закликав: «Церква повинна вийти за межі огорож своїх храмів» («День» 2.03.2012)

Вибір за церквою. І якщо вона вирішить, що краще обійтися без радикальних дій, то й більшість українців може зробити висновок: без вихолощеної, суто ритуальної церкви тим паче можна обійтися.