«Щеплення популізмом має дати імунітет»

Закарпатці — про фахівців і безгосподарність

Свято першого дзвоника й успіхи українських спортсменів на Паралімпіаді у Токіо  — те, що неабияк тішить закарпатців цими днями. І хоча осінь прийшла дещо швидше, аніж за календарем, у краян ще живе надія зануритися у тепле бабине літо. 

Сергій ВОЖЖОВ, бізнес-тренер, автор книг та настільних фінансових ігор, викладач фінансової грамотності в державних та приватних закладах освіти, громадський діяч:

— У часи популізму складно якісно робити свою справу. Значно простіше заробляти брехнею, спекуляціями, пустими обіцянками, дерибаном бюджету... Тому особливо важливим та вагомим зараз є зберегти фахівців, професіоналів своєї справи на своїх місцях — щоб було кому потім виправляти помилки минулого. Але популізм докотився вже і до місцевого рівня — ми втрачаємо найцінніше, втрачаємо кадри, які вирішують все (як відомо). Перелічувати ці втрати можна цілими списками і це найбільша проблема нашої країни в останні часи. Заробити гроші значно простіше, ніж виховати якісних фахівців.

Зі здобутків можна згадати успіхи українських паралімпійців. Щоправда, відносно патріотичної позиції та моральних якостей наших спортсменів ще виникає питання — хто з них просто учасник ігор, а хто справжній приклад для наслідування. Окремо хочу згадати Марш ветеранів і волонтерів, який відбувся в Києві на День Незалежності. Разом із військовим парадом ці заходи є потужними сигналами для зовнішніх ворогів України — не чіпайте нас, не треба, буде боляче та прикро, йдіть геть! Україна була, є, буде. А щеплення популізмом має дати потужний імунітет українському суспільству, сподіваюсь на це.

Олександра НЕСУХ, мама трьох діток, голова ОСББ:

— Тішать мене троє діток, чоловік, рідні, друзі. Вони найважливіші для мене. Радію, коли є якісь хороші зміни від того, чим займаюся, до чого причетна. Головою ОСББ я стала 8 місяців тому. Створювали ми його декілька місяців. Ставши ОСББ, передусім з великим натхненням  зібрали кошти й оновили освітлення у всіх під’їздах, поклали економні led-світильники з датчиками руху, що одразу суттєво зменшило щомісячну оплату за послуги електропостачання. Оскільки раніше подібного досвіду у мене не було, то спочатку було страшно, коли випав сніг: переживала чи розчистить обслуговуюче підприємство, чи зранку треба з лопатою розгрібати тротуари. Першу забиту каналізацію при моєму головуванні напевно не забуду, бо дзвонила всім! Уже тепер воно сприймається простіше, але кожного дня, коли йду гуляти з дітьми, коли виходжу у справах — каналізаційні колодязі не оминаю. Проблем багато, як і в більшості будинків, усе впирається в гроші. У людей різні можливості, та й багато чого своїми силами і не зробиш, тому тут велика надія на бюджетні програми. Цього року наш будинок вперше братиме участь у такій програмі. Уже цього тижня почнеться капітальний ремонт електромережі в електрощитових. Щодо згуртованості — вона відчувається, напевно тут усе залежить від відкритості, прозорості. Маю групу у вайбері, де 110 мешканців ОСББ читають, пишуть, обговорюють, пропонують, голосують.

Щодо засмучень, то їх теж вистачає. Нещодавно долучилася до волонтерської діяльності, багато є проблем, є й такі, які стосуються питання життя і здоров’я. Коли розумієш, як часто ми є безпорадними — засмучуєшся.

Олег ОЛАШИН, дослідник архітектури, співзасновник проєкту Uzhhorod Modernism:

— Негативу навколо нас вистачає — починаючи від війни на сході України і завершуючи пандемією COVID-19. Якщо йдеться про місто Ужгород, то насамперед можу згадати катастрофічний стан зі збереженням культурної спадщини. Це місто, де можна спокійно бульдозером знести пам’ятку архітектури, надбудувати зайвий поверх чи зіпсувати фасад історичного будинку. Тут діє право сили, а не сила права. Ужгород — це безгосподарне місто, де відсутня міська влада як інституція. У нас можуть п’ять років ремонтувати одну невелику площу, а можуть і засипати піском дощову каналізацію.

Але позитивний момент у тому, що Ужгород має досить великий запас міцності. Він ще досить добре тримається, попри всі зусилля знищити його. Це досить комфортне для проживання місто — не завдяки діяльності міської влади, а всупереч. В Ужгороді чудові люди (не всі, але їх багато), які наповнюють сенсом це місто. Що стосується Закарпаття, то слід згадати транспортні артерії області, масштабний ремонт яких розпочався за каденції п’ятого Президента України. Можливість подорожувати відремонтованими автошляхами і відкривати для себе заново наш край дещо згладила неприємні наслідки пандемії. Взагалі, якщо ти живеш на Закарпатті, то це вже великий позитив.

Людмила ЛІВАК, голова Закарпатського осередку Пласту:

— Почну з того, що засмучує, хоча доволі складно щось таке конкретне виділити. У цілому, мабуть, складніше стало працювати в умовах пандемії, яка вплинула на економіку країни, зокрема на наш сімейний бюджет. Багато з того, що планувалося, було скасоване. Складніше стало щось планувати. Сумно від того, що навколо ще все повно людей, які свято вірять у теорію змови, у навмисне вигаданий кимось вірус, а відтак процес виходу з пандемії сильно затягується. А по-друге, проблема освіченості аж надто гостро стала помітною у цій всій ситуації.

З іншого боку тішить те, що ми таки рухаємося, звикаємо до умов невизначеності і вже навчилися певною мірою адаптуватися до різних непередбачуваних обставин. Те, що раніше здавалося нереальним, зараз сприймається як цілком можливе: наприклад, онлайн-спілкування з людьми, з якими раніше не знати, чи мала би змогу зустрітися. Тішуся, що наш особистий імунітет зміцнився, бо ми стали надавати більше значення своєму здоров’ю. Та й організаційний зміцнився також: наша організація (Пласт) зуміла витримати карантин і не розгубити членство — волонтерів і дітей. Ми стали більш гнучкі, навчившись працювати також віддалено. Разом з тим зараз живі зустрічі, події, табори приносять особливе задоволення, бо ми вже були сильно спраглі того живого спілкування, живих обіймів. Після карантину — це якийсь особливий драйв!