«Радуйте та дивуйте одне одного, це варте зусиль»

Волиняни — про віру в себе, подвижників та негативний інформаційний простір

Андрій ПАВЛЯШИК, автор проєкту «Екскурсії з істориком»:

— Наше життя — це те, що ми про нього думаємо. Ці слова Марк Аврелій сказав майже 2000 років тому. І з ним важко не погодитися. Останні роки здаються дуже активними, насиченими на різні події та часто не позитивні новини. Одна ситуація з ковідом чого варта! Після такого важко говорити про щось позитивне й добре.

Проте в кінці кожного року я ловлю себе на думці, що все одно почуваюся не пригніченим, а натхненним. Причини цього натхнення бувають різними, проте їх об’єднує одне — віра у себе і свій шлях. Коли я роблю те, що мені подобається й що для мене важливе. І тоді долаються всі перепони на цьому шляху. Так, ми живемо в нелегкий час. Коли навколо моєї землі кружляють ворожі сусіди. Коли світ розділився на вакцинованих і їхніх противників. Коли ЗМІ лякають черговим штамом чи епідемією. Коли домовлености порушуються, а люди розчаровують. Причин і приводів для страху чи песимізму вистачає.

Але при цьому стільки ж є підстав для радости. Жодні зовнішні обставини не можуть порушити внутрішній спокій, якщо людина вірить у себе. Ніхто не зможе довести нас до паніки, якщо ми будемо тверезо мислити. І ті ж самі люди можуть підтримати нас так, що ми й не очікували. Я озираюсь назад і розумію, що це був цікавий і насичений рік. Різноманітний і непередбачуваний. Відкритий і дивовижний. І лише від нас самих залежить, яким його сприймати. Особисто я запам’ятаю його зі знаком плюс. З новими знайомствами, шляхами, враженнями, ідеями. З новим собою.

Богдан ЯНОВИЧ, науковий працівник історичного музею (м. Володимир):

— На офіційній сторінці нашого міста прочитав про те, що відбулося засідання депутатської комісії з питань освіти, культури і спорту міськвиконкому. Було розглянуто і схвалено депутатами низка питань, а от від присвоєння звання «Почесний громадянин міста Володимир» Наталії Грабарчук-Цинкаловській народні обранці чомусь утрималися...

Особисто мені боляче було дізнатися про таке. Я вже багато років знаю цю унікальну людину, старожила нашого міста, вчительку з багаторічним стажем, просвітянку, краєзнавицю, племінницю видатного історика й археолога, уродженця Володимира Олександра Миколайовича Цинкаловського.

Саме Наталя Назарівна спільно з нашим Володимирським історичним музеєм почала подвижницьку роботу з відродження незаслужено забутого імені її дядька, який зробив досить багато для вивчення історії Володимира та Волині. Думаю, що мене підтримають колеги з ДІКЗ «Стародавній Володимир», адже на основі її рукописів заповідник видав книжку «7 вечорів з Наталією Грабарчук-Цинкаловською». Пані Наталя активно бере участь у всіх заходах, які проводить Володимирський історичний музей і заповідник. Вона активно виступала з лекціями з історії рідного краю в історичному музеї, міських бібліотеках та школах.

За майже 90 років життя Наталя Грабарчук, як корінна володимирчанка, стала свідком багатьох історичних подій, людиною складної, але цікавої долі.

Невже така особистість не заслужила мати звання «Почесного громадянина Володимира»?

Володимир РЕДКАЧ, сертифікований рієлтор АФНУ, регіональний представник у Міжнародному центрі батьківства:

— Що порадувало останнім часом?

Удома. Порадували мене неочікувані подарунки від моїх дітей. Найменший Назар, йому 9 років, вирішив зробити мені сніданок. Трохи, щоправда, довелось чекати, але це було дуже приємно та смачно. Середній син Матвій постійно щось готує смачне на кухні. Старший Володимир їздив нещодавно з друзями в Київ, відпускав без страху, довіряю йому.

На роботі. Радує, коли друзі звертаються про допомогу у сфері нерухомости, радує, коли тебе рекомендують. Нещодавно створив команду, з якою реалізували в досить короткий час цінний проєкт для жителів нашого міста.

У соціальному служінні громаді. 6 грудня поїхав з другом у село Малі Дорогостаї, щоб з місцевими чоловіками відсвяткувати День Української армії. Варили разом юшку, мали щирі розмови, спогади. Варив їм свою авторську каву в турці, пригощав гострою абхазькою аджикою власного виробництва. Порадувало, що були поціновувачі авторських страв.

У дружніх відносинах. Давно мріяв мати товариша, який проживав би неподалік і з яким можна було б випити кави. Ну, так щоб ти передзвонив, а за хвилин п’ятнадцять він уже вдома. Так от, він з’явився, і це радує. Нещодавно приїхав з Німеччини, привіз цінні подарунки та кілограм кави... Тепер є запас надовго. Іншого друга привітав з днем народження. Навмисне на день раніше поїхав до Києва, щоб це зробити. Все вдалося. Це було цінним, бо поруч на той момент майже не було рідних. Це радує, бо знаю, що йому це було важливо в цей день і цінно...

У допомозі. Трьом знайомим допоміг знайти роботу. Комусь тимчасову, комусь постійну. Це дуже радує та надихає...

Що засмутило, що здивувало?

Насправді навчаюсь не засмучуватися... Якщо немає надмірних очікувань, ризик смутку, образи в житті мінімальний.

Засмучує й одночасно дивує те, наскільки наша спільнота живе переважно в негативному інформаційному просторі, який і сама часто створює. Днями здивували колеги з команди, які без попередніх домовленостей подарували одне одному цінні подарунки, а на корпоративі отримав презент ручної роботи.

Радуйте і дивуйте одне одного, це варте того.