МЕНЮ

Полісся – сорок років потому...

Сергій ЛАЩЕНКО
22 серпня, 2019 - 19:57
Замальовки закоханого у край журналіста

Пишучи про цей край, не претендую на будь-яку науковість. Скоріше, це просто журналістські замальовки про рівненську його частину. Але навіть у подібних замальовках є сенс, бо й вони інформативні. Особливо, якщо ставишся до теми серйозно, неабияк закоханий  у Полісся та маєш з чим порівнювати. А в місцях, про які пишу, вперше я побував 1979 року. Звісно, за сорок років тут багато що змінилося.

* * *

Знаєте, що найбільше впало у вічі після довгої розлуки з Поліссям? Ніколи не повірите. Це англійська мова! Спочатку в Сарнах із подивом зафіксував двомовний напис: «Flowers shop / Живі квіти». Потім переконався, що і в Дубровиці магазинів чи кіосків з вивіскою на кшталт «Art.present» є досить багато. У Зарічному назва кафе «Koffee-love» навіть не дублюється українською. Не стверджую, що на Поліссі англійської більше, ніж на Закарпатті чи в Галичині. Просто раніше її не було зовсім. Проте тоді, сорок років тому, вже можна було помітити наростання впливу російської мови. Пам’ятаю, що в Сарненському лісгоспі до 40% наочної агітації (стенди, інформація, політичні гасла) вже подавалося російською. В лісництвах ще ні, а в районному центрі Сарнах — це вже почалося. 1979 року в Зарічному назви фільмів розміщувалися на новенькому стенді з двомовним написом: «КІНО / КИНО». Це ніби підштовхувало художника-оформлювача до плавної русифікації. Бачите: хоч одну російську літеру, а таки впихнули. Бо в Кремля стосовно мови завжди чітка лінія була. Спочатку хоч одну літерку, «хай хохли перетравлюють, а далі буде видно». Полісся — не Донбас, але ж і воно колись мало стати частинкою «единой общности». Тоді ж у білоруському Пінську я побачив лише (!) два білоруських написи: «Сцеражысь цягніка»(Бережись поїзда) і «Тысяча драб’язей» (Тисяча дрібниць). Так що із Зарічним рідна партія поступила ще «по-божеськи». Пару десятиліть передишки українському Поліссю давали. Але тоді мені й на думку б не спала загроза повзучої англізації басейну річки Стир! Тепер же глобалізаційні процеси яскраво відбиваються в назвах: «Смайлик», «Бембі», «Мобіла» чи таких, як «Перукарня «Лана Style». Раніше могло бути щось на кшталт: готель «Юність», перукарня «Молодість», ресторан «Полісся», кафе «Стир». А от «Смайлик» чи «Бембі» — то вже навряд... І «Еверест» та «Кавказька кухня» — теж ні, бо в роки СРСР це було б занадто екзотично. Втім, сорок років тому не було і червоно-чорного прапора на Зарічненському відділі освіти. А тепер є. Так що не все так погано... Але коли подорожував по селах, то в автобусі майже завжди чув російську попсу. Для кого вона? Туристів обмаль. Лише сільське населення та місцеві водії пенсійного віку. А от, бачте, без попси не можуть. Чи це свідчить про повальне зросійщення поліщуків? Не думаю. Просто звикли до російської. До того ж, це природно, що в сусідніх з Білоруссю районах українська ідентичність є більш розмитою. І раз на це нема ради, то треба принаймні донести цю обставину до населення південного сходу. Хай побільше подорожують Україною та самі пошвидше рухаються у бік реальної двомовності. А то там у багатьох містах нею поки й не пахне. Загал вважає реальну двомовність «слабинкою», скочуванням у бік «бЕндеровщины». От хай би і переконалися, що ця «бЕндеровщина» в Рівненській області не така вже й страшна.

* * *

Як на Поліссі ставляться до сусідньої Білорусі? Мені здалося, що трохи ідеалізують цю республіку та її президента. Серйозної аналітики поліщуки не читають, висновки роблять на основі реальних фактів. Дехто їздив туди на заробітки. Сподобалося. Чимало поліщуків переселилося на Берестейщину і не шкодують. Тим паче, що по той бік кордону живуть такі ж українці, як і по цей. Хоча, якщо по правді, то відрізані 1939 року сталінським режимом берестейські родичі зарічнянських поліщуків уже суттєво зрусифікувалися. Росія, коли їй треба, завойовує території й без вагань і сумнівів творить нову, більш прийнятну для себе ідентичність. Ми ж «відмотувати» процеси назад й лікувати історичні рани ще не навчилися. Про це постійно думав, подорожуючи Рівненщиною.

* * *

Не застав бурштинової лихоманки і зовсім не бачив зіпсованих земель. Мені пояснили, що території з «місячним ландшафтом» розташовані трохи південніше. Кажуть, що там на ліс страшно дивитися. Але оскільки сам я цього не бачив, то повною мірою насолоджувався смолистим запахом соснових борів, співом солов’я і запахом суниць. Проте звернув увагу, що навіть у глухих лісових селах до 20—30% будинків стали набагато кращими, ніж були сорок років тому. Кажуть, що люди розбагатіли в Польщі й завдяки... бурштину. На тлі чернігівського Полісся рівненське суттєво виграє. Принаймні воно не вимирає, адже в області найвища в Україні народжуваність. Багато баптистів, п’ятдесятників... А у них традиційно багато дітей, і ця обставина частково впливає на православний люд. Будинки молитви легалізувалися (раніше збиралися у звичайних сільських хатах), з’явилося чимало гарних православних церков. От якби ще духовність встигала за цими процесами. Помітив, що в Зарічному та Дубровиці стало набагато більше квітів, зокрема троянд.

* * *

Трішки про екологію. Сорок років тому раз чи два бачив чорного лелеку. І дуже (!) пишався цим, бо це червонокнижний птах. Тепер же працівники лісового господарства стверджують, що чорного лелеки стало набагато більше. Бобрів теж. А от зубрів через браконьєрство поменшало. А сорок років тому я їх навіть зблизька бачив. До речі, 1979 року саме від місцевих лісників вперше почув про смерть Володимира Івасюка. Хлопці трактували подію так, як це зробили б оунівські підпільники наприкінці сорокових. Мовляв, убили композитора-патріота, бо така у нас влада — антинародна. Реакція на цю смерть в Одесі чи в Харкові, швидше за все, була б іншою. Але Полісся, як виявилося, ще зберігало залишки опозиційності. Тепер же людей більше цікавить виживання. Адже українська провінція, а тим паче село, не є територією успіху. Тому в людей немає впевненості в завтрашньому дні. Це якщо говорити про немолодих, спрацьованих поліщуків. А ось діти, підлітки та молодь — це цілком щасливі вікові категорії. Особливо в пору літнього відпочинку та купання в мальовничих водоймах.