Особистий приклад

Добрі люди різних націй — ресурс для ошляхетнювання суспільства

У латвійській газеті «Атмода»(Відродження) від 23 квітня 1990 року була цікава стаття: «Що є Батьківщина?» Це інтерв’ю з викладачем Каліфорнійського університету Дітріхом Льобером, вихідцем із Латвії. Відповідаючи на запитання, що означає для нього Батьківщина, професор cказав: «Один філософ — він теж із прибалтійських німців, написав товсту книгу під назвою «Батьківщина». Там висвітлено багато аспектів цього поняття. Батьківщина — це не лише територія, каміння, будинки...

Це ще і люди. Для мене передусім це латиші, котрі залишилися в Латвії. Хоча близькі мені й латиші-емігранти. Щойно я переступаю поріг Латиського дому в Лос-Анджелесі, відразу почуваюся як удома! І коли був у Ізраїлі, у євреїв-вихідців із Латвії, було так само. Я дуже люблю їхню балто-німецьку вимову! Німці на Заході вже так не говорять, вони асимілювалися... Тільки євреї із Латвії зберегли її, адже вони вчилися в німецьких школах. Коли я зустрічаю такого, чую цю вимову, то готовий обійняти, як батька!»

Нормальний німець. Не нацист. А скільки їх, таких чудових сентиментальних німців, було кинуто в м’ясорубку війни в процесі реалізації планів божевільних та ненаситних імперців Гітлера і Сталіна! Скільки людей було депортовано, скільки доль поламано...

***

Чомусь згадав професора Льобера, коли прочитав у «Чорноморських новинах» розповідь про дуже прихильне ставлення до України німецького подружжя — Сельми і Герберта Хабліцелів. Сельма була ще зовсім маленькою, коли її з родиною депортували із рідної Андріївки Білгород-Дністровського району до Рейху. Усього тоді було депортовано 93 тисячі бессарабських німців. Все життя Сельма прожила в Німеччині, а ось на схилі літ таки згадала про село, де народилася. І не просто згадала, а за кілька років встигла зробити дуже багато добрих справ! І тепер земляки шанують уродженку Бессарабії та її люблячого чоловіка за жертовне меценатство. Тому й назва статті відповідна: «Доброта і людяність не знають кордонів» («Чорноморка» від 24.12.2020 р.). Як Дітріх Льобер, так і подружжя Хабліцелів вирізняються важливою чеснотою: люблять людей. Тому й не могли відмахнутися від проблем односельців. Налагодили водяне опалення в дитячому садочку, капітально відремонтували дах і встановили водовідводи в Будинку культури. Встановили 60 пластикових вікон в Андріївській школі. Бетоном вимостили периметр школи, а це — не багато й не мало — 225 кв. м. Також відремонтували приймальню і кабінет директора. На зупинці в центрі села поклали тротуарну плитку. Надали адресну допомогу тридцяти мешканцям похилого віку, а також багатодітним та малозабезпеченим сім’ям. Подбали і про сільський боксерський клуб: подарували ринг для поєдинків і допомогли придбати спортінвентар. Не забули і про медицину — лікарі дуже вдячні меценатам! Сельма і Герберт так захопилися допомогою селу, що навіть продали свою дачу в Німеччині. І це при тому, що мають власних дітей! Якою була їхня мотивація? Варто глибше дослідити це питання.

***

Зрештою, що можна сказати про заможних німців, коли свого часу багато писав про добрі вчинки бідного та аскетичного кримського татарина — Ахтема Алієва? він був одним із тих «щасливчиків», котрим вдалося повернутися до Криму ще 1974 року. Щоправда, незламному кримчанину довелося пройти через тяжкі випробування. Але патріот усе витримав. І от що цікаво: коли Ахтем знаходив надмогильні плити зі старого німецького цвинтаря (а ними «переможці» мостили дороги й використовували їх при будівництві корівників), то ретельно чистив, відмивав їх і зберігав у надійному місці. Здавалось би, що йому німецька культура, коли саме через нацистську окупацію його народ було звинувачено у зраді й депортовано до Середньої Азії? Але Ахтем був цивілізованою людиною і мислив зовсім не так, як Сталін. Німецька «сторінка» в історії рідного Криму була дуже важливою з його погляду. А в настання кращих часів він завжди вірив завдяки своїй оптимістичній натурі. Вірив — і тому багато років уквітчував трояндами подвір’я українських та кримськотатарських шкіл. Був певен, що толерантний, поліетнічний Крим буде кращим, ніж манкуртизована, зросійщена частина території агресивної імперії.

***

А ще мені пригадався вірш киянина Олексія Курінного про страждання німців у післявоєнний час та про втрату ними Кенігсберга. У Олексія і дід, і дідові брати воювали на фронті. Був серед них і полковий розвідник, котрий дійшов до Берліна і залишив автограф на будівлі Рейхстагу. Був і льотчик, котрий заживо згорів у літаку, захищаючи білоруське небо. Але Олексій — великий патріот України (і дослідник Голодомору на Кубані) усвідомлював, що не всі німці були нелюдами. Перекроювати світ на власний розсуд — значить вчиняти ті ж злочини, які в силу певних обставин не вдалися Гітлеру. А втрата Батьківщини для значної частини багатомільйонної працелюбної нації — це велика трагедія.

***

Уявіть собі, якби Дітріха Льобера, Олексія Курінного, Ахтема Алієва та Сельму і Герберта Хабліцелів свого часу звела доля? Певно, їм було б про що поговорити. Сентиментальні трудоголіки-німці, гуманний, готовий до прощення, українець, такий же шляхетний кримський татарин... Світлі люди, котрі попри далеко не безмежні можливості, могли б вести за собою інших, робити Європу кращою. Бо надто вже велике значення для сучасника має позитивний особистий приклад іншої людини.