Новорічні надії і побажання

Сьогодні, як і історично, всі наші труднощі – це до значної міри діло власних рук

Давно я зрозумів, що свої надії треба поширювати, але тримати у рамцях можливого, бо інакше вони перетворюються на фантазії. Це очевидно дещо обмежує людину, а зокрема її уяву чи творчість. Але надіятись треба, бо інакше немає успіху, немає зміни, немає поступу, все залишається таким самим невтішним, як було. Оскільки людина не сама керує своїми діями чи обставинами, а потребує допомоги чи співучасті других, то треба завжди змагати до висот своїми мріями з надією на бодай частинний успіх. Мрійники також політики і навпаки. Інколи вони здобувають набагато більше, ніж ті, котрі є легко задоволені. Тому ніколи не можна задовольнятися теперішнім, зокрема коли воно не зовсім добре, а треба надіятись на краще.

Україна незалежна демократична держава з поважними проблемами, найбільшою на Сході, тобто Москва, і власною хворобою, малоросійства, надмірної ввічливості та обережності. Всі наші успіхи – це теж заслуга невтомності і непоборності нашого народу. Одначе сьогодні, як і історично, всі наші труднощі – це до значної міри діло власних рук. Навіть Москва – це діло українців. Мономахова по-учення хіба оминуло його синів і його шапка сидить на голові нашого горя до сьогодні.

Сьогодні Україна на межі і готується знов до війни, знов з Москвою. Нові рекрути підготовляються. Це надзвичайно тривожне явище, тим більше, що сьогодні ніхто у війні не перемагає. Будуть жертви. Москва не знає сліз. Вона не переймається жертвами.

Україна залишиться державою, я маю надію на підставі не тільки її доказу готовності власного захисту, але також на підставі дипломатичного тиску. Є очевидно питання її територіальної цілісності. Я маю реальну надію, що тиск з боку США і Європи на Москву дасть Путіну зрозуміти, що війну проти України він не зможе виграти, а це буде війна проти цілого Західного світу.

Чому сьогодні я більше оптиміст? Бо сьогодні світ інакший, далеко більш прозорий і тому здатний протистояти московській дезінформації. Сьогодні Москва не тільки політичний ізгой, а також не конкурентна зі світом у економічній площині. Сьогоднішній Владимір Грізний подібний до Івана ІV Грізного, який програвав не менше, ніж вигравав, бо сам влаштував для себе забагато противників.

Сьогодні також інакше, як було за час першої холодної війни, вплив української діаспори може мати конкретні результати, бо Україна – суб'єкт міжнародного права навіть при теперішній бездіяльності української дипломатії. Сьогодні європейські традиційні консервативні сили себе змарнували і на їхні місця прийшли нові, які колись здавались для України не приятельськими, але вони можуть виявитися кращими для України, ніж так звані традиційні партнери у минулому. Україна, може, і цього не розуміє, бо її провідні кадри не підготовлені до політичної гри.

Перед нами дуже цікава нова політична версія міжнародних відносин. Соціал-демократи Німеччини, голлісти Франції та демократи США, традиційно не найбільші приятелі України, приходять з дипломатичною допомогою Україні. До них вже долучилися ліві елементи, включно з «Зеленими», котрі проявляють революційність і завзятість задля “святої мети” спасіння планети. Консерватори типу Меркель, Макрон і одіозний Трамп виявилися для України найгіршим варіантом. Коли б нещасний політик і літератор Володимир Винниченко мав бодай примітивне розуміння міжнародних відносин і ідеологічних концепцій, він був би кориснішим для нашої державності, тільки сто років пізніше. Але хронічно як для нас Винниченко, літератор і комуніст за ідеологією, був не на своєму місці керувати визвольною боротьбою і державою.

Життя і світ є динамічними. Динаміка є суттю політичних процесів. Концепція незалежної української держави – не входить у консервативне, завжди обережне мислення. Незалежна демократична Україна – це революційна ідея. Україна потребує не тільки націоналістів-революціонерів, але і стратегічних ідеологічних, а не угодовських союзників. Для цього є важливим, щоби міжнародне товариство зрозуміло не трагічну історію нашу і тому з милосердям пішли нам назустріч, але ключову вагомість стратегічного положення і партнерства з Україною.

Для цього Україна потребує не тільки мудрих, але і у своєму ділі компетентних людей. Літератори не повинні займатися фінансами, а фінансисти не можуть писати літератури. Кожна людина повинна бути на своєму місці тому, що вона може допомогти своїми здібностями, а не тому, що посада послужить її життєвому надбанню. Історично ми, українці, цього не практикували. Щоправда, такі аномалії інколи проявляються і в інших народів, але у нас вони історично здаються звичаєвими.

Тут не мова зокрема про когось, а фактично про багатьох і тому радше я не хочу займатися критикою сучасного чи сучасних, але думати про майбутнє. До відважних світ належить, а нам бракує відважних і далекоглядних провідників в Україні й у діаспорі. Досить критики теперішнього. Новий Рік це початок нового – майбутнього. Наше мета має бути – не повторювати своїх попередніх помилок, бо очевидно тоді не можна сподіватися кращого. Одначе для кращого треба інколи робити критичні, а то й революційні зміни.

З Новим Роком і з новим, а то і революційним мисленням, дорогі українці!