Незламна Ольга Ільків

Активна й енергійна, вона стала символом самовідданості й відваги українок

У когорті сильних духом, мужніх і незламних Українок почесне місце займає Ольга Ільків. Їй Господь дарував прожити сто один з половиною рік. Богом даровані літа, як і все життя, пані Ольга посвятила самовідданому служінню Україні.

А життя їй випало вельми нелегке…

ПОТЯГ ДО ЗНАНЬ

Народилася Ольга 21 червня 1920 року в м. Стрию на Львівщині. Не зазнала щасливого дитинства в родині, бо батьки Розалія-Катерина Коцур і Фаустин Ільків у скорому часі розлучилися. Коли Олі виповнилося сім років, мати записала її до школи в Стрию, а сама виїхала до Варшави. Ольга виховувалась у дідуся й бабусі в Стрию.

У 1933 році Оля Ільків закінчила народну школу та вступила до Стрийської гімназії, але влітку 1934 року поїхала до Варшави до мами, яка там вийшла заміж за Гілярія Волошановського, емігранта з Вінницької області, що втік від большевиків.

Два роки Ольга ніде не вчилася, бо приватні гімназії були дуже дорогі, а державні – лише для своїх, тобто для поляків. Але тяга до знань спонукала вчитися самотужки. Попросила приятельок зі Стрия, аби прислали програми й книжки, і зайнялася самоосвітою. Брала деякі приватні уроки, зокрема, у соратників Симона Петлюри, які покинули совєтську Україну. Багато допомагав приятель вітчима Андрій Макух, член уряду Симона Петлюри, брат міністра ЗУНР Івана Макуха. Він часто приходив і допомагав освоювати математику. Потім дістав для неї "Кобзар" і збірник патріотично-героїчних пісень.

Згодом мати з вітчимом віддали Ольгу на навчання в жіночу гімназію при Українському інституті для дівчат у Перемишлі, куди вона екстерном склала іспит і де навчалася в 1936–1939 рр.

Там познайомилася з Галиною Змієнко, яка була на два класи старша і належала до підпільного українського «Пласту». Галина впровадила Ольгу до цієї організації. Поляки український «Пласт» заборонили, за належність до нього судили. Тож діяли таємно.

Через початок війни й окупацію Польщі німцями, коли Перемишль опинився за лінією Керзона, Ольга не змогла закінчити останнього курсу гімназії. Але вдалося в 1940 році закінчити 4-місячні т.зв. "матуральні курси" при Ярославській гімназії і здати матуру в Кракові.

"РОКСОЛЯНА" ТА "О. ЗВІРОБІЙ"

Повернулася до Варшави, працювала в Українському допомоговому центрі для українців-емігрантів. Навчилася друкувати на машинці, працювала секретаркою. Там на одному з організованих українцями вечорів познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Володимиром Ликом, на псевдо "Вихор".

Під його впливом у 1941 році Ольга Ільків вступила в ОУН. Мала псевдоніми "Роксоляна" та "О. Звіробій".

Коли 30 червня 1941 року уряд Ярослава Стецька в окупованому німецькими військами Львові проголосив Акт відновлення Української держави, Ольгу, разом з іншими націоналістами, нелегально переправили через так звану зелену границю до Львова. Їх готували для походу на Східну Україну, щоб нести звістку про відновлення Української держави й створювати осередки ОУН.

Однак 5 липня 1941 року гестапівці заарештували Степана Бандеру, Ярослава Стецька і приблизно 300 членів ОУН. Переїзд похідних груп до Центральної України відмінили.
У 1942 році провідник "Смола" (він же "Арпад" і "Золотар") назначив Ольгу Ільків провідницею жіночої мережі ОУН у Львові та познайомив із Катрусею Зарицькою, яка очолила весь жіночий підпільний рух.

Ольга Ільків влаштувалася працювати друкаркою у дирекції Львівської залізниці, де мала змогу на свої документи діставала залізничні квитки для оунівців.
Згодом до Львова переїхав Володимир Лико, з ним Ольга Ільків взяла шлюб у храмі Преображення Господнього 27 квітня 1943 року. Володимир, родом із Жидачівщини на Львівщині, перебував у збройному підпіллі, мав псевда "Буревій", "Данило".

З 1945 року Ольга Ільків-Лико теж перейшла в підпілля, працювала на різних постах в жіночій мережі ОУН. Перебувала недалеко від свого чоловіка.
11 липня 1946 року в с. Конюхів Стрийського району вона народила доньку Звениславу.

КОНСПІРАТИВНЕ ПОМЕШКАННЯ РОМАНА ШУХЕВИЧА

Восени 1946 року Катерина Зарицька ("Монета") запропонувала Ользі утримувати помешкання для, за її словами, дуже важної особи. Ольга на той час мала тримісячну донечку. Катруся сказала, що це добре для конспірації.

Отож Ольга Ільків з мамою і донечкою переїхали до вже вибраної хати в селі Княгиничі на Івано-Франківщині, де облаштували конспіративне помешкання. Згодом прибув командувач УПА Роман Шухевич із двома охоронцями Зенком і Левком. Там вони перебули зиму 1947 року. Ця квартира мала три кімнати, під кухнею була яма-криївка, яка закривалася лядою.

Розповідаючи про побут у Княгиничах, пані Оля згадувала, якою дружньою і побожною була атмосфера в тій підпільній хаті: коли сідали їсти, молилися, перед сном – знов спільна молитва. Надвір чоловіки вдень не виходили, тому навколишні люди думали, що живуть там лише Ольга з дитиною і мамою. Шухевич дуже любив бавити маленьку Дзвінку.

Зрідка Ольга відпрошувалася на зустрічі з чоловіком, який був керівником Стрийського Проводу ОУН. Виникла проблема, коли виявилося, що Ольга знову вагітна. Шухевич був незадоволений, бо це могло поставити під загрозу їхню легенду.

Ольга запропонувала законспірувати це так, ніби повернувся батько першої дитини. Отож, створюючи таку легенду, на роль її чоловіка взяли підпільника Любомира Полюгу на псевдо "Богдан", який ще не був відомий совєтським органам. А за Володимиром Ликом вже полювали.

Справили показове, фіктивне, весілля з Любомиром, сфотографували "подружжя", повісили портрет на стіні, і Любомир Полюга легально там замешкав, виконуючи функції охоронця й зв'язкового Романа Шухевича.

Коли 21 вересня 1947 року в Ходорові енкаведисти напали на Катерину Зарицьку і в ході бою її непритомною захопили, Шухевич розпорядився, згідно з правилами підпілля, покинути хату в Княгиничах. Нашвидкуруч зібралися і вночі пішки покинули Княгиничі.

Роман Шухевич замешкав у підпільній хаті, створеній Дарією Гусяк у селі Грімному. А Ольга Ільків-Лико 8 грудня 1947 року народила сина Володимира.
17 березня 1948 року Володимир Лико, провідник ОУН "Буревій", загинув у бою з енкаведистами в селі Лукавиця Горішня на Стрийщині. Ольга залишилася вдовою з двома дітьми, силою волі тамувала важку тугу за коханим чоловіком, яку час від часу виливала у своїх віршах і піснях.

ЗАТРИМАННЯ, СЛІДСТВО, УВ’ЯЗНЕННЯ

На початку 1950 року Роман Шухевич через Галину Дидик передав для Ольги т.зв. "штафетку" (яка тепер зберігається у ГДА СБУ), в якій рекомендував їй переїхати з родиною на Донбас та створити там осередок ОУН.

14 березня 1950 року, за день до планованого переїзду, Ольга, не знаючи про загибель Шухевича, поїхала до Львова, щоб попрощатися з подругами. Там довідалася, що вбито Романа Шухевича, та попри всю обережність потрапила в руки емгебистів. Раптово напали на вулиці, скрутили руки та повезли в тюрму на Лонцького.

І почалося довге й жорстоке слідство… Однак Ольгу не так мучили різні нелюдські знущання й приниження, як переживання за долю дітей. Слідчий Лавренко віддав її дітей до дитбудинку під надуманими іменами й прізвищами і по-садистськи твердив, що вона своїх дітей ніколи не побачить. Серце її розривалося, розпачливо благала Божої помочі. І ось інший слідчий Козлов, що не втратив людяності, повідомив їй, що дітям надано імена Віри й Андрія Бойко і що вони перебувають у дитбудинку на Погулянці у Львові.
24 листопада 1951 року Ольга Ільків була засуджена ОСО (особое совещание) за статтями 54-1а, 54-11 КК УРСР до 25 років ув'язнення.

Спочатку потрапила в Алєксандровскій централ, який знаходився за 90 кілометрів від Іркутська, згодом її перевели до Владімірскої тюрми у Владімірі-на-Клязьмі. Там зустрілась із подругами Катериною Зарицькою, Дарією Гусяк і Галиною Дидик.

Через три роки отримала дозвіл раз на рік писати листи. Написала в дитячий будинок і отримала лист зі знимкою своїх дітей. Почалася переписка з ними, але Ольга відчувала, що діти вже настроєні проти неї, вони вже були юними ленінцями, а її сприймали як ворога Совєтського Союзу.

ШЛЯХ НА ВОЛЮ І НОВІ МИТАРСТВА

Після смерті Сталіна політв'язні могли отримати амністію, але треба було покаятися. Ольга не могла це зробити, не уявляла, як і за що має каятися перед ворогами-поневолювачами.
Взимку 1963 року до Ольги Ільків підійшов полковник КДБ Володимир Шевченко і запропонував задля дітей таки просити помилування, адже діти закінчують інтернат, не будуть мати куди подітися. Катерина Зарицька настояла, що таки треба писати якусь ніби покаянну заяву, спільно обдумували зміст її, а коли Ольга написала її, то Галина Дидик з подивом сказала, що це не каяття, а "дисертація на честь націоналістів".

Полковник Шевченко навіть не заглянув у те "каяття", а відразу написав клопотання до Леоніда Брежнєва про звільнення. 6 лютого 1964 року згідно з постановою Верховного Совета СССР Ольга Ільків була помилувана. Після 14 літ ув'язнення.

Почалися важкі митарства на волі. Спочатку вона працювала санітаркою у Львівській обласній лікарні, а від 1966 року – двірником у домоуправі м. Львова, щоб отримати помешкання та забрати дітей з інтернату. Адже двірникам давали хоч поганеньке, але житло.

З 1972 року і до виходу на пенсію в 1976 році Ольга Ільків працювала у Львівському історичному музеї. Згодом – у відділі фондів Музею народної архітектури та побуту у Львові, збирала старожитності на Опіллі, зокрема, на Ходорівщині.

ГРОМАДСЬКЕ Й ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ

З початком Українського Відродження Ольга Ільків енергійно включилася у громадське й політичне життя. Вона брала участь в установчих зборах Конгресу Українських Націоналістів у Києві (1992) та "ОУН в Україні" (1993).

У 1995 році стала членкинею новоствореної Всеукраїнської Ліги Українських Жінок. Від 2003 року співпрацює з Львівським обласним громадським об'єднанням "Комітет Свободи", згодом приєднується до Всеукраїнського об'єднання "Свобода" та Львівського Крайового Братства ветеранів національно-визвольної боротьби.

Ольга Ільків була учасницею численних науково-історичних та просвітницько-виховних заходів, присвячених Визвольним змаганням українців. Активна й енергійна, вона стала символом самовідданості й відваги українок.

Указом Президента України від 17 січня 2008 року Ольга Ільків нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ-го ступеня.

У 2012 році за активну громадянську та життєву позицію, творчу діяльність, участь у наукових та виховних заходах Ольга Ільків була відзначена у номінації "Львів'янин (львів'янка) року"

АВТОРКА ВІРШІВ

Ольга Ільків впродовж життя захоплювалася поезією і сама писала вірші під псевдонімом "О. Звіробій". Деякі з них поклала на музику її подруга по боротьбі Марта Пашківська.

У наш час великої популярності набуло "Повстанське танго" на слова Ольги Ільків і музику Марти Пашківської. Ця пісня, яку колись залюбки співали воїни УПА, тепер не раз звучить на великих сценах Львова у виконанні відомих львівських співаків Ореста Цимбали й Марти Шпак. Сьогодні цю пісню співають і ті, хто відстоює нашу незалежність.
Ольга Ільків – авторка низки статей про Романа Шухевича та його добу.

У 2011 році пані Ольга видала збірку своїх віршів "У тенетах двох "закриток", де подала і короткий свій життєпис. Вона охоче давала інтерв'ю, прагнучи, щоб наступні покоління знали, пам'ятали й продовжували служіння Україні.

Тож пам'ятаймо й продовжуймо славні діла Ольги Ільків!