Не помічати народного відчаю аморально

Українська глибока системна криза не могла не відбитись і на ЗМІ, багато з яких нині знаходиться на межі виживання. Детальний аналіз причин цієї кризи, безумовно, тема окремої розмови, але очевидно, що серед них далеко не останнє місце займає соціально-економічна нерозвиненість нашого суспільства. Саме ЗМІ належить одне з чільних місць серед тих, хто має цю нерозвиненість лікувати. Отже власники ЗМІ (перш за все недержавних) просто змушені підтримувати певний (і досить високий) рівень об’єктивності, інформативності, аналітичності видань не тільки для завоювання прихильності читачів чи глядачів, а й як засіб досягнення такого стану суспільства, який би не давав змоги владним структурам тривалий час своїми хибними діями тягти країну до прірви. Тобто для власників ЗМІ боротьба за вказаний рівень видань тотожна боротьбі за сприятливе середовище для свого бізнесу!

Чи відповідає нинішній рівень більшості ЗМІ вищезгаданому, і якщо ні, то чому? На першу частину запитання учасники розмови «ЗМІ та влада» чітко відповіли, що ні, не відповідає. Та й як не погодитись із шановною пані Івшиною, коли вона говорила, що просто «не помічаються» надсерйозні тенденції, події, та проблеми держави. А такі з них, як деградація економіки та науки, жахливе зниження життєвого рівня населення, що разом призвели до поширення в суспільстві настроїв відчаю, безнадії, а то й до відторгнення ідеї суверенності України, не помічати вже просто аморально, щоб не сказати більше. Не можна не погодитись і з тим, що різко впав рівень аналітичності. Події якщо й подаються, то просто як факти, без будь-якого їх аналізу, без зв’язку з попередніми тощо. Візьмемо, наприклад, безкінечний ланцюг указів, постанов, які кожного разу направлені на «докорінне поліпшення», «різке покращення» і кожного разу подаються як доленосна подія, як панацея, як взірець інтелектуального творіння. Незрозуміло тільки, чому ж при цьому в державі так погано йдуть справи. Те ж саме стосується й заяв та обіцянок наших державних та політичних діячів, а разом створює атмосферу безвідповідальності. До речі, «День» являє собою один із небагатьох приємних винятків.

Отже, рівень ЗМІ вельми низький. Чому? Ось тут, як мені здається, учасники розмови багато про що змовчали. Бо чи можемо ми припустити, що це зумовлено низьким фаховим рівнем журналістів? Переконаний, що ні, бо багатьох із них знаю особисто. Звідки ж тоді неприкрита заангажованість, а часом і відверте холуйство багатьох ЗМІ? Відповідь очевидна: несвобода ЗМІ, існування різноманітних форм тиску на них. Власне, цього ніхто й не заперечує, а от фактів наводиться замало, а це дуже важливо, бо ясно, що цю розмову просто необхідно продовжити стосовно рівня дійсної, а не декларованої, незалежності, скажімо, системи судів або прокуратури.

№219 14.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»