«Не піддаватися паніці й самому її не сіяти»

Вінничани — про особисті відкриття та досягнення, а також ковідну напругу, яка не дає дихати на повні груди

Володимир СИРОВАТКО, учасник бойових дій (АТО):

— Із позитивного і навіть, як на мене, надихаючого: відкрив свою Вінницю як місто крутих проєктів, добрих справ і людей дії. Переконався, що мрії і бажання потрібно озвучувати, аби знайти однодумців і рідних за духом людей. Завжди думав, що благодійність — то справа, яку можуть дозволити собі заможні або люди з великого бізнесу. Однак стереотипи зруйнував вщент проєкт з донорства RedBrunch, який у Вінниці проходить за підтримки міжнародної організації Rotary. Також створення з дружиною групи підтримки для батьків-усиновлювачів — цілком реальні і важливі дії. А ще виявив, що навколо добрих і відважних людей набагато більше, аніж здавалося раніше. І саме люди є для мене відкриттям: батько-герой шістьох діток, прийомні батьки та батьки-вихователі з 12 дітьми, очільниці громадських організацій і благодійних фондів та їхні проєкти, волонтери з «крилами» і ветерани з мріями... До розчарувань і навіть безсилого (поки що) обурення відношу систему освіти у загальній середній школі. Йдеться про прірву між декларованою програмою НУШ з доступністю та інклюзивністю та реальним непрофесіоналізмом, «педагогічною холоднокровністю». Я б назвав це не школою для життя, а «грою на виживання», де по один бік батьки і діти, а по інший — система «освітньої урівнялівки». На жаль, моя сім’я відчула це на собі. А, може, і на щастя. Зрештою, як і казав, добра довкола значно більше.

Олена ОСТАПЕНКО, тренерка з комунікації:

— Радію, що всі ми нарешті більш-менш навчилися жити за ковідними правилами. Звикли до обмежень у громадських місцях, до подорожей з тестами та вакцинацією. Це позитивний момент, бо він дозволяє вгамувати напругу, а правила — жити спокійніше. Та на даний момент викликають занепокоєння нові правила для підприємців. Вони торкаються і мене, тому хвилююся, чи зможу розібратися з усіма нововведеннями, а це напружує. Але найбільше не дає спокійно жити загроза вторгнення російських військ. Переживаєш, стежиш за подіями, хвилюєшся, як воно буде. Журналістське минуле і критичне мислення дає підстави вважати, що ми не знаємо і половини правди, а це лякає, бо не знаєш, яким буде твоє завтра.

З хорошого — особисті моменти. Я повністю перейшла на фріланс. З одного боку, це класно, бо ти обираєш людей, з якими працюєш, проєкти, складаєш робочий графік, але з іншого, якщо ти фрілансер, то сам себе забезпечуєш роботою і працюєш практично 24 на 7. А це не так просто, як здається. Та поки що я насолоджуюся таким форматом роботи. Напередодні Нового року мала можливість провести сесію тренінгів з публічного виступу, навчання з просування особистого бренду в різних містах. Основна моя аудиторія — це жінки-підприємці та жінки-експертки. Помітила, що кількість активних жінок в Україні зростає. Вони об’єднуються, перестали боятися ділитися своїм успіхом чи досвідом. Мене тішить, що успішні, красиві, дівчата не зациклюються на своїх справах, а прагнуть розвитку, навчаються себе презентувати, вчаться маркетингу, продажам, фінансовим інструментам. Це така потужна сила, яка, я переконана, стане для розвитку нашої країни безумовним плюсом.

Оксана ПОЛIЩУК, лікар-дерматовенеролог:

— З хорошого найперше це те, що зовсім нещодавно ми відкрили Центр псоріазу. Він діє на базі Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного центру. Псоріаз — це найбільш «популярне» захворювання, специфічне, рецидивуюче, не виліковується, а заліковується. Сімейний лікар з псоріазом справитися не може у силу різних обставин. Тому в районах ситуація була критична. І вона, власне, спонукала створити Центр псоріазу. А поштовхом стало придбання спеціальної фотокабіни, яка ефективна при лікуванні псоріазу, бо псоріатична бляшка прекрасно реагує на фототерапію. Послуги з лікування пацієнти отримують безкоштовно за направленням свого сімейного лікарня чи за зверненням до дерматолога. Цією послугою вже почали користуватися не лише мешканці Вінниччини, але й з сусідніх областей. Її оплачує НСЗУ, відповідно до укладених пакетів про амбулаторну медичну допомогу. Створення Центру псоріазу підвищило якість надання медичних послуг, цим задоволені як лікар, так і пацієнти, які тепер можуть пройти курс лікування і спокійно повернутися додому на певний період.

З поганого — ковід, який вплинув на стан наших пацієнтів. Через карантин і обмеження не всі мали можливість вчасно відвідувати лікаря, отримати допомогу, відтак критичних випадків побільшало. Але, на щастя, зараз наш заклад лідирує за кількість виданих і погашених електронних направлень, а це означає, що ситуація вирівнюється і пацієнти мають доступ до послуг центру. Уникнути черг і скупчення вдалося завдяки електронній черзі, діє попередній запис, хоча, буває, комусь треба терміново, і виникає неприємна ситуація, але, якщо треба, то лікар вміє і словом лікувати. Доводиться заспокоювати, вислуховувати, особливо людей, які залишися на схилі літ на самоті, їм за нинішніх часів найважче.

Валентина СТОРОЖУК, письменниця:

— Карантинні обмеження позаганяли людей не лише у нірки-квартири, а й у самих себе: нерідко можна почути скарги на депресію, невпевненість у завтрашньому дні, різні фобії. Тому дуже важливо перелаштуватися на нові реалії, не піддаватися паніці й самому її не сіяти. У нас закладені великі ресурси, треба тільки їх розкрити й використати. Мусимо жити повноцінно, і для себе, і, як писав наш земляк Михайло Коцюбинський, «для загального добра». Мені імпонує, що у Вінниці проводиться багато культурно-мистецьких подій. Хай в інших форматах, хай не такі масові, як раніше, але все одно джерела духовності не замулилися. Я особисто охоче відвідую поетичні вечори й презентації книг, виставки художників і народних умільців. Натхнення черпаю в природі, у клаптикові саду й городу, де, крім овочів, росте багато квіток. А минулому році написала поетичну книжку «Живучка». Видала її невеличким тиражем за власний кошт, але вона дуже цінна для мене. Тут вірші про найрідніших людей, які відійшли за межу, про війну й інші виклики, що ставить перед нами доба, і, звісно ж, про красу природи.

Непокоїть мене, що в українському суспільстві епідемія відсунула на задній план важливіші проблеми. Триває війна, йде тотальний наступ на завоювання Революції Гідності, Україна втрачає свої позиції на міжнародній арені... Людство здолає ковід, як перед цим чуму, «іспанку» та десятки інших небезпечних хвороб. Але чи не втратимо до того часу Україну?...

Оксана СЛАВНА, співачка і композиторка:

— З хорошого я нарешті знайшла приміщення для вокального класу, зробила там ремонт і переїхала в новий офіс. Заспівала на ювілейному Vinnytsia Jazz Fest із молодіжним сесійним оркестром. Разом із JazzAtmosphere зіграли різдвяний концерт. Тішить, що у Вінниці є люди, які люблять гарну, вишукану музику. І їх стає дедалі більше. Написала класну пісню для Молодіжного Центру «КВАДРАТ». Та публікації у Фейсбук нагадали, що останній мій авторський концерт був аж два роки тому, якраз перед початком пандемії. Тому мрію поїхати зі своєю програмою на гастролі. Маю надію, що люди нарешті зрозуміють доцільність вакцинації, пандемія відступить і світ стане безпечнішим.