«Навчання відбирає багато сил, робота – ще більше»

Як студентам вдається поєднувати дві справи водночас

Марина КУЗНЄЦОВА, колишня студентка Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка:

— Я навчалася на спеціальності «Країнознавство». У мене була мрія — накопичити на поїздку в Азію, тому на зимових канікулах 4-го курсу я пішла працювати офіціанткою. Працювати потрібно було з 15:00 до 23:00. Такий графік дозволяв мені одночасно і вчитись, і працювати. Додому я поверталась опівночі, а вже о 6-ій ранку прокидалася на пари. Я йшла на червоний диплом, тому прогулювати не можна було — якщо тебе немає на семінарі, то і балів не отримаєш. Я підходила до викладачів, попереджала, що працюю, але це нікого не цікавило: «Молодець, але то твої проблеми». Я відчувала постійний тиск від викладачів, які вказували на мою сонливість та неактивність. Домашки робила у метро, на перерві між парами та роботою, на перервах на роботі та вдома після дванадцятої. Я дуже втомлювалась, організм виснажувався, часто я «забивала» на пари та спала 15 годин підряд. Необхідну суму я заробила, але через певні обставини у мандрівку не поїхала. Це був дуже жорсткий досвід, я не раджу нікому так робити. Краще знаходити part-time роботу, аби достатньо відпочивати.

Олексій КОЛЕСНИК, студент III курсу Державного університету інфраструктури та технологій:

— Моя історія буде, мабуть, найменш хардкорною з усіх. Я хочу нею поділитись, тому що, як не дивно, у мене майже немає проблем із поєднанням роботи й навчання. Вчуся я на інженера-програміста і працюю тестувальником ПЗ. Хоч я і працюю за спеціальністю, але мене взяли на роботу у лютому, тож індивідуальний план деканат видавати відмовився: «Вас і так забагато вже, треба було на початку року приходити». «Окей, без проблем», — подумав я і вирішив, що оцінки у дипломі програміста з економічного вишу нікому не потрібні, тож повернувся до офісу під закінчення обідньої перерви і просто перестав відвідувати заняття з того дня. І все. Приходити треба було лише на деякі семінари чи модулі і вчасно надсилати викладачам лабораторні роботи на email. За час навчання я відвідав ТРИ пари, на решті пар мене відмічали відсутнім. Варто віддати належне моїй компанії: вони дозволяють відлучатися на кілька годин за умови, що я наперед вказую, коли я ці години відпрацюю. Зрештою, можна нехтувати навіть здачею модулів, бо під час сесії я міг піти на «платне перескладання» — так називається оплата повторного курсу лекцій, після чого без будь-яких зусиль ставлять трійку. І коштує це, на секундочку, 350 грн за предмет. Тобто приблизно один мій робочий день. І це все офіційно, через касу.

Iлона ДЯЧЕНКО, студентка III курсу Національного університету біоресурсів і природокористування України:

— Я навчаюсь на ветеринара. На 3-му курсі курсі університету проходила практику у клініці. Вирішила оформити індивідуальне навчання і залишитись там працювати асистентом — займатись контролем стаціонару тварин, що знаходяться на лікуванні. Викладачі вимогливі, але все залежить від репутації, яку ти заробив за роки навчання. Я була відмінницею, тому мені було простіше, я мала певну довіру. Інколи дозволяють здати роботу пізніше, не часто запитують на парах. Частіше за все я маю зміну, а потім два вихідних, але іноді потрібно когось замінити і я працюю більше. На парах з’являюсь 2-3 рази на тиждень — іноді на півдня, іноді на цілий день. Найважче у період написання курсової роботи та закриття усіх модулів. Вчу матеріал у дорозі, знаходжу «віконця» на роботі. Пізніше приходити — йти з роботи не можна, але якщо у мене буває важливий модуль, можна домовитись із наступним асистентом, щоб прийшов раніше. Я справді заряджаюсь від роботи. А от навчання мене, навпаки, втомлює — зараз я вже не бачу у ньому джерела нової інформації, багато чого навчилась саме у клініці. Але попередні роки навчання дали багаж знань. Так, інколи я відчуваю себе білкою у колесі, проте не буваю виснаженою. На вихідних встигаю подорожувати, читати книги, влітку хочу організовувати наметові табори.

Дмитро Науменко, студент III курсу Національного університету «Львівська політехніка»:

— Відверто кажучи, коли я навчався офлайн, то було дуже важко поєднувати і те, і те. На сьогодні трішки легше, коли зробили дистанційне навчання, адже маю тепер часу на все. Загалом, на мою думку, це дуже круто, коли ти вчишся на журналістиці та працюєш у цій галузі. У мене вже набрався чималий стаж, адже я почав працювати за фахом ще в 9 класі. А якщо аналізувати мій досвід від початку навчання в університеті, то на 2 курсі працював у футбольному клубі «Карпати» (Львів), а зараз працюю у «Брутальному футболі». Тому я вже звик до поєднання схеми: «робота-навчання». Також хочу відзначити наших викладачів, які розуміють, що ти працюєш за фахом і допомагають тобі в разі чого, якщо ти пропустив якусь пару чи щось потрібно доскласти. Це дуже важливо, що у викладачів і студентів є взаєморозуміння та повага. Вони завжди знають, що ти пропустив пару не через те, що проспав, а через те, що працював, ти представляєш університет, гадаю, що викладачі пишаються тими студентами, котрі працюють у рідній галузі. Я вдячний своїм викладачам, які йдуть мені назустріч. До речі, у мене ніколи не було думок про те, щоб покинути навчання. Зізнаюся, що думав над тим, чи брати індивідуальне, чи ні, але оскільки я зумів належно поєднувати навчання й роботу, то доволі швидко ці думки зникли. Тим більше, що зараз все дистанційно, тому зручно.

Вважаю, що вища освіта ніколи зайвою не буде. Колись люди більше звертали увагу на диплом, на те, яка в тебе освіта, який університет ти завершив і так далі. Зараз це трішки відходить на задній план, але все одно є ще важливо. Бо якщо ти хочеш досягти великих успіхів у журналістиці, то, звичайно, що тобі потрібен диплом і вища освіта. Звісно, може бути таке, що у майбутньому тобі диплом журналіста не знадобиться і ти підеш працювати в якусь іншу галузь, однак ті емоції, той досвід, який ти отримуєш, працюючи чи навчаючись на журналістиці, є безцінний.