Нам потрібна стабільність, закладена у свідомості

Волиняни — про європейців, пропагандистські технології і радість кожного дня

Юрій КОВАЛЬ, депутат Старовижівської селищної ради:

— Коли потрапляєш у якусь із розвинених європейських країн, найперше, звичайно, звертаєш увагу на якість доріг. Тут їх ремонтують не тоді, коли з’являються ями (власне, тут їх і не побачиш), а коли закінчується визначений період експлуатації.

Ну а мені ще цікаво поспостерігати за побутом, звичаями, правилами поведінки європейців. Цікаво, що у невеликих містечках люди вітаються до тебе, як і у наших селах. Хоча й не знають перехожих. Не те, що двометрових огорож тут, як у нас, не побачиш. Їх взагалі немає. Подвір’я, які займають приблизно по 5-6 соток, відокремлюють декоративні кущі. У кожного в дворі або навіть на балконі створена зона для відпочинку. Біля будинків втілені гарні ідеї ландшафтного дизайну. Відчувається, що люди мають впевненість у завтрашньому дні, відчувають стабільність, яка закладена у них у свідомості. А тому ніхто особливо не прагне до розкоші. Будинки досить прості. Звичайно, гарні знадвору, але з досить простим інтер’єром. До речі, тут немає звички, як у нас, вішати на вікна різні гардини. Вони цілком відкриті. Вікна закривають лише зовнішніми проєктами.

Ну і ще, звичайно, не можу не згадати про чистоту на вулицях. Сміття сортують і викидають у невеликі контейнери, які стоять біля будинків просто на вулиці. Водій сміттєвоза навіть не виходить з кабіни авто, бо машина автоматично завантажує сміття. Як не дивно, але у північно-західній частині Європи тепліше, як у нас. Ще й досі на багатьох деревах є листя. Навіть зелене. Те, що опало, щодня зганяють повітродувами, а потім загрібають і одразу вивозять, або ж просто збирають пилососами. У людей у свідомості закладено, що кожна необачно викинута смітинка буде шкодити їм самим.

Не раз уже задумувався: а скільки ж часу нас треба, щоб дійти до цього? Боюсь, що нинішнім поколінням зробити це практично нереально. Тому ловлю себе на думці, що нам уже зараз у школах вкрай необхідно запроваджувати якщо не уроки, то принаймні виховні години, на яких розповідати не теорію, якісь загальні засади екології, а на конкретних прикладах доводити, що Європа в Україні має починатися з кожного з нас!

Оксана КОСЮК, доцентка кафедри соціальних комунікацій Волинського національного університету імені Лесі Українки:

— Протягом тижня найактуальнішою виявилася проблема кордонів: через територію Білорусі у ЄС намагалися потрапити тисячі мігрантів, переважно — громадян однієї із найкритичніших точок планети — Іраку, біля кордонів України скупчуються війська Білорусі та Російської Федерації, 16 листопада відновилися бої на кордоні Азербайджану та Вірменії (Третя Карабаська війна?), що певною мірою якось «активує» і Джавахк — територію Грузії, на 97% заселену вірменами. Далі буде?..

Оживають і наповнюються матеріалами підбірки новин: ключове азербайджанське агенство «Trend» касово продукує «експертизи» Алієва та Путіна, обережний вірменський «Hetq» скрупульозно вимірює, врівноважує та збалансовує кожен біт інформації, переважна кількість російських та білоруських ЗМІ навіть не намагаються приховати виключно пропагандистські технології та стратегії.

Назагал складається украй парадоксальна ситуація: що нижчий індекс країни у міжнародному рейтингу свободи слова — то швидше й банальніше виграє вона інформаційні війни. Звісно, єдиним «рупором» незалежності могли би стати соціальні мережі, однак в екстремальних ситуаціях (приміром, в Азербайджані) їх просто не існує. Що цікаво: кожне масмедіа шукає та об’єднує аудиторії за допомогою широкого «асортименту мовних пропозицій» для союзників — аж до діалектів. Однак стабільним варіантом лишається англійська.

І, аби забути про гарячі точки планети, мимоволі замислюєшся: «Чому впровадження саме цієї мови стало ознакою «хорошого тону?», «Що станеться, якщо увесь світ зможе навчатися, фіксувати наукові відкриття, творити культуру англійською»? Може — зникнуть кордони?

А з ними — і всі глобальні проблеми людства.

Протилежне до попереднього й цілком позитивне враження у світовому інфопросторі справляє здатність не втрачати почуття гумору. Варто якомусь європейському чи американському політику виголосити чергове гасло, як воно відразу трансформується у мем та вільно «подорожує» стрічками новин у соціальних мережах.

І так хочеться вірити, що це саме той сміх, за яким, як писав Бахтін, «ніколи не вгадується насилля», що він «не розпалює вогнищ», що «лицемірство та обман не сміються, а навпаки — одягають маску серйозності», що «сміх знаменує не страх, а усвідомлення сили, оскільки пов’язаний із народженням, відновленням, плідністю та земним безсмертям народу».

Аж раптом, якось геть «недоречно», згадується «різдвяний» тероризм в редакції «Шарлі Ебдо» — і вже хвилюєшся, щоби часом не засміятися «на кутні»...

Володимир КАРПУК, заслужений лікар України, народний депутат України 5 і 6 скликань (Луцьк):

— Останні роки багато думаю над Святим Письмом, вивчаю його, і якихось надто радісних речей стає менше. Емоції є, але вони не так виражені і  більш іде заглибленість у себе. Але найбільше засмучують втрати близьких  людей, приблизно щотижня хтось відходить, і з тих, кого дуже добре знав, яких любив,  з якими зустрічався, яких шанував, і це найбільш і втрати. Це дійсно достойні люди. Молитва за них — найкраща пам’ять і розрада для нас.

А радість... Радість щоденна — це буття, життя, бо живеш тим кожним  днем, і до кожного дня, кожної миті відносишся як  до дарунку  Бога, Божої благодаті.