Мама для 13 сиріт

Валентина Атамась виховала двох власних дітей, а тепер опікується дітьми з притулків

Питання опіки і всиновлення покинутих дітей або дітей-сиріт завжди було гострим та критичним. Утім, є люди, які свідомо ідуть на такий важливий життєвий крок, — беруть під опіку дитину, яка залишилася без батьківського піклування. В Олександрівці Кіровоградської області мешкає родина, під затишним крилом якої вже 13 хлопчиків і дівчаток, які волею долі втратили батьків. Валентина Атамась виховала двох власних дітей, а тепер опікується тринадцятьма сиротами, для яких стала матір’ю. Ця родина — одна на всю область із такою кількістю взятих під опіку дітлахів.

Уже дорослі — 30-річна Марина (юрист) та 24-річний Руслан (офіцер, учасник АТО) — схвалили прагнення мами взяти під опіку обездолених дітей. Допомагають їй, чим можуть. У родині Валентини опікуються сиротами не вперше. Її тато взяв на виховання власних племінників, коли з його сестрою трапилося лихо. Тому жінка змалечку звикла до думки, що чужих дітей не буває.

А три роки тому до Валентини Іванівни звернулася незнайома жінка та розповіла, що онуки давньої знайомої Валі залишилися сиротами. І вона, вже перед смертю, попросила подругу звернутися саме до Валентини, аби та не залишила дітвору в сиротинці. Рішення прийшло миттєво: пройти курси, зібрати документи і негайно забирати чотирирічного Артема і дев’ятирічну Діану. На щастя, все вдалося. Малюки отримали дім, любов і турботу.

Маленький Артемко у свої чотири ще не ходив, був постійно в памперсі, не вмів говорити. За один день у нього траплялося до 20 епілептичних нападів. Діана була чомусь згорблена і пересувалася на зігнутих ногах. Завдяки титанічній праці, правильній реабілітації та розвитку тепер дітки нічим не відрізняються від своїх однолітків. Діані виправили ніжку, вона ходить до школи, старається добре навчатися. Артемко, незважаючи на діагнози, вже знає всі букви, цифри, рахує, читає по складах.

Згодом Олександрівська служба у справах дітей звернулася до Валентини Іванівни з проханням опікуватися трьома дівчатками, яких покинула мати, а родичі навідріз відмовилися брати на себе відповідальність за виховання цих дітей. Так у родині з’явилося ще три дочки: Діана, Женя і Віолета. І знову — нелегка праця: навчити елементарних правил гігієни, дати зрозуміти, що їжа буде завжди, і більше не треба буде їсти залиту водою дерть, яку поцупили в сусідів....

Валентина Атамась продовжувала підтримувати зв’язок зі службою у справах дітей Миколаївської обласної державної адміністрації. І ось, півтора року тому, знову дзвінок. Еля, дівчинка, що народилася семимісячною з вагою 1750 кг. Молода, несвідома матуся покинула немовля в пологовому будинку, адже те було кволе і мало слабкі шанси на одужання.

Після тривалої реабілітації Валя змогла забрати Елю у віці семи місяців. Одразу після Елі в родину прийшли Аліна і Руслана. Валентина була знайома з їхньою матір’ю. Коли та померла, державні органи опіки одразу знайшли Валентину Іванівну, і вона згодилася взяти сестричок. І знову те саме: всьому навчити, відгодувати і запевнити, що їжа — це не розкіш, і її завжди буде вдосталь (на великій кухні завжди пахне маминими смаколиками, мама готує по 12 літрів борщу, різноманітних других страв. У холодильниках завжди повно домашніх м’ясних виробів, сиру, молока, овочів і фруктів).

Потім прийшли Сергійко і Влада. Валя знайшла їх на сайті sirotsvy.net. Далі з’явився чотиримісячний Русланчик — красунчик і бутуз. А два місяці тому в родину прийшла дворічна Єва. Дівчинку зраджували тричі! Спочатку її покинули батьки, а потім двічі відмовлялися прийомні сім’ї. Євочка прекрасна дитина: добра, спокійна, в міру рухлива. Вона щиро тулиться до мами і нових членів родини. Може, це доля: дитина на визнавала нікого з дорослих і нервувала, коли до неї в патронатну родину приходили знайомитися. Але до Валентини Іванівни і її чоловіка Андрія дівчинка пішла одразу. Мабуть, відчула батьків.

Усі діти в родині вважають себе братами і сестрами, а Валю та Андрія називають татом і мамою. Звичайно, мамі Валі нелегко. Але вона має справжніх помічників. Дітвора один поперед одного біжать допомагати. Після уроків і занять з репетитором усі разом прибирають, допомагають готувати їжу. Старші дівчатка можуть доглянути малюків. Діти дружні, вони «відтанули» і перетворилися на звичайних щасливих малюків. А Валю часто кличуть матусенькою, ластівочкою, готують для неї поробки своїми руками, малюють картинки.

Родина облаштувала у будинку місця, щоб прийняти в сім’ю ще трьох діток. Але, на жаль, бюрократичні перепони можуть в цьому завадити. Рішення комісії про опіку наразі відхилено, кажуть, що і так родина має багато дітей, якщо з опікунами щось трапиться, що буде з дітьми?

Хоча Валентина Іванівна ніколи не просила допомоги в держави чи спонсорів. Все вирішує сама. «Узявши перших дітей, я була шокована! Як вони туляться, які щасливі, що комусь потрібні! Тоді я і вирішила брати під опіку стільки малюків, на скільки вистачить сили, снаги і натхнення!» — каже мама Валя.

Мама для 13 сиріт

Мама для 13 сиріт

Валентина Атамась виховала двох власних дітей, а тепер опікується дітьми з притулків

Питання опіки і всиновлення покинутих дітей або дітей-сиріт завжди було гострим та критичним. Утім, є люди, які свідомо ідуть на такий важливий життєвий крок, — беруть під опіку дитину, яка залишилася без батьківського піклування. В Олександрівці Кіровоградської області мешкає родина, під затишним крилом якої вже 13 хлопчиків і дівчаток, які волею долі втратили батьків. Валентина Атамась виховала двох власних дітей, а тепер опікується тринадцятьма сиротами, для яких стала матір’ю. Ця родина — одна на всю область із такою кількістю взятих під опіку дітлахів.

Уже дорослі — 30-річна Марина (юрист) та 24-річний Руслан (офіцер, учасник АТО) — схвалили прагнення мами взяти під опіку обездолених дітей. Допомагають їй, чим можуть. У родині Валентини опікуються сиротами не вперше. Її тато взяв на виховання власних племінників, коли з його сестрою трапилося лихо. Тому жінка змалечку звикла до думки, що чужих дітей не буває.

А три роки тому до Валентини Іванівни звернулася незнайома жінка та розповіла, що онуки давньої знайомої Валі залишилися сиротами. І вона, вже перед смертю, попросила подругу звернутися саме до Валентини, аби та не залишила дітвору в сиротинці. Рішення прийшло миттєво: пройти курси, зібрати документи і негайно забирати чотирирічного Артема і дев’ятирічну Діану. На щастя, все вдалося. Малюки отримали дім, любов і турботу.

Маленький Артемко у свої чотири ще не ходив, був постійно в памперсі, не вмів говорити. За один день у нього траплялося до 20 епілептичних нападів. Діана була чомусь згорблена і пересувалася на зігнутих ногах. Завдяки титанічній праці, правильній реабілітації та розвитку тепер дітки нічим не відрізняються від своїх однолітків. Діані виправили ніжку, вона ходить до школи, старається добре навчатися. Артемко, незважаючи на діагнози, вже знає всі букви, цифри, рахує, читає по складах.

Згодом Олександрівська служба у справах дітей звернулася до Валентини Іванівни з проханням опікуватися трьома дівчатками, яких покинула мати, а родичі навідріз відмовилися брати на себе відповідальність за виховання цих дітей. Так у родині з’явилося ще три дочки: Діана, Женя і Віолета. І знову — нелегка праця: навчити елементарних правил гігієни, дати зрозуміти, що їжа буде завжди, і більше не треба буде їсти залиту водою дерть, яку поцупили в сусідів....

Валентина Атамась продовжувала підтримувати зв’язок зі службою у справах дітей Миколаївської обласної державної адміністрації. І ось, півтора року тому, знову дзвінок. Еля, дівчинка, що народилася семимісячною з вагою 1750 кг. Молода, несвідома матуся покинула немовля в пологовому будинку, адже те було кволе і мало слабкі шанси на одужання.

Після тривалої реабілітації Валя змогла забрати Елю у віці семи місяців. Одразу після Елі в родину прийшли Аліна і Руслана. Валентина була знайома з їхньою матір’ю. Коли та померла, державні органи опіки одразу знайшли Валентину Іванівну, і вона згодилася взяти сестричок. І знову те саме: всьому навчити, відгодувати і запевнити, що їжа — це не розкіш, і її завжди буде вдосталь (на великій кухні завжди пахне маминими смаколиками, мама готує по 12 літрів борщу, різноманітних других страв. У холодильниках завжди повно домашніх м’ясних виробів, сиру, молока, овочів і фруктів).

Потім прийшли Сергійко і Влада. Валя знайшла їх на сайті sirotsvy.net. Далі з’явився чотиримісячний Русланчик — красунчик і бутуз. А два місяці тому в родину прийшла дворічна Єва. Дівчинку зраджували тричі! Спочатку її покинули батьки, а потім двічі відмовлялися прийомні сім’ї. Євочка прекрасна дитина: добра, спокійна, в міру рухлива. Вона щиро тулиться до мами і нових членів родини. Може, це доля: дитина на визнавала нікого з дорослих і нервувала, коли до неї в патронатну родину приходили знайомитися. Але до Валентини Іванівни і її чоловіка Андрія дівчинка пішла одразу. Мабуть, відчула батьків.

Усі діти в родині вважають себе братами і сестрами, а Валю та Андрія називають татом і мамою. Звичайно, мамі Валі нелегко. Але вона має справжніх помічників. Дітвора один поперед одного біжать допомагати. Після уроків і занять з репетитором усі разом прибирають, допомагають готувати їжу. Старші дівчатка можуть доглянути малюків. Діти дружні, вони «відтанули» і перетворилися на звичайних щасливих малюків. А Валю часто кличуть матусенькою, ластівочкою, готують для неї поробки своїми руками, малюють картинки.

Родина облаштувала у будинку місця, щоб прийняти в сім’ю ще трьох діток. Але, на жаль, бюрократичні перепони можуть в цьому завадити. Рішення комісії про опіку наразі відхилено, кажуть, що і так родина має багато дітей, якщо з опікунами щось трапиться, що буде з дітьми?

Хоча Валентина Іванівна ніколи не просила допомоги в держави чи спонсорів. Все вирішує сама. «Узявши перших дітей, я була шокована! Як вони туляться, які щасливі, що комусь потрібні! Тоді я і вирішила брати під опіку стільки малюків, на скільки вистачить сили, снаги і натхнення!» — каже мама Валя.