Листи Лесі Українки

Чому це актуально?

Я вибираю собі не друзів
моїх друзів,
але друзів моїх ідей.

Леся Українка
    ВЕЛЬМИШАНОВНИЙ І ДОРОГИЙ ТОВАРИШУ! — ДО АГАТАНГЕЛА КРИМСЬКОГО

      3 Або краще, незнайомий дорогий товаришу! Не здивуйте, що я, непрошена, озиваюсь до Вас. Я давно бажала написати до Вас, та через пошту не випадало, а оказії досі не траплялось. Мені хотілось висловити Вам, як глибоко пройняв нас (мене і мою дядину Драгоманову) той щирий, повний глибокої туги лист, що Ви писали Павликові, довідавшись про смерть мого дядька (Михайла Драгоманова, рідної сестри Лесиної матері. — М. П.). Справді, багато було тоді листів співчуття, щирих, хороших листів, але такого, як Ваш, не було, се, власне, наче рідний син писав про втрату коханого батька. Вже хутко півроку мине з того часу, як дядина просила Павлика вислати їй автограф, здасться, він і тепер у неї. Ми читали той лист в Болгарії, але враження від нього живе у мене досі. Сім’я дядькова плакала ревне, читаючи, проте казала, що такі листи потішають, наскільки се можливо, у такій тузі. Се були страшні часи, товаришу, здавалось, що уже все минає, що треба тільки ще дещо покінчати, поховати та й самим геть із сього світу!

Я чую, що Ви довідуєтесь від моїх родичів про мою адресу. Се ж, видно, Ви хочете подати мені слово привіту, невважаючи на те що я була до краю неґречна супроти Вас і навіть не обізвалась ні словом подяки на Ваші товариські дарунки, хоч вони глибоко порушили мені серце. Вірте мені, товаришу, коли, приїхавши восени з Буковини, знайшла в своїй київській хаті Ваші книжки, то здалось мені, що се Ви самі зустріли мене на порозі моєї хати і щиро стиснули мені руку. Я навіть писала до Вас раз ще зимою з Мінська, потім раз уже літом з Буковини, та, певне, мені не вірну адресу дали, чи мої листи дорогою пристали, досить того, що я на них відповіді не мала. Тим часом Ваші книжки показують, що Ви таки не забували за мене. Спасибі Вам.

ВИСОКОШАНОВНИЙ ДОБРОДІЮ! — ДО БОРИСА ГРІНЧЕНКА

 Дозвольте мені, хоч і пізненько, подякувати Вам за дарунок, що додав мені правдивої втіхи і розваги тут, на чужині. Мала я охоту, але не мала нервової снаги написати Вам тоді ж таки, як отримала Вашу книжку. Найбільше припав мені до серця той розділ із Вашої книги, що зветься «На селі», може, се тому, що я люблю таку чисту, прозору епіку, якої сама зроду не вміла вдати і яку так чудово вдали Ви, а може, ще й тому, що в сих малих і простих образках став, як живий, мені, вічній мандрівниці, той рідний край, що я так зрідка і не надовго бачу останніми роками. Коли Вам не траплялось ніколи жити довго де-небудь в далекому краю, та ще й не так по волі, як поневолі, то, може, Ви й не збагнете, яке то гірке і вкупі солодке те почуття, що збудили в мені Ваші вірші. Я дякую за нього Вам і Вашій музі, але все ж Ви, може, щасливіші від мене тим, що будите такі почуття, але самі не дізнаєте, — нехай же і завжди так буде!

ПРО МАРІЮ ЗАНЬКОВЕЦЬКУ

Мені була дуже приємна звістка, що Заньковецька береться за роль Люби (героїня «Блакитної троянди» Лесі Українки. — М. П.); якщо у неї, може, й не все гарно вийде, то все-таки темперамент, настрій, голос, фігура, обличчя будуть відповідні ролі. Кращої за неї української артистки я не знаю, і коли у Заньковецької Люба не вийде добре, то, значить, їй (Любі, а не Заньковецькій) треба ждати слушного часу або й зовсім загинути для української сцени.

Чогось мені дуже шкода Заньковецьку, все вірші Беранже згадуються: «Ще одна зірка, що падає, падає і зникає», вона зробила на мене симпатичне, хороше враження, і жаль мені її.

Якось була на новій драмі Кропивницького «Зайдиголова» та й дуже лиха вернулася з того. Шкода мені було Заньковецької, що марнує свій талант на таких речах. Не хочу описувати сеї штуки, бо справді не варт. Жаль мене гризе за український театр.

ВЕЛЬМИШАНОВНИЙ ДОБРОДІЮ! — ДО МИКОЛИ АРКАСА

Звертаюся до Вас у справі, що, певне, заінтересує Вас яко музику і яко українського діяча. Єсть то справа записування мелодій історичних дум і пісень від кобзарів. Либонь, трапилося Вам читати по наших часописах про те, що Ф. Колесса вибирається в екскурсію з такою метою. Тепер Ф. Колесса екскурсію ту вже відбув і повернувся до Львова з дуже добрими результатами, завдяки активній помочі д. Сластьона. В результаті Ф. Колесса записав там (в обсягу Миргородського повіту) репертуар 4 кобзарів та історичні думи від одного лірника та й від дівчини-співачки. А те (грошей), що лишилось, не вистачає навіть на видання зібраного вже матеріалу, не говорячи вже про бажане продовження подібної екскурсії (адже зібрано тільки від чотирьох кобзарів із одного повіту, а їх же відомо щонайменше 12, і живуть вони в різних місцях трьох губерній). Буде невимовно сумно, якщо справа ся припиниться через матеріальні нестатки. З того може навіть статись невіджалувана шкода для української музичної етнографії, бо, власне, щодо записування кобзарських мелодій, то час не жде, і коли ніхто не допоможе сій нагальній справі тепер, то хутко вже й не буде чому допомагати, бо вона загине безповорітно. Старі кобзарі вимирають, вже й так найславніший з них — Вересай — забрав свої співецькі скарби з собою в могилу (Лисенко списав тільки одну думу та кілька танців від нього — се ж дрібна краплина його багатого репертуару). Отож вдаюся до Вас, високошановний добродію, з проханням запомогти сій справі рятунку перлів нашої народної творчості, бо думаю, що така людина, як Ви, здатна цінити сі перли і боліти душею про їх загин. Коли вже й Ви не допоможете якось постачити потрібних фондів для сеї справи, то трудно здумати мені, на кого мала б я покладати більшу надію.


Закінчення. Початок див. у № 105-106 від 23 липня ц. р. (https://day.kyiv.ua/ uk/article/poshta-dnya/iz-lesynyh-lystiv-do-svoyih-koleg)