Iсторія одного пошуку

У січні цього року до мене звернулася секретар Чоповицької територіальної громади Житомирської області Дєньгаєва Ніна Олександрівна. Знаючи, що я займаюся пошуковою роботою, попросила розглянути лист, який надійшов із Грузії від Георгія Шенгелії. У своєму листі Георгій просив допомогти знайти родичів загиблого українського солдата, уродженця села Скурати Чоповицького району (нині Малинський район. — Авт.) Анатолія Недашківського, який у березні 1944 року ціною свого життя врятував життя його діду Амбросію Шенгелії. За словами діда, Анатолій вогнем із кулемета прикрив його і дав можливість застрибнути в окоп. Його ж самого куля ворожого снайпера вразила під каску.

До свого листа Георгій Шенгелія долучив копію архівного документа, в якому зазначалося, що Недашківський Анатолій зник безвісти в липні 1944 року. Інформація, отримана з цього документа, суперечила тому, що розповідав дід Георгію. Анатолій не пропав же безвісти, а загинув на очах у своїх бойових побратимів. Виникло логічне завдання: перед тим як шукати родичів Недашківського Анатолія, потрібно було ідентифікувати його особу.

«ДЕТЕКТИВ» З ІДЕНТИФІКАЦІЄЮ

Однак пошуки в Малинсько-Радомишльському, Олевському райвійськкоматах, а також у Чоповицькій, Скуратівській, Недашківській та Морозівській територіальних громадах Житомирської області результатів не дали.

Одночасно займався пошуками інформації через узагальнену базу даних «Меморіал» та за місцем загибелі солдата. Місце загибелі Анатолія Недашківського, хоч і не зовсім точно, вдалося дізнатися з щоденника Амбросія Шенгелії, який він вів під час війни і в якому 31 березня 1944 року записав: «Сегодня мне спас жизнь Недашковский Анатолий». У наступному записі Амбросій зазначив, що його військовий підрозділ брав участь у боях за населені пункти Михайлівка та Дунаєв... (останні букви цього населеного пункту неможливо було прочитати). Через інтернет довідався, що в Україні дуже багато населених пунктів під назвою Михайлівка, але разом з тим лише одне місто Дунаєвці — районний центр у Хмельницькій області, недалеко від якого й село Михайлівка.

До подальших пошуків підключив голову ветеранської організації Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дунаєвецькому районі Слабінського Миколу Олександровича, який дуже швидко повідомив мені, що за архівними даними райвійськкомату в братській могилі села Голозубинці числяться похованими два однофамільці: Недашківській Анатолій Костянтинович і Недашківській Анатолій Трохимович, обидва 1922 року народження і обидва уродженці села Дмитрівка Бердичівського району Житомирської області, з однією різницею — Анатолій Костянтинович загинув 30.03.1944 року, а Анатолій Трохимович — 31.03.1944 року.

Стало зрозуміло, що я вийшов на потрібний напрямок пошукової роботи. Впевненість зросла після того, як внук грузинського солдата Георгій на мій запит, відповів: інформацію йому не дід дав, а він сам знайшов через інтернет — узагальнену базу даних «Меморіал».

Однак і досягнутими результатами ніяк не можна було задовольнятися. Мало того, що виявилося два однофамільці з одного і того самого села і близькою датою загибелі, то ще й в Книзі Пам’яті Дунаєвецького району дати загибелі Недашківських зазначені навпаки, ніж у документі райвійськкомату. Виникло чергове логічне питання: то який же Анатолій врятував життя Амбросію Шенгелії?

Подальша робота дедалі більше звужувала коло пошуку... Дуже важливою для мене мала стати інформація про Недашківських із узагальненої бази даних «Меморіал». Вдалося це лише через прізвище зовсім іншого воїна, який загинув разом з ними. Як виявилося, раніше я не зміг знайти необхідну інформацію, оскільки в написанні прізвища була допущена помилка — замість «Недашковский» зазначено «Недошковский» (неправильне написання прізвищ — дуже поширена помилка у фронтових документах разом із помилками у назвах населених пунктів. — Авт.).

У вказаному фронтовому документі зазначено, що «...Недошковский Анатолий Константинович, стрелок 606 стрелкового полка 317 стрелковой дивизии убит 31.03.1944 года в селе Красное Каменец-Подольской области (нині Хмельницької області. — Авт.) и похоронен в селе Демьянковцы...» (після війни був перепохований у селі Голозубинці. — Авт.). Будь-яка інформація щодо Недашківського Анатолія Трохимовича відсутня в цьому документі.

Так було ідентифіковано особу рятівника Амбросія Шенгелії, але не знайдено його родичів. Шансів на позитивний результат було мало... І все ж звернувся за допомогою до директора Дмитрівської загальноосвітньої школи 1—2 ступенів Бердичівського району Гостяєва Юрія Михайловича. Наступного дня Юрій Михайлович дав мені номер мобільного телефону племінника Анатолія Недашківського — Недашківського Петра Пилиповича. Виявилося, що вчителька цієї школи Муравицька Валентина Нарцизівна знала Петра Пилиповича особисто.

ВОЮВАВ ЯК ГЕРОЙ І ЗАГИНУВ ГЕРОЙСЬКОЮ СМЕРТЮ

Відразу ж зателефонував. Недашківський Петро поділився своєю інформацією. Він розповів, що Анатолій 1922 року народження. До війни працював на Бердичівському заводі з переробки шкіри. Не був одружений. У нього був брат Пилип (батько Недашківського Петра. — Авт.) і двоє сестер: Неокардія і Марія. Батько Костянтин (по батькові невідомо. — Авт.), мати Василиса Кузьмівна. Батько загинув у роки війни біля свого будинку від розриву снаряда, мати померла.

Близькі родичі знали, де похований Анатолій. Після війни Пилип їздив на могилу брата. Однак вони не знали про його бойові подвиги. Не знали і про те, що він нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.

У нагородному листі зазначено, що рядовий, кулеметник Недашківський Анатолій Костянтинович був призваний на військову службу 10 січня 1944 року. В наступальних боях з 7 по 12 березня 1944 року за населені пункти Сміла, Уланів, Широка Гребля показав виняткову мужність і відвагу під час виконання поставлених перед ним бойових завдань.

У боях за село Чеснівку Вінницької області рядовий Недашківський отримав завдання знищити кулеметне гніздо противника. Ризикуючи життям, він підповз до кулемета і знищив його гранатою, після чого відкрив шквальний вогонь по ворогу зі свого кулемета. Під час цього бою Анатолій першим увірвався в село, знищивши чотирьох фашистів.

Незабаром у бою за створення плацдарму на правому березі річки Буг Недашківський Анатолій в числі перших форсував річку та знищив сімох гітлерівців. За всі ці подвиги 24.03.1944 він і був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня. Але воювати йому не довелося довго. Як вже зазначалося, 31.03.1944 він загинув, рятуючи свого товариша Амбросія Шенгелію. Мабуть, і орден не встиг отримати. Менше трьох місяців воював Анатолій, але проявив себе мужнім та сміливим воїном.

Нещодавно його племінник Петро Недашківський разом зі своєю дружиною та дочкою побували на могилі свого героїчного родича та поклали квіти.

ЦІНОЮ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОГО СОЛДАТА РОЗКВІТЛА РОДИНА ГРУЗИНСЬКОГО

А як же склалася доля врятованого Анатолієм Недашківським Амбросія Шенгелії? Амбросій пройшов усю війну. Повернувся додому з бойовими нагородами.

Усе повоєнне життя працював у школі вчителем історії, директором школи у Ванському районі (Західна Грузія). Помер 1988 року. Його дружина Маріам Олександрівна працювала вчителькою початкових класів. У них залишилася велика родина: син Юрій, троє дочок Венера, Катерина, Ізольда, дев’ять внуків і 22 правнуки.

Син Катерини Бабунашвіли Георгій Таріелович служив військовим аташе Грузії в Німеччині. Чоловік Ізольди Шубладзе Тенгіз Шалвович теж був військовим, генерал, засновник Національної військової академії Грузії. Правнук Амбросія Шенгелії Реваз Насідзе — кіноактор. Знімається в популярних грузинських кінофільмах і телевізійних серіалах...

Щодо самого Георгія Шенгелії, то він проживає в Тбілісі, одружений. Працює в сфері енергетики. Маючи щиру душу і благородне серце та виконуючи заповіт свого діда, він і зайнявся пошуками родичів українського солдата, щоб подякувати їм. Самому Амбросію Шенгелії, незважаючи на неодноразові спроби, після війни не вдалося знайти родичів фронтового товариша. Не вдавалося і Георгію впродовж 10 років. Але тепер він не лише знайшов родичів солдата, а й посприяв нам у відкритті інформації про подвиги  нашого героя.

Відтепер родичі двох солдатів Другої світової — представники двох дружніх країн, України і Грузії, спілкуються, використовуючи сучасні засоби комунікації.

Анатолій Недашківський загинув, віддав найдорожче — своє життя, але пам’ять про нього буде жити серед його родичів та великої родини врятованого ним грузинського солдата Амбросія Шенгелії.