Хай оживе дух Анатолія Погрібного!

Виповнилося 80 років від дня народження інтелігентного, талановитого й працьовитого Українця

На цей рік припадає ювілей надзвичайно освіченого, патріотичного і діяльного нашого сучасника Анатолія Погрібного.

Третього січня виповнилося 80 років від дня народження цього інтелігентного й щирого, освіченого й високоінтелектуального, талановитого й працьовитого Українця. Хоч насправді він, за словами його матері, з’явився на світ у вересні 1941 року, але документи, що засвідчували б правдиву дату, загубили у вихорі Другої Світової війни, тож мати подала таку дату, яка вказана у всіх документах. Тож відзначали й відзначаємо цю офіційну дату видатного Українця.

15 років тому Анатолій Погрібний покинув земний світ..

Проте не видно відзначення ювілею цієї постаті на державному рівні.

Про нього інший відомий український діяч Павло Мовчан сказав: «Його ніхто не замінить. Ніхто! Це була настільки працьовита, всеохопна, небайдужа людина. Він надзвичайно вболівав за спільну справу всієї України. Я не бачу такої людини, яка б могла сказати: я — рівнозначний Анатолію Григоровичу»?

На мою думку, Анатолія Погрібного можна вважати великим просвітителем сучасності та надзвичайно невтомним трудівником на ниві державотворення Незалежної України.

Анатолій Григорович Погрібний був літературознавцем і письменником, яскравим публіцистом, політичним, культурним і громадським діячем. Маючи титули доктора філологічних наук, професора й академіка, займаючи посади першого заступника міністра освіти України, заступника голови Комісії України у справах ЮНЕСКО, радника прем’єр-міністра України — завжди і всюди дбав про підняття українського суспільства на вищий культурний і політичний рівень.

Одним з найбільш вагомих діянь Анатолія Погрібного було створення в 1995 році Всеукраїнського Педагогічного Товариства імені Григорія Ващенка, першим головою якого він став. Ця всеукраїнська громадська організація була покликана об’єднувати освітян (вчителів, викладачів і вихователів), а також інших громадян, що вболівають за розвиток національної освіти з метою поширення та популяризації української педагогічної спадщини та сучасних педагогічних ідей.

Також Анатолій Погрібний входив до організаційних комітетів-засновників Народного Руху України, Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Просвіта», Демократичної партії України, Конгресу української інтелігенції.

Я майже ностальгічно згадую натхненні авторські радіопередачі Анатолія Погрібного про наболіле «Якби ми вчились так, як треба...»

З 1998 року цей учений, політичний і громадський діяч впродовж десяти років вів на Національному Радіо цю популярну публіцистичну передачу, де заторкав найболючіші суспільні проблеми, аналізував складні процеси в національно-культурному житті сучасної України.

З болем серця Анатолій Погрібний стверджував, що «внаслідок своїх ілюзій, самоомани, історичного невідання, маємо поки що не справжню Україну, до якої так поривалися і на яку так сподівалися, а, на жаль, усе ще «Україну навпаки».

Академік Погрібний послідовно і палко виступав на захист як української мови, так і національної ідеї взагалі.

Він стверджував, що «ані спорудитися, ані зміцнитися державі без цементу не можна. Цемент же той — це національна ідея, національна свідомість, об’єднуюча та згуртовуюча все суспільство державна мова, добре поставлена національна освіта».

Глибоко вболіваючи над долею Незалежної України, Анатолій Погрібний закликав до національної свідомості, будив громадянську активність і вказував шляхи розвитку справедливої й щасливої держави, пропонував конкретні завдання й дії.

При цьому охоче дискутував з усіма небайдужими. Йому масово писали листи, його хвалили й дякували, його критикували й ображали — і всім він аргументовано й спокійно відповідав, зачитував різні точки зору та переконував, чого потребує Незалежна Держава, щоб бути справедливою й успішною.

На жаль, невблаганна смерть забрала цього самовідданого патріота. У 2007 році Анатолій Погрібний покинув нас, маючи 65 літ.

І здається, що згасають його ідеї, що затухає цей високий патріотично-просвітницький запал. Суспільство стає байдужим і обмеженим у своїх запитах, скочується до егоїстично-приземлених прагнень, мало переймаючись високими національними ідеями та загальним благом всієї країни... На радіохвилях звучать, переважно, приземлені й примітивні передачі, типу «що їсти, що пити, які парфуми нюхати, який одяг купувати» і т.п.

При цьому дивується загал, чому держава не така, про яку мріяли, за яку боролися попередники-герої. При різних опитуваннях переважають переконання, що неправильним шляхом рухається українська держава, але не видно, щоб хтось продовжував справу Анатолія Погрібного, щоб люди, голосуючи за кандидатів у владу, шукали постатей, подібних до Анатолія Погрібного.

На щастя, маємо багату ідеологічно-практичну спадщину Анатолія Погрібного, його глибоко аналітичні дослідження та справжні орієнтири, як маємо чинити, коли хочемо збудувати здорову, справедливу й успішну державу.

Серед численних його творів, вказівок, порад визначне місце займає збірник його радіовиступів «Якби ми вчились так, як треба». Маємо його і в інтернеті. Дуже раджу всім небайдужим громадянам читати його, це справжня скарбниця мудрості, аналізу й дороговказів. А стиль викладу — доступний та емоційний, дискусійний і переконливий. Це книга, до якої якнайбільш точно пасують слова Івана Франка: «Книги — морська глибина: Хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить».

З цієї книги Анатолія Погрібного можна почерпнути якнайглибшу мудрість і вельми корисні поради, що допоможуть у сучасному державотворенню. Тож, читаймо, поширюймо, щоб ожив дух Анатолія Погрібного!

Лідія КУПЧИК, м. Львів