Головний редактор – 25 років!

13 січня — чверть століття редагування Л.О. Івшиною газети «День»

Олексій СЕРЕДА, ветеран органів внутрішніх справ Харківщини, майор внутрішньої служби у відставці, Харків

Після виходу в світ п’ятдесяти номерів газети «День» редакцію очолила Л. О. Івшина. Лариса Олексіївна рівно чверть століття міцно тримає крісло головного редактора.

У день «громадянського» Нового року за старим стилем 14 січня 2022 року вийде 5966-й номер газети. Лариса Івшина з них редагувала 5915. Читаю залюбки «День» на 32-х сторінках не перший рік, отримуючи насолоду та заряд упевненості. Стверджую: у свої 82 роки читав чимало видань. Та серед українських ЗМІ подібної газети не зустрічав. А якщо врахувати Бібліотеку газети «День», то такої не існує і в Європі.

Тільки за перші 15 років (1997 — 2012) редакцією випущено 11 книжок плюс 30 — із серій «Бронебійна публіцистика» та «Підривна література».

За останні 10 років — ще 10 книжок побачили світ. «Детокс» 2021 року — неперевершена одинадцята книга. Попередньо підписався на один екземпляр. Помилився! Виправив помилку в листопаді — ще чотири екземпляри «Детокса» викупив, котрі подарував Державній науковій бібліотеці імені В.Г. Короленка (з вересня 1963 р. користуюсь її послугами) та громадським активістам рідного харківського селища Велика Данилівка. Вони у день 30-річчя відновлення незалежності України обговорили два питання: про видання книжки «Наша любима мала батьківщина Велика Данилівка» та про те, що слід зробити все, щоб за призначенням запрацював Будинок культури. Важко повірити: велике приміське селище Велика Данилівка — 35 років без культурного осередку...

ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ

«ДЕТОКС» ПРОЧИТАВ НА ОДНОМУ ПОДИХУ

...На одному подиху прочитав «Детокс» у 782 сторінки. В кожному з п’яти розділів для себе знайшов багато корисного. Ця книга — правда української історії, яка надає сили і натхнення, вказуючи шлях, куди треба рухатися.

...Ігор Сюндюков — колоритна фігура «Детокса»: один із трьох упорядників книжки і найбільш активний її автор. Знайшов у його творах відповідь на актуальне запитання: чи є Україна і Росія одним народом, у чому відмінність у їхніх характерах?

...Петро Григоренко — родом із Запорізької області, генерал-майор, професор, в одній із московських військових академій завідував кафедрою. Словом, живи й радій! Радощів було мало: багато несправедливості до простого люду. Григоренко стає опозиціонером, одним із засновників Гельсінської правозахисної групи. Його позбавляють генеральського звання. Арештовують. Після місячного слідства направляють на психіатричну експертизу, а потім несправедливе покарання він відбуває в таборах. Син Андрій приєднується до опозиціонерів. У 19 років він був заарештований КДБ. Його виключають з інституту як борця за права Людини. Григоренко-молодший емігрує до США, засновує і очолює там Фонд генерала Григоренка.

До речі, Петро Григоренко в 1930-ті роки навчався в Харківському політехнічному інституті (тоді технологічний). У період декомунізації проспект імені маршала Жукова назвали іменем Петра Григоренка (такий уже існував у Києві). Та харківська міська влада кілька разів подавала апеляції до суду, щоб повернути проспекту Григоренка ім’я кривавого маршала Георгія Жукова! Це рішення підтримує і новообрана 31 жовтня 2021 р. міська влада. Понад те, вона стоїть на путінській позиції зі знищення меморіальних комплексів.

...У центрі 10-тисячної Великої Данилівки (з 1963 р. селище увійшло до Харкова) діє меморіал. У серпні 1943-го під час визволення населеного пункту від фашистських нацистів загинуло 290 офіцерів та рядових. Вони тут і захоронені. Золотистими літерами вписані понад 500 імен односельців, котрі віддали свої життя на різних фронтах війни 1941 — 1945 рр. (і мій тато Яків Гнатович). Останні п’ять років жодна нога владних структур не ступала до меморіального комплексу. Напередодні 9 травня 2020 року невідомими був зафарбований лозунг: «Ніхто не забутий — ніщо не забуте!»

АНДРІЙ ЦАПЛІЄНКО — ГЕРОЙ

Не можу не згадати про радісну звістку, яку сповістила газета «День» наприкінці листопада минулого року: військовому журналісту Андрію Цаплієнку присудили Премію імені Джеймса Мейса за громадянську позицію.

А де нагорода від держави за героїзм? Зброя Цаплієнка — камера та мікрофон, якими він воює всі роки російсько-української війни, завжди поруч із тими, хто в окопах захищає рідну Україну.

На всій земній кулі іншого Андрія немає. Вів телерепортажі під час військових конфліктів у Афганістані, Македонії, Іраку, Кот-д’Івуарі, Непалі, Шрі-Ланці, Південній Осетії, Кашмірі, Ліберії, Бурунді, Колумбії.

За 30 років — 11 країн! Тепер «воює» за незалежну Україну.

З Андрюшою знайомий давно. Обидва — харків’яни. Його середня школа № 36 і моє пожежно-технічне училище (ХПТУ) — сусіди: був курсантом у 1950-ті роки. Ставши офіцером, служив у рідному училищі, звідки в 1991 році пішов у відставку. До речі, Андрій Цаплієнко свій творчий звіт за 10 років військової журналістики проводив саме в училищі, показуючи документальну стрічку воєнних дій в Афганістані.

Учні 36-ї середньої школи роками користуються спортивним комплексом училища, а потім стають його курсантами. Як і три брати Єлізарови: Віталій, Олександр та Володимир. У шкільні роки вони тренувались у заслуженого тренера України, викладача ХПТУ підполковника М. Л. Кабанова. Всі троє виконали нормативи майстрів із городкового спорту, стали курсантами. Отримавши офіцерське звання, Віталій та Олександр дослужилися до звання полковника. Обоє захистили кандидатські дисертації, завідували у вищому навчальному закладі кафедрами. До того ж Віталій Єлізаров — чорнобилець, був одинадцятиразовим чемпіоном СРСР з городкового спорту. У Харківському пожежно-технічному училищі навчались олімпійські чемпіони: Олег Гончаренко (ковзанярський спорт) та Леонід Жаботинський (штанга).

...Наш український Маресьєв Андрій Цаплієнко не тільки талановита людина, а й мужня. То чому ж він досі не Герой України?

* * *

Спасибі вам, шановна Ларисо Олексіївно, за такий життєво необхідний дарунок. Зі святом Вашим (і нашим) — 25-річним редагуванням газети «День», кращої за всі часи вільної України. Здоров’я й творчого натхнення, щоб редагували якнайменше до десятитисячного номера!