Герої не вмирають, бо вони в наших серцях

Про моє знайомство з Теодором Дячуном

Два роки тому, у квітні 2019-го, я прийшла на презентацію якоїсь книжки, тоді я навіть не розуміла цілком, що за Спогади... Сіла на останній ряд й очікую початку, аж раптом заходить чоловік, я би навіть сказала — маленька людина, котра вигукнула: «Слава Україні!» — і натовп загув: «Героям слава!». У нас час цим уже й не здивуєш, але все ж відчувся якийсь запал у той момент. Я запитала свою сусідку, хто це такий, і вона сказала мені: «Та це ж Теодор Дячун — герой УПА», — і мені стало якось ніяково, що я його не знаю. Відтак я мовчки встала й пересіла на перший ряд.

Почалася презентація. Головний герой сидів мовчки під час представлення його книжки, тільки інколи тяжко зітхав, опершись на палицю, а коли його попросили люб’язно доповнити себе, він почав дещо згадувати. У його словах відчувалася тяжкість пережитого. Але я особисто звернула увагу на те, що крім його спогадів «Тернистий шлях до волі», було згадано ще одну книжку — «Нариси історії села Стегніківці», автором якої був дисидент, викладач кафедри історії України УДПУ ім. П. Тичини Богдан Чорномаз. (Моєму подиву не було меж, адже я закінчувала історичний факультет саме цього вишу, і Богдана Даниловича часто зустрічала в коридорах університету.) Але ж звідки його знав Дячун і чому він представляє і його книжку? Я вирішила його запитати після заходу. Теодор Григорович, почувши моє запитання, здивувався не менше й відповів, що це його двоюрідний брат.

Він попросив мене не йти, почекати. Він запросив мене до себе додому, щоби подарувати книжку, хоч він свої спогади роздавав за просто так, але мені сказав: «Не бери тут, я тобі вдома дам».

Ми їхали в машині, і коли вона зупинилась біля будинку, він мені сказав: «Віко, а ти знаєш, що я старий бандерівець, котрий живе на вулиці Степана Бандери». Я не змогла йому нічого тоді відповісти. Він пішов до хати й виніс два примірники своїх спогадів. Ми з ним розпрощалися, але домовились зустрітися, домовилися про інтерв’ю. На що він радо погодився.

...25 травня 2021 року ми поховали Теодора Дячуна, а за дивним збігом півтора місяця тому пішов за обрії і Богдан Чорномаз.

Герої не вмирають, бо вони залишаються в наших серцях!