До річниці знищення Батурина

Чому події 313-річної давнини не втрачають актуальності й у ХХІ столітті?

Навала зі Сходу як помста за те, що українці обрали європейський вектор розвитку, бойові дії, страшні жертви серед населення, нищення міст. Алюзії між подіями, що відбулись 313 років тому, і подіями 2014 року не можна заперечити, а тому, продовжуючи виборювати своє право на самовизначення, ми повертаємося до них знову і знову.

13 листопада 1708 року під час кривавої каральної операції, здійсненої руками московського князя Меншикова, було спалено гетьманську столицю Батурин та з надзвичайною жорстокістю знищено її мешканців. За оцінками істориків, жертвами масового вбивства стали від 11 до 15 тисяч містян.

За умовами українсько-російської угоди 1654 року (так звані Березневі статті), Українська Гетьманщина переходила під протекцію московського царя, однак зберігала власне самоуправління, збройні сили та незалежність у внутрішніх справах.

Утім, вже з перших років дії угоди Москва почала активно утискати автономію Гетьманщини, прагнучи повністю поглинути українські землі. Розуміючи небезпеку союзу з Москвою для української державності, гетьман Іван Мазепа шукав можливості для зміни політичного курсу країни.

Станом на 1708 рік Московія вже восьмий рік поспіль воювала проти Швеції у Великій Північній війні. Антишведська коаліція розвалилась, а тому обдарований воєначальник, молодий шведський монарх Карл ХІІ мав серйозні шанси на здобуття перемоги. Похід Карла ХІІ на Смоленськ та Москву в 1708 році значно ускладнився, коли Московія почала використовувати тактику «випаленої землі», позбавляючи шведське військо необхідних для походу ресурсів. Рятуючи своє військо від розорення, шведський монарх скерував його на зимівлю в Україну. В цих умовах сформувався союз між Мазепою та Карлом ХІІ, що дозволив би Гетьманщині вирватися з-під московського впливу.

Дізнавшись про «зраду» Мазепи, московський цар Петро I дає своєму поплічнику Меншикову наказ знищити гетьманську резиденцію — Батурин, що був добре укріпленою фортецею, яка могла витримати багатомісячну облогу. Меншиков привів під її стіни 20-тисячне російське військо драгунів та стрільців і висунув вимогу капітуляції. Оборонці Батурина відповіли на пропозицію росіян гарматним вогнем. Кілька спроб штурму фортеці були відбиті.

Утім, до спротиву були готові не усі. Полковник прилуцького полку Іван Ніс почав підбурювати козаків припинити спротив московитам, за що був прикутий до гармати. Бажаючи уникнути страти, він направив свого старшину Соломаху розповісти ворогу про таємний лаз до фортеці. Це дозволило московському війську зруйнувати оборону Батурина.

Інтервенти увірвалися до міста і жорстоко покарали містян за спротив. Жертвами погрому та масових страт стали понад 7 тисяч сердюків гарнізону фортеці та приблизно стільки ж мирних жителів.

Ворог нищив і грабував навіть православні храми, в яких ховалися містяни. За свідченнями сучасників, військовиків та мирних жителів убивали з особливою жорстокістю, не виявляючи жалю ані до жінок, ані до дітей. Беззахисних батуринців колесували, четвертували та садили на палі. Лише небагатьом жителям, які завчасно покинули місто, вдалося уникнути тортур та вбивств.

Меншиков, за словами шведського історика Фрікселя, автора «Історії життя Карла XII», наказав розіп’яти трупи козаків на плотах і пустити їх по річці Сейм, щоб уся Гетьманщина дізналася про страшну долю міста. Меті залякування населення слугувала й розправа над полоненими. Героїчних захисників Батурина — полковника Дмитра Чечеля і старшину, за словами сучасника, «п’ятерили», тобто відрубували одну руку, потім другу, потім по черзі ноги, а насолодившись видовищем і муками, відрубували голову. Згодом частини тіл демонструвалися на центральних площах «знатних міст» України. Англійський посол у Москві Чарльз Вітворт інформував про надзвичайну жорстокість московитів, які масово вбивали жителів Батурина незалежно від віку та статі. Подібним чином зреагував і прусський посол Кайзерлінг. Тогочасні французькі газети називали спустошення Батурина «варварською різаниною» та називали царя Петра «жадібним до крові в Україні».

Пам’ять про трагедію збережена та переспівана кобзарями. Так, у народній думі «Семен Палій і Мазепа» співалося:

А в городі Батурині мужиків да жінок у пень сікли да рубали,

Церкви палили, святості да ікони під ноги топтали...

А Тарас Компаніченко до цього часу виконує одну з коротких версій «Думи про Батурин» — «Плач зозулі», в якій є слова:

У городі в Батурині билась Москва три дні, три години.

Розбилась на три половини.

Течуть ріки кривавії, мостять мости тілами козацькими...

Зберегла пам’ять про страшну трагедію й Батуринська земля. У 1995 році українсько-канадські археологи знайшли страшні докази — темну полосу ґрунту — попіл від спалених жертв Батурина, горілі фрагменти посуду та жіночих прикрас — речі загиблих. А ще — виявлені археологами обпалені кістки загиблих дорослих і немовлят зі слідами від колотих та рублених ударів.

У 1992 році відразу після відновлення Незалежності завдяки голові Народного Руху України В’ячеславу Чорноволу й товариству «Просвіта» було започатковано традицію вшановування жертв Батуринської різні. У 2005 — 2010 роках з ініціативи Віктора Ющенка у Батурині було розбудовано Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця». У 2008 році в Україні на доручення уряду відбулися заходи пам’яті з нагоди 300-річчя цих подій. Тоді ж, 14 листопада, в Батурині відбулися заходи з перепоховання останків жертв Батуринської трагедії у спеціально влаштовану крипту під Замковою церквою Воскресіння Господнього, заново побудовану за зразком православних українських церков кінця XVII століття. Згідно з постановою Верховної Ради «Пам`ятні дати та ювілеї 2018 року» з ініціативи Українського інституту національної пам’яті до переліку Днів пам’яті, що відзначаються на державному рівні, занесено й Батуринську трагедію.

Глибше зрозуміти цей драматичний період історії Української держави та висвітлити низку білих плям у діяльності Івана Мазепи допомогла публікація у 2014 році частини батуринського архіву, що ось вже три століття поспіль вважався втраченими у згарищах гетьманської столиці. Він був віднайдений у 2003 році петербурзькою україністкою Тетяною Таїровою-Яковлєвою, яка багато зробила для деміфологізації образу великого гетьмана в російській історіографії. Нині очолюваний нею Центр вивчення історії України за підтримки Канадського інституту українських досліджень готує нове видання, що може стати справжньою сенсацією для істориків, — це десятки тисяч документів з фонду «Малоросійського приказу», які ще не були опубліковані.

Багато нових деталей додає й оприлюднена на початку 2021 року «Історичною правдою» перекладена Мариною Траттнер книжка «Карл XII в Україні. Розповідь кароліна», що була опублікована шведською мовою Карлом Халлендорфом у Стокгольмі у видавництві Broderna Lagerstroms в 1915 році.

Як бачимо, для увічнення подій минулого зроблено досить багато... Але, мабуть, не помилюсь, якщо скажу, що ми лише на початку осмислення тих подій та ролі Батурина у величній історії нашого народу. Адже з цим містом пов’язані імена не лише Івана Мазепи, а й його духівника Дмитра Туптала, що став згодом святим Ростовським; поета Стефана Яворського, що став згодом митрополитом Муромським і Рязанським, місцеблюстителем патріаршого престолу; видатного науковця, драматурга, поета, письменника і державного діяча Теофана Прокоповича; віршописця доби Мазепи Климентія Зиновіїва (Зиновенко, Трясця); поета Івана Орновського, перекладача Івана Максимовича; автора віршів і церковно-релігійних творів Варлама Ясинського; письменника і поета Івана Величковського і, звичайно, Пилипа Орлика...

Тож схилімо голови та згадаймо всіх українців, хто трагічно загинув під час кривавої вакханалії російського тирана 313 років тому, а також всіх українців, які полягли у російсько-українській війні вже у ХХІ столітті.

Пам’ятаймо, що російський агресор за останні сторіччя анітрохи не змінився, що він не зупиниться ні перед чим для утвердження і збереження колоніального статусу України, що війна за незалежність триває. І тільки сильна армія, сильна ідентичність і національна пам’ять є гарантами нашої безпеки.