«Апетит» до праці

Львівські митці — про напів депресію і позитивні проєкти

Щойно минув День художника, тож усі взяті цього разу до опитування львів’яни — художники. Більше того, вони не тільки митці, а й прекрасні організатори, бо є кураторами і співкураторами багатьох дуже успішних і важливих культурологічних проєктів — і у Львові, і в Україні, і за її межами. І ще прошу звернути увагу на таке: абсолютно всі події, про які з великою любов’ю говорять співтворці цієї колонки, з не меншою часткою любові висвітлені у «Дні». Не вірите? То перевірте!

Остап ЛОЗИНСЬКИЙ, художник, іконописець, співорганізатор Новицького іконописного пленеру, куратор та співкуратор багатьох мистецьких і видавничих проєктів:

— У цей передлокдаунний час з приємних речей у Львові є те, що дуже насичена у нас виставкова програма. В ті останні перед «червоною» зоною дні всім раджу відвідати кілька дуже цікавих проєктів.

В першу чергу — Олени Турянської в Музеї модернізму. Цей проєкт дуже глибокий, налаштовує на роздуми над буттям, глибинними і внутрішніми переживаннями. У Національному музеї відкрили виставку Миколи Глущенка — одного з найцікавіших українських митців ХХ століття. Й експозиція ця — насправді явище для Львова, тому що виставки Глущенка такого рівня за останні 20 років точно не було! Тому пропоную тим львів’янам і гостям міста, які знають Глущенка, оновити в  пам’яті його творчість, а тим, які не знайомі з його творчістю, відкрити для себе насправді-насправді великого художника. Ще одна гарна виставка у Львові (вона — невелика, але надзвичайно ємка) — Уляни Томкевич, у галереї «Іконарт».

Не можу не згадати надзвичайно доброго концерту Соломії Чубай «Поети. Діалог поколінь». Це справді дуже добрий, дуже глибокий і цікавий проєкт, який дуже по-новому, по-сучасному представив класну українську поезію. Це був спів Соломії у супроводі оркестру «INSO-Львів», з прекрасним перкусіоністом Гнидиним, і на цьому концерті надзвичайно приємно було перебувати — слухати глибоку музику і глибокі тексти.

Щодо іншого приємного — моя відпустка. Відпочинок цей — довгоочікуваний. І це для мене, напевно, зараз — найрадісніше.

З неприємного — от-от локдаун. У Львові — велике число хворих. Багато хто хворий з моїх друзів — і вакцинованих, і невакцинованих. «Червона» зона, в якій ми опинимося найближчим часом, не принесе нічого доброго. Натомість знову матимемо багато часу, який, сподіваюся, люди міцніші використають з користю. Але ми вже знаємо з попередніх аналогічних ситуацій, що для більшості таке усамітнення у «червоній» зоні привносить у життя депресію. А тим більше — зараз осінь. Тому отаке поєднання переходу від тепла до холоду і локдауну  може спричинити-таки депресію. І це — сумно.

Михайло БОКОТЕЙ, завідувач кафедри художнього скла Львівської національної академії мистецтв, кандидат мистецтвознавства, член-кореспондент НАМУ,  директор Музею скла у Львові, організатор Міжнародної резиденції «European Glass Education» та конкурсу для молодих склярів — Премії імені Андрія Бокотея:

— З поганого те, що живемо в постійні напрузі, і це нервує. Навіть сьогодні, гуляючи з песиком у селі, зауважив, що, попри те, що довкола — дуже гарно, все одно йду якийсь напружений. І так сам для себе не зрозумів, від чого те напруження? Чи через надмір роботи? Чи через те, що жовтень для мене складний? Чи через наші гранти і відчуття недовиконаного завдання?.. Треба то долати і заспокоюватися.

Добре те, що ми набрали гарний перший курс. Не можемо натішитися. Минулого року, через карантин, не могли як треба зайнятися першокурсниками. А цьогорічні наші діти — свіжі, позитивні, усміхнені, без масок, бачимо їх в обличчя. 

З доброго також те, що маємо УКФ. І буде дуже недобре, якщо його не стане. Та ситуація, що є зараз — дуже незрозуміла і прикра. За два роки ми мали нагоду тішитися УКФ, почали нормально співпрацювати. Зараз всі ті люди, з котрими ми успішно співпрацювали, позвільнялися, і це дуже сумно і незрозуміло нам. Сподіваємося, що це не матиме наслідків в подальшому, але наразі все виглядає доволі сумно.

Але, повторюю, добре, що ми за два роки багато чого реалізували — зробили чотири гарні і великі проєкти, результати яких ще довго використовуватимемо. Це і на нашу користь, і на користь скла.

З поганого те, що ми в академії не запалили піч — тому що карантин, тому що газ дорожчає. А не буде печі — не буде скла. І це нас також дуже турбує. Бо не буде майстрів, які і без того працювали на напів ентузіазмі (з тією зарплатою, що мають).  Тому ця осінь — напів депресивна.

Але ми взагалі-то на позитив налаштовані люди, Тому, думаю, все буде добре.

Роман ЯЦIВ, історик мистецтва, професор Львівської національної академії мистецтв, експерт «Дня» з питань культури і мистецтва:

— Вересень та вже початок жовтня дарували радість повернення до жвавішої творчо-інтелектуальної комунікації з друзями, якої нерідко так бракує влітку. Культ КНИГИ, що самоствердився в соціумі на старті освітнього процесу в школах та університетах, у Львові ще й підсилився Форумом видавців, додав мотивацій до дальшого наукового поступу. Про свої щоденні радощі за робочим столом міг би розповідати безконечно довго, натомість є ризик «загубитися» в лабіринтах ненаситних бажань відкриттів нових горизонтів української та світової культури.

«Апетит» до праці підсилився появою в друці давно очікуваної книги «Мала хронологія мистецьких подій і пам’ятних дат XX століття: Україна — світ», яка, з одного боку, тематично об’єднала мої авторські видавничі серії (антології та монографії), а з іншого стала проникненням у ще глибші виміри естетичної творчості. Найважливішою особливістю цього видання, що поміщає більше 2000 ілюстрацій, є те, що в репрезентації історичної динаміки розвитку мистецтва вдалося повністю усунути московську парадигму, як, зрештою, й інші нав’язливі моделі мистецтвознавства різних наукових шкіл.

Перша половина осені сприяла і моїй малярській творчості. Частину своїх напрацювань показав у залах Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття в Коломиї, на спільній виставці з молодшими колегами Анною Булкіною та Нестором Бордуном. А ще взяв участь в роботі журі Міжнародного трієнале малярства регіону Карпат «Срібний квадрат» у Перемишлі (Польща), в якому Україна представлена досить численно і має низку престижних відзнак.

До негативних рефлексій цьогорічної осені схильний віднести чергові маніпулятивні історії в політикумі, які ілюструють відсутність належних компетенцій в осіб, які начебто «взяли на себе відповідальність» за долю країни. Ще важче усвідомлювати, що деякі з офіційних осіб засвоїли з недавнього (передмайданного) минулого руйнівну технологію зраджувати національні ідеали з «умним відом знатоков». Одне лихо з такого «розуму»... На жаль, вартісні КНИГИ не стали супутниками таких псевдодержавників, що не завадило все ж їм ситуативно повчати «цінностям життя» освіченішу спільноту!

Роман ЗІЛІНКО, іконописець, історик мистецтва, завідувач виставково-експозиційного та науково-освітнього відділу Національного музею ім. Андрея Шептицького у Львові, куратор та автор виставок:

– З доброго те, що відкрили ми виставку у Пороховій вежі з нагоди 50-річчя скансену, і це дуже позитивна і дуже важлива подія. Тому що скансен, Шевченківський гай, є дуже важливим для Львова музеєм.  І незаслужено сприймається як місце тільки прогулянкове, а не як музейна інституція, не як важлива збірка й важливий осередок. Сподіваюся, що цією виставкою вдасться привернути увагу до музею, до його потенціалу. Також вихід цього музею до середмістя, у Порохову вежу робить його доступнішим. Тому, сподіваюся, достатньо людей звернуть на це увагу. А може, це навіть будуть люди, які ніколи не були у Шевченківському гаї, бо він – трошки далі від центру Львова.

З доброго також – наша пленерна виставка, з Новиці – Криворівні, у галереї «Пори року».  Маємо й інші цікаві виставки зараз у Львові, і це дуже тішить.

З негативного… Трошки лякає посилення карантинних обмежень, бо опиняється під загрозою музейно-виставкова діяльність – і перелічені проєкти, й інші, котрі щойно розпочалися чи мали би відбутися. Ця невизначеність дуже заважає працювати.