1 із 41

Про долю Миколи Горбаля

Саме стільки членів налічувала Українська Гельсінська правозахисна група за час свого існування — від 9 листопада 1976 по 1988 рік. Із них 24 людини відбули покарання в радянських концтаборах, в’язницях, психіатричних лікарнях. Четверо загинули в тюрмах. Більшість членів групи були дисидентами-шістдесятниками.

Одним із цих чотирьох десятків духовних подвижників був і Микола Горбаль, який так сказав про людей спротиву: «Ми всі є частинкою одного біологічного організму, який називається нація. І коли нація відчуває небезпеку, в ній пробуджуються невідомі сили. Це такий Божий промисел».

Прокинулись ці невідомі сили в Миколи Горбаля задовго до 1976 року.

ДИСИДЕНТ-ШІСТДЕСЯТНИК

Народився Микола Горбаль 10 вересня 1940 року на Лемківщині, в селі Воловець, Горлицького повіту, Краківського воєводства. Це одна з найзахідніших частин українських Карпат. Воловець було селом повністю українським — тут не проживала жодна польська сім’я.

Коли у 1945 році почалася депортація українців із території, що відійшла до Польщі, майже пів мільйона людей було переселено на територію УРСР. Хоч як дивно, дехто з лемків просив переселити їх поближче до Москви — «ми — руські, їдьме до Росії». Вони піддались на солодку агітацію московських пропагандистів — «ви руськіє і ми русскіє».

Сім’ї за своїми симпатіями поділилися. Не оминула ця чаша і сім’ю батька Миколи Горбаля, Андрія, який твердо стояв на українських позиціях, на відміну від інших членів родини. Микола Горбаль згадує: «Батько належав до тих, хто не хотів їхати, але мушу сказати, що навіть моя бабуся казала: «їдьмо до Росії, бо ми руські». Вона була переконаною москвофілкою». їх довезли до границі з Росією і полишили. Там і почалося переосмислення частини задурених. Почали повертатися на захід в надії, що зможуть повернутися на Лемківщину.

Сім’я Андрія Горбаля з чотирма дітьми 1947 року опинилася в Тернопільській області, в селі Летячі. Пусті будинки вже були зайняті. Оселилися в сараї, частину якого потім переобладнали в житло. Був і голод, і холод. Але якось вижили.

Микола Горбаль після школи поступив у Чортківське музично-педагогічне училище. Закінчив у 1963 році і почав працювати в містечку Борщів. Створив дитячий ансамбль пісні і танцю «Сонце», а також районний вчительський молодіжний ансамбль «Подолянка». Колективи стали гордістю району. Більшість виконуваних пісень були його авторства.

У 1967 році поступив у Кам’янець-Подільський педінститут на музично-педагогічний факультет, за рік перевівся на заочний у Івано-Франківськ

Підтримував близькі стосунки з Володимиром Івасюком. Читав «Собор» Олеся Гончара, «Мальви» Романа Іваничука, поезії Ліни Костенко, Василя Симоненка. Був окрилений тодішнім часом. Пише поему «Дума», в якій СРСР був зображений як тоталітарна держава, а Україна як колонія. Ділився з однодумцями.

Викладав естетику в училищі. Невдовзі йому запропонували провести відкритий урок для викладачів естетики Тернопільської області. Погодився. Провів його з натхненням, розкуто. Не відав, що більшість слухачів — співробітники КДБ. (Нагадаємо, що час змінився: до влади в Кремлі на місце Хрущова прийшов Брежнєв).

ПЕРШИЙ АРЕШТ


24 листопада 1970 року Миколу Горбаля викликали до Тернополя, буцімто на семінар викладачів естетики, де його заарештували. Після обшуку вилучили поему «Дума». До поеми додали і його пісні, назвавши їх теж антирадянськими. А ще звинуватили в слуханні західних радіостанцій.

13 квітня 1971 року засуджений до 5 років позбавлення волі й 2 років заслання за «антирадянську агітацію і пропаганду». Процес відбувся впродовж одного дня.

Покарання відбував у Мордовії, потім на Уралі в Пермській області, а дворічне заслання в Томській
області. В концтаборі зустрів багато людей, про яких чув на волі. Це були воїни УПА, дисиденти-шістдесятники.

Ще в Мордовії, де відбув рік, почав записувати разом із Левком Горохівським свідчення в’язнів, їх вироки, беззаконня, які творилися в таборі. Писав на смужечках тоненького цигаркового паперу, хімічним олівцем, мікропочерком.

Ці записи передавалися на волю, а там їх поширювали самвидавом, передавали по «Радіо Свобода», по «Голосу Америки». Писав вірші, які згодом вийшли в збірці «Деталі піщаного годинника»...

У таборі на Уралі відбував покарання разом із Зиновієм Антонюком, Іваном Світличним, Валерієм Марченком, Ігорем Калинцем.

Після п’яти років таборів почалося заслання.

ЗАСЛАННЯ

До місця заслання, районного центру Парабель, етапували впродовж двох місяців. Це був один із найважчих етапів...

Начальство влаштувало кочегаром на будівельному майданчику, що за шість кілометрів від Парабеля в тайзі. Тут будували нафтопровід. Працював на пару ще з одним чоловіком по 12 годин, без вихідних. Опалювали нафтою. Кочегарка без вентиляції, чадний сморід. Жив у вагончику, який опалювався. Купив новий приймач, так що слухав усі «голоси».


НА ВОЛІ

24 червня 1977 сплив строк заслання. Взяв квиток на літак і полетів в Україну.

У тайзі не глушили «ворожі» радіостанції, тому знав, що в Україні виникла Українська Гельсінська правозахисна група. її очолив письменник Микола Руденко. Горбаль вирішив, що його місце серед тих хлопців.

Коли Микола Горбаль після заслання приїхав до Києва, то Микола Руденко вже був заарештований. Але щоб могти жити в Києві, треба було бути киянином.

Завдячуючи Валерію Марченку, запізнався з молодшою сестрою його мами — Аллою. У вересні побрались. У червні наступного року народився син Андрій. Але в сім’ї не все ладилось. Менше ніж за рік змушений був жити окремо. Якийсь час перебивався по знайомих, а потім чоловік Надії Світличної Павло Стокотельний запропонував жити в них. Надія тоді вже виїхала до США.

Ремонтував ліфти, працював сантехніком. Допомагав чим міг репресованим та їхнім родинам. А ще робив багато невидимої роботи в Гельсінській групі, не оголошуючи себе офіційно її членом. Більшість матеріалів про те, що робилося тоді в Києві, про арешти, обшуки передавав у світ саме Микола Горбаль.

Знав, що його заарештують. Будь-якого дня міг стати «хуліганом» чи «наркоманом». Щоправда, «зовсім не був готовим до того, що в кримінальному кодексі є ще ганебніші статті». Такі, як зґвалтування.

Арештували його за кілька днів після повернення з Пермі, куди їздив, на прохання матері Валерія Марченка, щоб привести звідтіль тексти статей її сина. Медсестра, якій повірив Валерій, виявилася агентом КҐБ. Усі ЙОГО ті записи потім будуть долучені до його нової кримінальної справи.

 ДРУГИЙ АРЕШТ

23 жовтня 1979 р. Микола Горбаль був удруге заарештований за сфабрикованим кримінальним звинуваченням — «спробі зґвалтування». Того вечора Микола Горбаль забрав у Василя Стуса рукописи його віршів і відніс за адресою. Звідти їх повинні були передати в Москву.

Додому він не повернувся — ночував у Лук’янівській тюрмі, як той, хто мав намір зґвалтувати. Був увесь у крові, з розбитим, спухлим обличчям — дружинники постаралися. Домігся, щоб прийшов лікар і зняв побої. Натомість проти нього самого було висунуто нове звинувачення — «опір представникам влади». Сказали, що дружинники його не били, а тільки захищалися від нього.

На курсах німецької, які відвідував Микола Горбаль, розказували німецькою про свою роботу. Одна слухачка, дізнавшись, що він працює електромеханіком, попросила допомогти в ремонті лампочки у ванній. Нагадувала постійно.

Врешті домовилися про час ремонту. Квартира виявилася необжитою: кілька стільців, диван і стіл, заставлений наїдками та випивкою. В квартирі, крім господині, була ще одна жінка. Подивився на лампочку, сказав, у чому причина. Запросили за стіл. Відмовився — спішив додому.

За кілька днів, вертаючись з другої зміни, по дорозі «випадково» зустрів цю другу жінку з квартири. їхала до їхньої тепер спільної знайомої. Попросила, щоб зайшов з нею у гуртожиток, щоб щось там узяти. А потім провести до трамваю, щоб не йти самій поночі. Погодився. Тут, біля станції швидкісного трамваю «Польова», його й пов’язали. Група чоловіків били ногами, повалили на землю. Неподалік стояла міліцейська машина і за короткий час він уже був у Лук’янівській тюрмі. Не в міліції в камері попереднього затримання, а відразу в тюрмі. Санкцію на арешт пред’явили за два дні...

21 січня 1980 р. на закритому засідання був засуджений Жовтневим райсудом м.Києва до 5 років позбавлення волі в таборі суворого режиму. В останньому слові Микола Горбаль сказав: «Я, можливо, перший, кому фабрикують справу за таким гидким звинуваченням... Сьогодні я офіційно оголошую себе членом Української правозахисної Гельсінської Групи».
Відбував покарання на території України, в кримінальній зоні в с.Ольшанське Миколаївської області. Працював токарем. 1981 р. переведений у колонію в с.Новода-нилівка Миколаївської області. Працював у кар’єрі на обробці граніту. Та все ж потайки писав і передавав написане на волю.

В ув’язненні зареєстрував шлюб з Ольгою Стокотельною. Перша дружина розлучилася після його другого арешту.

Відбувши від дзвінка до дзвінка друге тюремне ув’язнення, на волю так і не вийшов.

ТРЕТІЙ АРЕШТ

За день до звільнення Миколу Горбаля знову заарештували. Звинуватили в антирадянській агітації за публікації, що вийшли за кордоном.

10 квітня 1985 року був засуджений Миколаївським обласним судом до 8 років позбавлення волі та трьох років заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Покарання відбував у зоні особливого режиму в с.Кучино Пермської області. Там уже перебували Левко Лук’яненко, Михайло Горинь, Василь Стус, Валерій Марченко, Іван Кандиба, Василь Овсієнко, Петро Рубан, Григорій Приходько, Іван Сокульський, Віталій Калініченко та ін.

У Кучино їхав спокійно — така доля. За три тижні перед його приїздом не стало Василя Стуса. Знав, що Валерія Марченка, Юрія Литвина вже також немає серед живих.

За кілька місяців усе радикально почало мінятися — до влади прийшов реформатор Горбачов.

ЗНОВУ НА ВОЛІ

12 серпня 1988 р. вийшов указ ПВР СРСР про помилування М. Горбаля.

Залишав табір одним із останніх.

За кілька днів після звільнення до нього прийшли Михайло Горинь і В’ячеслав Чорновіл: «Миколо, треба було на нарах спати, а тут нема часу — Україна бурлить!» Так став виконавчим секретарем Української Гельсінської спілки. Формував її структури в областях. «Радіо Свобода» передало його домашній номер як контактний телефон. Дзвонили з усієї України, повідомляли про мітинги, збори громадян, кого затримали, кого побили. Укомплектовував ці матеріали і передавав на радіостанцію «Свобода».

ДЕПУТАТСТВО

У 1990 році запропонували балотуватися до Київської міської ради від екологічної організації «Зелений світ». На виборах обійшов вісьмох конкурентів.

У 1994 році став народним депутатом України по мажоритарному округу Тернопільської області. Працював у Комітеті культури і духовності, входив до національно-демократичних фракцій.

Нагороджений Орденом Свободи, Орденом «За мужність» І ст. , Орденом «За заслуги» III ст.

ЧИМ ЖИВЕ ЗАРАЗ

Микола Горбаль — член міжнародного літературного об’єднання ПЕН-клуб, лавреат премії імені Василя Стуса, лавреат премії Ірини Калинець. Пише книжки.

Кілька років тому вирішив реставрувати в селі занедбаний костел: «святиня повинна повернути собі попередній статус: стати святинею, а не сільським смітником». Крім пенсії, не має інших доходів. За останні роки наскладав на очищення території, перекриття даху, на баню і хрест.

1 із 41

1 із 41

Про долю Миколи Горбаля

Саме стільки членів налічувала Українська Гельсінська правозахисна група за час свого існування — від 9 листопада 1976 по 1988 рік. Із них 24 людини відбули покарання в радянських концтаборах, в’язницях, психіатричних лікарнях. Четверо загинули в тюрмах. Більшість членів групи були дисидентами-шістдесятниками.

Одним із цих чотирьох десятків духовних подвижників був і Микола Горбаль, який так сказав про людей спротиву: «Ми всі є частинкою одного біологічного організму, який називається нація. І коли нація відчуває небезпеку, в ній пробуджуються невідомі сили. Це такий Божий промисел».

Прокинулись ці невідомі сили в Миколи Горбаля задовго до 1976 року.

ДИСИДЕНТ-ШІСТДЕСЯТНИК

Народився Микола Горбаль 10 вересня 1940 року на Лемківщині, в селі Воловець, Горлицького повіту, Краківського воєводства. Це одна з найзахідніших частин українських Карпат. Воловець було селом повністю українським — тут не проживала жодна польська сім’я.

Коли у 1945 році почалася депортація українців із території, що відійшла до Польщі, майже пів мільйона людей було переселено на територію УРСР. Хоч як дивно, дехто з лемків просив переселити їх поближче до Москви — «ми — руські, їдьме до Росії». Вони піддались на солодку агітацію московських пропагандистів — «ви руськіє і ми русскіє».

Сім’ї за своїми симпатіями поділилися. Не оминула ця чаша і сім’ю батька Миколи Горбаля, Андрія, який твердо стояв на українських позиціях, на відміну від інших членів родини. Микола Горбаль згадує: «Батько належав до тих, хто не хотів їхати, але мушу сказати, що навіть моя бабуся казала: «їдьмо до Росії, бо ми руські». Вона була переконаною москвофілкою». їх довезли до границі з Росією і полишили. Там і почалося переосмислення частини задурених. Почали повертатися на захід в надії, що зможуть повернутися на Лемківщину.

Сім’я Андрія Горбаля з чотирма дітьми 1947 року опинилася в Тернопільській області, в селі Летячі. Пусті будинки вже були зайняті. Оселилися в сараї, частину якого потім переобладнали в житло. Був і голод, і холод. Але якось вижили.

Микола Горбаль після школи поступив у Чортківське музично-педагогічне училище. Закінчив у 1963 році і почав працювати в містечку Борщів. Створив дитячий ансамбль пісні і танцю «Сонце», а також районний вчительський молодіжний ансамбль «Подолянка». Колективи стали гордістю району. Більшість виконуваних пісень були його авторства.

У 1967 році поступив у Кам’янець-Подільський педінститут на музично-педагогічний факультет, за рік перевівся на заочний у Івано-Франківськ

Підтримував близькі стосунки з Володимиром Івасюком. Читав «Собор» Олеся Гончара, «Мальви» Романа Іваничука, поезії Ліни Костенко, Василя Симоненка. Був окрилений тодішнім часом. Пише поему «Дума», в якій СРСР був зображений як тоталітарна держава, а Україна як колонія. Ділився з однодумцями.

Викладав естетику в училищі. Невдовзі йому запропонували провести відкритий урок для викладачів естетики Тернопільської області. Погодився. Провів його з натхненням, розкуто. Не відав, що більшість слухачів — співробітники КДБ. (Нагадаємо, що час змінився: до влади в Кремлі на місце Хрущова прийшов Брежнєв).

ПЕРШИЙ АРЕШТ


24 листопада 1970 року Миколу Горбаля викликали до Тернополя, буцімто на семінар викладачів естетики, де його заарештували. Після обшуку вилучили поему «Дума». До поеми додали і його пісні, назвавши їх теж антирадянськими. А ще звинуватили в слуханні західних радіостанцій.

13 квітня 1971 року засуджений до 5 років позбавлення волі й 2 років заслання за «антирадянську агітацію і пропаганду». Процес відбувся впродовж одного дня.

Покарання відбував у Мордовії, потім на Уралі в Пермській області, а дворічне заслання в Томській
області. В концтаборі зустрів багато людей, про яких чув на волі. Це були воїни УПА, дисиденти-шістдесятники.

Ще в Мордовії, де відбув рік, почав записувати разом із Левком Горохівським свідчення в’язнів, їх вироки, беззаконня, які творилися в таборі. Писав на смужечках тоненького цигаркового паперу, хімічним олівцем, мікропочерком.

Ці записи передавалися на волю, а там їх поширювали самвидавом, передавали по «Радіо Свобода», по «Голосу Америки». Писав вірші, які згодом вийшли в збірці «Деталі піщаного годинника»...

У таборі на Уралі відбував покарання разом із Зиновієм Антонюком, Іваном Світличним, Валерієм Марченком, Ігорем Калинцем.

Після п’яти років таборів почалося заслання.

ЗАСЛАННЯ

До місця заслання, районного центру Парабель, етапували впродовж двох місяців. Це був один із найважчих етапів...

Начальство влаштувало кочегаром на будівельному майданчику, що за шість кілометрів від Парабеля в тайзі. Тут будували нафтопровід. Працював на пару ще з одним чоловіком по 12 годин, без вихідних. Опалювали нафтою. Кочегарка без вентиляції, чадний сморід. Жив у вагончику, який опалювався. Купив новий приймач, так що слухав усі «голоси».


НА ВОЛІ

24 червня 1977 сплив строк заслання. Взяв квиток на літак і полетів в Україну.

У тайзі не глушили «ворожі» радіостанції, тому знав, що в Україні виникла Українська Гельсінська правозахисна група. її очолив письменник Микола Руденко. Горбаль вирішив, що його місце серед тих хлопців.

Коли Микола Горбаль після заслання приїхав до Києва, то Микола Руденко вже був заарештований. Але щоб могти жити в Києві, треба було бути киянином.

Завдячуючи Валерію Марченку, запізнався з молодшою сестрою його мами — Аллою. У вересні побрались. У червні наступного року народився син Андрій. Але в сім’ї не все ладилось. Менше ніж за рік змушений був жити окремо. Якийсь час перебивався по знайомих, а потім чоловік Надії Світличної Павло Стокотельний запропонував жити в них. Надія тоді вже виїхала до США.

Ремонтував ліфти, працював сантехніком. Допомагав чим міг репресованим та їхнім родинам. А ще робив багато невидимої роботи в Гельсінській групі, не оголошуючи себе офіційно її членом. Більшість матеріалів про те, що робилося тоді в Києві, про арешти, обшуки передавав у світ саме Микола Горбаль.

Знав, що його заарештують. Будь-якого дня міг стати «хуліганом» чи «наркоманом». Щоправда, «зовсім не був готовим до того, що в кримінальному кодексі є ще ганебніші статті». Такі, як зґвалтування.

Арештували його за кілька днів після повернення з Пермі, куди їздив, на прохання матері Валерія Марченка, щоб привести звідтіль тексти статей її сина. Медсестра, якій повірив Валерій, виявилася агентом КҐБ. Усі ЙОГО ті записи потім будуть долучені до його нової кримінальної справи.

 ДРУГИЙ АРЕШТ

23 жовтня 1979 р. Микола Горбаль був удруге заарештований за сфабрикованим кримінальним звинуваченням — «спробі зґвалтування». Того вечора Микола Горбаль забрав у Василя Стуса рукописи його віршів і відніс за адресою. Звідти їх повинні були передати в Москву.

Додому він не повернувся — ночував у Лук’янівській тюрмі, як той, хто мав намір зґвалтувати. Був увесь у крові, з розбитим, спухлим обличчям — дружинники постаралися. Домігся, щоб прийшов лікар і зняв побої. Натомість проти нього самого було висунуто нове звинувачення — «опір представникам влади». Сказали, що дружинники його не били, а тільки захищалися від нього.

На курсах німецької, які відвідував Микола Горбаль, розказували німецькою про свою роботу. Одна слухачка, дізнавшись, що він працює електромеханіком, попросила допомогти в ремонті лампочки у ванній. Нагадувала постійно.

Врешті домовилися про час ремонту. Квартира виявилася необжитою: кілька стільців, диван і стіл, заставлений наїдками та випивкою. В квартирі, крім господині, була ще одна жінка. Подивився на лампочку, сказав, у чому причина. Запросили за стіл. Відмовився — спішив додому.

За кілька днів, вертаючись з другої зміни, по дорозі «випадково» зустрів цю другу жінку з квартири. їхала до їхньої тепер спільної знайомої. Попросила, щоб зайшов з нею у гуртожиток, щоб щось там узяти. А потім провести до трамваю, щоб не йти самій поночі. Погодився. Тут, біля станції швидкісного трамваю «Польова», його й пов’язали. Група чоловіків били ногами, повалили на землю. Неподалік стояла міліцейська машина і за короткий час він уже був у Лук’янівській тюрмі. Не в міліції в камері попереднього затримання, а відразу в тюрмі. Санкцію на арешт пред’явили за два дні...

21 січня 1980 р. на закритому засідання був засуджений Жовтневим райсудом м.Києва до 5 років позбавлення волі в таборі суворого режиму. В останньому слові Микола Горбаль сказав: «Я, можливо, перший, кому фабрикують справу за таким гидким звинуваченням... Сьогодні я офіційно оголошую себе членом Української правозахисної Гельсінської Групи».
Відбував покарання на території України, в кримінальній зоні в с.Ольшанське Миколаївської області. Працював токарем. 1981 р. переведений у колонію в с.Новода-нилівка Миколаївської області. Працював у кар’єрі на обробці граніту. Та все ж потайки писав і передавав написане на волю.

В ув’язненні зареєстрував шлюб з Ольгою Стокотельною. Перша дружина розлучилася після його другого арешту.

Відбувши від дзвінка до дзвінка друге тюремне ув’язнення, на волю так і не вийшов.

ТРЕТІЙ АРЕШТ

За день до звільнення Миколу Горбаля знову заарештували. Звинуватили в антирадянській агітації за публікації, що вийшли за кордоном.

10 квітня 1985 року був засуджений Миколаївським обласним судом до 8 років позбавлення волі та трьох років заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Покарання відбував у зоні особливого режиму в с.Кучино Пермської області. Там уже перебували Левко Лук’яненко, Михайло Горинь, Василь Стус, Валерій Марченко, Іван Кандиба, Василь Овсієнко, Петро Рубан, Григорій Приходько, Іван Сокульський, Віталій Калініченко та ін.

У Кучино їхав спокійно — така доля. За три тижні перед його приїздом не стало Василя Стуса. Знав, що Валерія Марченка, Юрія Литвина вже також немає серед живих.

За кілька місяців усе радикально почало мінятися — до влади прийшов реформатор Горбачов.

ЗНОВУ НА ВОЛІ

12 серпня 1988 р. вийшов указ ПВР СРСР про помилування М. Горбаля.

Залишав табір одним із останніх.

За кілька днів після звільнення до нього прийшли Михайло Горинь і В’ячеслав Чорновіл: «Миколо, треба було на нарах спати, а тут нема часу — Україна бурлить!» Так став виконавчим секретарем Української Гельсінської спілки. Формував її структури в областях. «Радіо Свобода» передало його домашній номер як контактний телефон. Дзвонили з усієї України, повідомляли про мітинги, збори громадян, кого затримали, кого побили. Укомплектовував ці матеріали і передавав на радіостанцію «Свобода».

ДЕПУТАТСТВО

У 1990 році запропонували балотуватися до Київської міської ради від екологічної організації «Зелений світ». На виборах обійшов вісьмох конкурентів.

У 1994 році став народним депутатом України по мажоритарному округу Тернопільської області. Працював у Комітеті культури і духовності, входив до національно-демократичних фракцій.

Нагороджений Орденом Свободи, Орденом «За мужність» І ст. , Орденом «За заслуги» III ст.

ЧИМ ЖИВЕ ЗАРАЗ

Микола Горбаль — член міжнародного літературного об’єднання ПЕН-клуб, лавреат премії імені Василя Стуса, лавреат премії Ірини Калинець. Пише книжки.

Кілька років тому вирішив реставрувати в селі занедбаний костел: «святиня повинна повернути собі попередній статус: стати святинею, а не сільським смітником». Крім пенсії, не має інших доходів. За останні роки наскладав на очищення території, перекриття даху, на баню і хрест.