Відгородитися від правди

Про свавілля у Верховному Суді, Премію імені Георгія Ґонґадзе та продаж «Української правди»

На останнє судове засіданні у справі Ґонґадзе-Подольського я йшов з маленькою надіє зустріти там нового лауреата Премії імені Георгія Гонгадзе – журналістку, телеведучу Мирославу Барчук. Але внутрішня впевненість мене не підвела – ні цьогорічної лауреатки, ні лауреатів двох попередніх років (редактора інтернет-видання «Історична правда» Вахтанга Кіпіані, публіциста, журналіста, телеведучого Павла Казаріна) там не було. Як і не було їх ніколи на засіданнях в цій резонансній справі на моїй пам’яті. А я учасник процесу (як журналіст) зі стажем. Звичайно, це печальна картина, тому що з року в рік, від одного судового засідання до іншого – системно нічого не змінюється. Для того, щоб в черговий раз пересвідчитися в цьому, звернемося до кількох останніх подій, які пов’язані з ім’ям вбитого журналіста Георгія Ґонґадзе, заснованим ним виданням «Українська правда» та справою Ґонґадзе-Подольського. Все це є термометром стану нашої політики, суспільства і журналістики.

ВІДВОДИТИСЬ НЕ ХОЧЕМО І НЕ БУДЕМО

Почнемо з останнього – 27 травня в касаційній інстанції Верховного Суду України відбулося чергове судове засідання в процесі над підсудним Олексієм Пукачем. Одразу зазначимо, що нічого екстраординарного не відбулося, тому що ситуація в даному процесі давно вийшла за рамки права і моралі, відповідно в такому стані і знаходиться (так не має бути). Отже на засіданні було оголошено та розглянуто дві заяви, які стосувалися: перша – про відвід головуючого судді Станіслава Голубицького, друга – про відвід всієї суддівської колегії, включаючи Тетяну Шевченко та Сергія Староженка. З відповідними заявами виступила сторона потерпілого Олексія Подольського.
За словами наразі єдиного представника потерпілого Олександра Дубінського (Олексій Подольський видалений з процесу, його адвокат Тетяна Костіна – видалена з процесу, представник Віктор Шишкін – на знак протесту покинув процес), підстав для відводу суддів аж 24. Наведу лише невелику частину порушень згідно зачитаної заяви (приготуйтесь до відповідних формулювань):

«24 березня 2021 року суддею Голубицьким С.С. було направлено листа адвокату Костіній Т.В., представнику потерпілого Подольського.
В цьому листі є все – фальсифікація, порушення абсолютних конституційних прав людини і громадянина, перешкоджання адвокатській діяльності.
В цьому листі Голубицький С.С. написав адвокату Костіній Т.В.: «Повертаю без розгляду Ваші заяви від 17.03.2021 про відвід суддів Голубицького С.С., Стороженка С.О., Шевченко Т.В. та усього складу колегії суддів, так як ухвалою колегії суддів Верховного Суду від 18 лютого 2021 року Вас усунуто від участі в справі за затягування судового розгляду справи, порушення порядку у судовому засіданні та невиконання розпоряджень головуючого і видалено з залу судового засідання. З огляду на це, після усунення від участі в справі Ви вже не є учасником процесу і не маєте права брати участь у судових засіданнях та подавати будь-які заяви чи клопотання у справі».  
          
Лише одного цього листа як безпрецедентного та беззаперечного факту фальсифікації, репресій до сторони потерпілого Подольського, перешкоджання адвокатській діяльності, грубого та цинічного порушення фундаментальних прав людини, норм Конституції, КПК України в редакції 1960 року та багаточисленних норм законодавства України достатньо для того, щоб суддя Голубицький С.С. був відведений від розгляду цієї справи як суддя Верховного Суду.  

У резолютивній частині ухвали від 18.02.2021 року, офіційна копія якої була видана Костіній Т.В. 19.02.2021 року, зазначено: «видалити представника потерпілого Подольського О.І. – адвоката Костіну Т.В. з залу судового засідання Верховного Суду на весь час касаційного розгляду справи».

Підкреслюю, навіть попри всю протиправність ухвали від 18.02.2021 року, Костіну Т.В. не усували від участі у справі. Ніякого рішення щодо усунення адвоката Костіної Т.В. від участі у справі взагалі ніколи не існувало та не існує. 

Суддя Голубицький С.С. свідомо фальсифікує зміст ухвали суду касаційної інстанції та умисно вигадує «формулювання» про нібито усунення Костіної Т.В. від участі у справі нібито відповідно до ухвали від 18.02.2021 року.

Навіть Голубицький С.С. після винесення протиправної ухвали 18.02.2021 року, яка потребує окремого жорсткого адекватного юридичного реагування, неодноразово підтверджував статус Костіної Т.В. як представника потерпілого Подольського О.І. (як учасника процесу) та вчиняв відповідні дії, які документально зафіксовані.

Але після того, як громадянин Голубицький С.С. дізнався про те, що адвокатом Костіною Т.В. зроблені відповідні юридичні кроки щодо притягнення Голубицького С.С. до відповідальності за систематичні протиправні дії як головуючого по справі № 1-368/11, та ознайомившись з отриманими Верховним Судом заявами Костіної Т.В. щодо неможливості Голубицького С.С. бути головуючим суддею у справі № 1-368/11, Голубицький С.С. свідомо самостійно вирішив фізично перешкоджати адвокату Костіній Т.В. в здійсненні нею своїх професійних обов’язків.
Ці умисні дії Голубицького С.С. носять всі ознаки скоєння кримінального злочину». 

Це один з наглядних прикладів того, що відбувається у Верховному Суді. Подібних та інших порушень законів і Конституції Україні було наведено десятки, як в першій, так і в другій заявах. Не буду більше обтяжувати читача юридичними формулюваннями, зазначу лише чим це все завершилося. Тут показово, що під час обговорення учасниками процесу оголошених заяв представник прокуратури Олег Троян, не змінюючи своїй традиції, діяв в унісон з суддями, не вбачаючи достатніх підстав для відводу суддів. А захисники підсудного Олексія Пукача (Демиденко, Нестерак, Добровольський), як і він сам, заявили про необхідність задовольнити заяву, або на розсуд суду. Судді ж, звичайно, відводити себе не збиралися, двічі не побачивши підстав для задоволення заяв. Як і не обтяжували себе роботою: провівши засідання біля двох годин, хоча до кінця робочого дня (18:00) залишалося ще більше години, перенесли його на 15 годину 3 червня. І так триває вже більше п’яти років: суд весь цей час знаходиться на підготовчій стадії, не переходячи до розгляду касаційних скарг по суті.

Втім, це не все. На останнє судове засідання завітали представники Національної асоціації адвокатів України (НААУ), щоб на власні очі пересвідчитися у свавіллі суддів. До асоціації раніше звернулася адвокат Тетяна Костіна – із заявою про численні  порушення прав потерпілого та прав адвоката під час розгляду справи у Касаційному кримінальному суді. З цього приводу в НААУ навіть відбувся круглий стіл, під час якого Тетяна Костіна зазначила: «Якщо нечуване безчинство буде залишатися без реагування в такій резонансній справі, це ставить під загрозу саме існування адвокатури як інституції».

Адвокат вважає, що переслідування сторони потерпілого пов’язане із виявленими його представниками фальсифікаціями під час розгляду справи у першій та апеляційній інстанціях, а також у найвищій судовій інституції. Ідеться в тому числі про листи, пов’язані з моніторинговою діяльністю Комітету міністрів Ради Європи у цій справі (зобов’язання виконати резолюцію ПАРЄ взято за рішенням Верховної Ради України). «З 2018 року ми встановили, що навіть запити Комітету міністрів Ради Європи, які адресовані Міністерству юстиції, долучають не до матеріалів справи, а до так званого внутрішнього провадження, де мають бути лише копії матеріалів», - констатувала Костіна.

Вона закликала звернутися з приводу порушень у справі Ґонґадзе-Подольського до міжнародних інституцій та привернути суспільну увагу до цієї справи. Також відомо, що у Національній поліції розслідують перешкоджання здійсненню правомірної діяльності Костіної з надання правової допомоги потерпілому Подольському, вчинене службовими особами Верховного Суду. «Найбільше в цій ситуації може допомогти публічний розголос і небайдужість адвокатури», - переконана адвокат.

«Ми, безумовно будемо звертатися у всі міжнародні інстанції і це принципове питання, підконтрольне Раді Європи. Ми хочемо добитися, щоб суд виконував свої функції, і ця справа є лакмусом, який демонструє, як свавільні судді ставляться до адвокатів, потерпілих, як здійснюється захист прав і виносяться справедливі вироки в Україні», - заявив під час заходу народний депутат Олександр Дубінський.

ПАРАЛЕЛЬНІ СВІТИ

Тепер детальніше про Премію імені Георгія Ґонґадзе. Пройдемося спочатку по офіційній частині і заявам, а потім будуть висновки. В цьому році, як було зазначено, Премію отримала Мирослава Барчук (вручається втретє). До списку фіналістів Премії-2021 також ввійшли головний редактор «Ліга.net» Борис Давиденко і головна редакторка онлайн-журналу Reporters Марічка Паплаускайте. Вручається Премія раз на рік 21 травня – у день народження Георгія Ґонґадзе. Як повідомляє сайт pen.org.ua, це нагорода для незалежних журналістів, заснована 2019 року Українським ПЕН у партнерстві з Асоціацією випускників Києво-Могилянської Бізнес-Школи, Києво-Могилянською Бізнес-Школою та виданням «Українська правда».

Відзначаючи професійний внесок Мирослави Барчук, членкиня Капітули Премії, дружина Георгія Ґонґадзе, журналістка, головна редакторка і керівниця Української служби «Голосу Америки» Мирослава Ґонґадзе сказала: «Ми з Мирославою одного покоління, усі ці 30 років незалежності у буквальному і переносному сенсах ходимо одними стежками від чернівецької “Червоної Рути” до київських майданів. І важко знайти більш цілісну, інтелектуальну і фахову журналістку, ніж Мирослава. Глибока і вірна принципам професії, вона є прикладом для молодого покоління журналістів».

Сама лауреатка, отримуючи нагороду, зазначила: «Ми познайомилися з Гією Ґонґадзе, коли, фактично, ще були підлітками. В нашу першу зустріч він витягнув з кишені пошарпаний синьо-жовтий прапор (це було після фестивалю “Червона рута” в 1989 році) і сказав: “Уявляєте, міліція в Чернівцях не посміла в мене цей прапор забрати, і це прорив, згадаєте мої слова — це була наша перемога”. Вже тоді я зрозуміла, наскільки це пристрасна людина, наскільки це максималістична людина… Я дуже часто в професії і в житті спираюся на Гіїну одержимість: коли стикаюсь з моральним нейтралітетом, коли стикаюсь з нерозрізненням добра і зла в медіасередовищі або просто в суспільстві. Чому я це кажу? Тому що мало в якій професії потрібно так часто робити морально-етичний вибір, як у нашій професії».

Про моральний вибір дуже слушно, тому що газета «День» із самого початку заснування Премії в 2019-му і в наступні роки висловлювала свої застереження. Головне з них – Премія імені Георгія Ґонґадзе не може існувати окремо від справи Ґонґадзе-Подольського. Сама ідея відзнаки і вшанування пам’яті журналіста є позитивним явищем, але всі ці правильні і часто пафосні слова на день народження Георгія, коли збирається частина журналістської спільноти, нічого не варті, якщо не брати до уваги саму справу і те, що в ній відбувається (читайте вище). Про це просто мовчать, або згадують мимохідь. В чому тоді сенс Премії, якщо зло, проти якого боровся Ґонґадзе, вбило Георгія і вже майже 21 рік залишається безкарним, а журналісти про це мовчать?..     

Добре, іноді про це згадують. В даному випадку я спеціально переслухав днями онлайн-інтерв’ю Вахтанга Кіпіані з лауреаткою Премія Мирослава Барчук в надії почути щось про саму справу і непокаране зло. І таки почув:

«Коли ми говоримо про Премію, то маємо пам’ятати, що Ґонґадзе загинув страшною, мученицькою смертю. Коли я прочитала свідчення його вбивць і уявила що це була за смерть, я ледь не втратила свідомість. Тому для мене Премія імені Георгія Ґонґадзе – це моральне зобов’язання. …. У мене є одна біль, це наш спільний гріх перед пам’яттю Георгії – змінилося 5 президентів, 15 генпрокурорів, і всі вони обіцяють довести справу Ґонґадзе до кінця, кажуть, що це для них справа честі, що вони беруть її під особистий контроль, а в результаті закінчується все безчестям. Це програна нами війна зі злом. Я часто думаю, якими ми б були, якби справа вбивства Георгія була доведена до кінця, якби ми змогли добитися покарання для колишніх вищих посадових осіб країни, якби замовник отримав вирок, а не називався патріархом української політики... Натомість ми, як суспільство, підтверджуємо своїм життям, що історія – це система відкладених штрафів. І ми ці штрафи продовжуємо платити. Я вважаю, що вбивство Шеремета в 2016 році – це прямий наслідок перемоги непокараного зла після вбивства Ґонґадзе. Це той штраф, який наше суспільство платить за те, що дозволили перемогти безкарності. Це про відсутність вогню, який був у Гії, в боротьбі за те, щоб домогтися правди, дибитися перемоги добра над злом. Я вважаю, що непокаране зло породжує у нас травму песимізму – ми не віримо в себе, не віримо в державу. І це те зачароване коло, по якому ми будемо ходити, поки не навчимося перемагати в таких трагічних історіях, яка сталася з Ґонґадзе».  

А тепер головне – де ваша, панове, боротьба конкретно в цій справі? В чому вона проявляється? Слова можуть бути тисячу разів правильними (це також важливо), але чим вони підтверджені? Я ж не дарма почав з того, що на суди ніхто не ходить – навіть лауреати. Це називається – паралельна реальність.

«Премія Георгія Ґонґадзе в Україні є, а суду над організаторами вбивства немає. Сьогодні Георгію Ґонґадзе 52 роки, - пише головний редактор «Цензор.нет» Юрій Бутусов в річницю народження журналіста. - 21 рік Леонід Кучма залишається недоторканним, вбивство журналіста залишається проблемою, яку Кучма і його зять змогли купити – більшість ЗМІ не хочуть з ними псувати відносини, і не вимагають політики справедливості, не вимагають журналісти, не вимагає суспільство. … Ми не навчилися цінувати свої права, і права тих, хто заради правди йде на смерть. Пам'ять про Георгія Ґонґадзе в Україні жива. Висновків з його загибелі Україна не зробила. І це одна з причин, чому ми живемо зараз так, як живемо, і чому у нас влада така, яка є». 

РОКІРОВКА

Ну і ще одна новина, яка багатьох «сколихнула». Співзасновниця «Української правди» Олена Притула в листі до читачів на сайті УП розповіла, що вирішила продати інтернет-видання генеральному директору інвестиційної компанії Dragon Capital Томашу Фіалі. «Передаю дороге мені видання в хороші руки з твердою вірою в майбутнє. Знаю, що з ним «Українська правда» стане ще потужнішою, швидшою, технологічнішою, зміцниться в статусі безумовного лідера ринку. … Що змінюється у виданні? Насправді мало що. Севгіль Мусаєва залишається головним редактором. І я найближчі два роки продовжу працювати з колективом», - пише Притула.

Вона розповіла, що по 100 тисяч доларів отримають дві доньки загиблого засновника «Української правди» Георгія Ґонґадзе. Ще 250 тисяч доларів вона планує передати на стипендії імені загиблого журналіста УП Павла Шеремета для студентів і молодих журналістів. І ще 250 тисяч доларів підуть на діяльність навколо премії Георгія Гонгадзе. Також Притула заявила, що ставила перед собою «лише два невеликі завдання: забезпечити гарантовані щомісячні виплати зарплат, без затримок і гідного рівня, і підтримувати популярність і вплив на високому рівні, оскільки УП – це живий пам’ятник Ґонґадзе, а тепер ще й Шеремету».

Сторонньому читачеві може здатися, що все правильно, справедливо і навіть зворушливо. Для тих же, хто в темі це далеко не так: в деякій мірі цей лист навіть шокуючий. Олексій Подольський у себе в ФБ прямолінійно пише: «“Українську правду“ разом із символом Ґонґадзе продали фактично родині вбивці Георгія – Кучми. Адже новий власник: Томаш  Фіала – продукт Дж. Сороса – це найближчий, хоч і молодший партнер Пінчука і у політиці, і у медіа, і у бізнесі». Народний депутат України VIII скликання Юрій Левченко в тому ж ФБ на це висловився коротко: «Цікаво, як на таке відреагував би Георгій Ґонґадзе...».

Я зараз не буду вдаватися в питання журналістською принциповості і етики. У мене прості питання – якщо «УП – це живий пам’ятник Ґонґадзе», то чому ж журналісти цього видання не ходять на суди, де багато років розглядається справа їхнього засновника? Чому «Українська правда» роками відвідує і висвітлює всілякі заходи родини Кучми-Пінчука на кшталт Ялтинської європейської стратегії чи Українського сніданку в Давосі (поїздки забезпечуються Фондом Віктора Пінчука)? Чому під час пресконференції президенту України представники УП ставлять питання з приводу справи Шеремета, що справедливо і важливо, але ніколи не піднімають питання про справу Ґонґадзе?..

*  *  *
На завершення я хочу сказати, що не дивлячись на всі негативні явища, тенденції і зусилля темної сторони вулиці, правда все одно має перемогти, тому що поки існує боротьба окремих людей і команд в журналістиці, політиці і суспільстві, надія на зцілення країни житиме завжди.