Світ шокований... Талібан переміг в громадянській війні в Афганістані. Що далі?

Таліби перемогли у громадянській війні в Афганістані. Це, так би мовити, медичний факт. Адміністрація Джо Байдена, виводячи свої війська з цієї країни, а разом з ними й війська союзників, спочатку розраховувала, що прозахідний уряд у Кабулі зможе протриматися після їхнього відходу як мінімум півтора року. Потім цей термін скоротився до шести місяців. З початком широкомасштабного наступу «Талібану», який почався одразу після відходу американців з найбільшої авіабази Баграм, Пентагон припустив, що для захоплення Кабула талібам знадобиться приблизно 90 днів після повного виведення американських військ. Фактично ж таліби встановили свій повний контроль над Кабулом і над усім Афганістаном, за винятком кабульського аеропорту, що охороняється турецькими, американськими та британськими військами, до вечора 15 серпня, за 16 днів до закінчення виведення американських військ, запланованого на 31 серпня. Держсекретар США Ентоні Блінкен визнав, що настільки швидкий успіх талібів став справжнім шоком для президента США Джо Байдена і його адміністрації. За словами Блінкена, сили безпеки Афганістану виявили нездатність захистити свою країну, з чим цілком можна погодитися. У той же час Блінкен відкинув спроби порівнювати евакуацію американців з Кабула з евакуацією американців та їхніх місцевих прихильників із Сайгона у квітні 1975 року в останні дні В'єтнамської війни, заявивши: «Це не Сайгон». І пояснив: «Відмінність у тому, що ми прибули до Афганістану 20 років тому для вирішення тільки однієї задачі. Йшлося про покарання тих, хто скоїв напад на США 11 вересня 2001 року. І це завдання було успішно вирішено». Блінкен правий, що Кабул 2021 року - це не Сайгон 1975 року. Це набагато гірше. Із Сайгона більш-менш планомірна евакуація американців та їхніх місцевих союзників була завершена за 48 годин, перед падінням міста. У результаті був евакуйований весь американський персонал, дипломатичний і розвідувальний, що був у місті, й близько 7 тис. в'єтнамських біженців з числа тих, хто співпрацював з американцями і побоювався репресій з боку комуністів.

Усіх охочих евакуюватися в'єтнамців (а їхня кількість значно перевищувала 100 тис. осіб) вивезти не вдалося тому, що на американських кораблях не було місця для такої кількості людей. Зараз у Кабулі становище дійсно набагато гірше, ніж було тоді в Сайгоні. По суті, евакуація почалася лише в день захоплення Кабула талібами, і за американськими планами вона має тривати ще 72 години. При цьому йдеться про евакуацію американських і союзних з ними дипломатів. Американське посольство нібито евакуйоване повністю під кінець 15 серпня. Афганців, які співпрацювали із західного коаліцією, вочевидь, евакуюватимуть по мінімуму і навряд чи їхня кількість перевищить кілька сотень осіб. Думаю, що з рештою десятками тисяч афганців, які співпрацювали з коаліцією, нічого доброго найближчим часом не станеться. Аеропорт Кабула був обстріляний, вочевидь, талібами, які таким чином дають зрозуміти американцям, щоб вони не надто засиджувалися. Ймовірно, цю саму мету переслідують вибухи біля американського посольства і президентського палацу, після чого палац таліби взяли. Президент Ашраф Гані пішов у відставку і разом з дружиною і декількома особами з найближчого оточення полетів до Таджикистану, а звідти - до Узбекистану. Він передав управління країною ефемерній Координаційній раді з подолання хаосу, до якої увійшли глава Вищої ради з національного примирення Абдулла Абдулла, лідер Ісламської партії Гульбеддин Хекматьяр і екс-президент країни Хамід Карзай. Ця рада ніякої влади не має, і «Талібан» у неї владу приймати не збирається і ось-ось оголосить про відтворення Ісламського емірату Афганістану. Практично таліби захопили владу в Афганістані, не прийнявши на себе ніяких зобов'язань. Очевидно, що західні держави не визнають уряд «Талібану», оскільки справедливо вважають його терористичною організацією. Але про свою готовність визнати уряд талібів уже заявив Китай. І, напевно, фактично, нехай навіть і не формально, талібів визнає Пакистан, звідки вони негласно отримують значну допомогу. Цього попервах вистачить. Також Росія не стала евакуювати персонал свого посольства з Кабула, отримавши від талібів гарантії безпеки. Щоправда, для встановлення відносин з талібами у Росії є одна перешкода, оскільки вона теж визнає «Талібан» терористичною організацією. Але за необхідності Кремль може бути гнучким у цьому питанні. Росію підозрюють у постачанні зброї талібам через бажання дошкулити Америці, але доказів цього немає.

Таліби поки що намагаються представити себе як «ісламістів з людським обличчям». Їхні представники заявляють, що в Ісламському Еміраті Афганістан жінки зможуть здобувати освіту і працювати, а журналісти - критикувати дії влади. Хоча жінкам доведеться носити хіджаб, але їм буде дозволено залишати свої будинки на самоті, без супроводу чоловіків. Думаю, що вся ця поміркованість заяв і відсутність у Кабулі публічних страт чиновників і військових поваленого режиму - це рівно доти, доки залишки американських і союзних з ними військ, а також громадяни західних країн не покинуть Кабул.

Блінкен лукавить, коли каже, що американці досягли своїх цілей в Афганістані. Так, «Аль-Каїда» в Афганістані була знищена, але її місце у світі давно вже зайняла «Ісламська держава», і немає ніяких гарантій, що її представники не влаштуються найближчим часом в Афганістані. Цілями США було забезпечити, щоб з території Афганістану не виникало загрози їм та їхнім союзникам, і створити в країні стійкий уряд, не контрольований «Талібаном». Цих цілей ніякою мірою не досягли. США повернулися до того стану, який існував 20 років тому, витративши купу грошей на підтримку афганського уряду й армії, які виявилися нежиттєздатними. Більш того, зараз ситуація навіть гірша, ніж 2001 року, коли у США був досить боєздатний союзник в особі Північного альянсу, який контролював 10-15% території країни. Зараз Північний альянс розсипався після того як на виборах 2014 року пуштун Ашраф Гані здобув перемогу над таджиком Абдуллою Aбдуллою з явними фальсифікаціями. Абдулла погодився на компроміс з Гані, ставши прем'єром і призначивши ряд своїх прихильників в уряд. Абдулла залишався прем'єром аж до березня 2020 року, але його позиція не здобула розуміння у інших лідерів Північного альянсу, який де-факто розколовся. Хоча, зауважу, під час нинішнього переможного наступу талібів хоч якийсь збройний опір вони зустрічали тільки в північних провінціях з непуштунським населенням.

Різниця між політикою США у В'єтнамі і в сучасному Афганістані полягає в ось у чому. У В'єтнамі Річард Ніксон, прийшовши на посаду президента 1969 року, почав проводити «в'єтнамізацію» війни, тобто Політику створення боєздатної південнов'єтнамської армії до виведення американських військ. Ця політика тривала 4 роки і дала свої плоди. У південнов'єтнамської армії з'явився цілий ряд мотивованих частин, які були здатні відбивати удари армії Північного В'єтнаму і В’єтконгу. Південнов'єтнамська армія змогла протриматися більш як два роки. Але коли в США вибухнув вотергейтський скандал і Ніксон змушений був піти у відставку, північнов’єтнамці почали генеральний наступ у Південному В'єтнамі, який можна було зупинити лише за допомогою відновлення масованих американських бомбардувань. Однак наступник Ніксона в умовах, що склалися, не мав політичної можливості відновити бомбардування, і в результаті Сайгон програв. Якби не Вотергейт, у Південному В'єтнамі були б шанси з часом створити стабільний політичний режим за зразком Південної Кореї. В Афганістані вже з часів Барака Обами активних бойових дій проти талібів американські війська майже не вели. Водночас не було ніяких реальних серйозних спроб «афганізації» війни і створення скільки-небудь ефективного уряду. «Афганізація» звелася до зростання чисельності афганської армії та оснащення її сучасним озброєнням і бойовою технікою. Однак в армії, як і в уряді, процвітала корупція, і солдати, і офіцери розглядали службу тільки як джерело заробітку, не будучи скільки-небудь мотивованими до ведення бойових дій проти талібів. В умовах розвалу Північного альянсу переважно пуштунська афганська армія не готова була вести серйозні бойові дії проти своїх же братів пуштунів, з яких переважно і складається армія «Талібану». Формальна перевага урядових військ у чисельності - 300 тис. бійців проти 75 тис. бійців у талібів і в озброєнні і бойовій техніці (зокрема абсолютне - в повітрі) нівелювалася відсутністю мотивованих бійців в урядовій армії, яка майже без бою здалася талібам. Дональд Трамп, принаймні, готувався вивести війська тільки після досягнення якоїсь угоди з талібами, сформування нового уряду з їхньою участю й отримання від них гарантій нездійснення терору проти США. І він готовий був слухати Пентагон, який просив почекати з повним виведенням військ до стабілізації ситуації. Байден же військових не послухав і фактично пішов на беззастережну капітуляцію, що серйозно зменшує його шанси на переобрання.

Тепер «Талібан» ще до настання зими може заслати своїх емісарів у сусідні країни Центральної Азії, уряди яких не менш корумповані, ніж повалений афганський, а армії навіть слабкіші за урядову афганську армію. Єдиний виняток - більш-менш демократична Киргизія, що вирізняється, проте, дуже слабкою армією. Але, швидше за все, найближчі місяці таліби витратять на організацію своєї влади в Афганістані, а з весни наступного року почнуть розвивати активність щодо центрально-азіатських держав.

Зараз кремлівські пропагандисти буквально захлинаються від захвату з приводу американської поразки в Афганістані. Але вони радіють абсолютно даремно. Якщо таліби дестабілізують Таджикистан, Узбекистан, Туркменістан та інші держави регіону, звідти в Росію хлине неконтрольований потік біженців. Москві доведеться значно наростити свою військову присутність у Центральній Азії, причому російським солдатам доведеться вести бойові дії з партизанами-ісламістами. Від такої перспективи в Кремлі навряд чи будуть у захваті.