Не дивись вгору та вниз

Про що варто поміркувати за переглядом блокбастера і що спільного можна знайти в біографіях Ангели Меркель та Марка Цукерберга

Підбивати підсумки року багато хто вважає рутинним та малоцікавим заняттям. Який сенс від перерахування подій, досягнень і втрат. Всі вони є природним змістом потоку часу, який несе нас у незвідане та непередбачуване. Сьогодні накопичимо мільйон терабайт інформації, завтра – мільярд. Ось і вся різниця. Проте є питання, які ми маємо постійно ставити собі, аналізуючи прожите. Чому, наприклад, сатиричний фільм «Не дивись вгору» (Don't Look Up) режисера Адама Маккея викликав таку бурхливу реакцію глядачів, які досить надивилися фентезі та «жахів», щоб залишатися незворушними при появі ще одного? Очевидно тому, що фільм не вигадка, а реальне відображення поведінки еліт у передбачуваній ситуації. По всьому світу влада не реагує на небезпеки, що підстерігають народи різних країн. Комета, що загрожує знищити Землю, клімат, перенаселення, Путін або Кім Чен Ин з атомною бомбою, катастрофічний розрив між бідними і багатими, пандемія… Чому всі ці загрози скупчилися в 2021 році і переходять у 2022-й без будь-якої надії на їхнє, хоча б часткове, усунення?

Думаю, внаслідок процесів, що стали очевидними в середині 80-х років, коли наука вже попередила людство про наслідки переходу мільйонів тон вуглеводнів із надр Землі в атмосферу. Коли соціологи зафіксували прямо пропорційну залежність між збагаченням багатих та зубожінням бідних. Коли провідну роль ООН замінили антрепризами G-7, G-8, G-20 та іншими тусовками заможних, які взялися вирішувати долі незаможних. Коли перемога буржуазного лібералізму над комуністичною автократією перетворила демократію на відпрацьований матеріал епохи боротьби двох систем.

«Демократія у небезпеці!» – так кажуть політики на багатьох континентах, підкреслюючи прикмети її глобальної кризи: автократів, що розперезалися, напівзадушену пресу, маніпуляції з голосами виборців, зімкнуті ряди опричників, що приховують за обладунками і шоломами обличчя режимів… Але будемо наполегливими не в перерахуванні прикмет. Чому демократія у небезпеці? Як це сталося після тріумфальної ходи лібералізму, коли всі капіталісти на планеті співали осанну Рональду Рейгану, Маргарет Тетчер, іншим консерваторам, укутаним у плащі кольору народовладдя?

За триста років до нашої ери Олександр Македонський переміг Дарія ІІІ і завоював Сирію. Македонська скарбниця була порожня, Олександр та його полководці бідні. Його армія жила як один рядовий солдат. Лише звитяги надихали воїнів. Але скарби, палаци і гареми деспота Дарія припали до вподоби македонцям, що звільнили від олігархічного режиму Фрігію і грецькі міста. Незабаром македонські начальники стали жити і правити, як і перські. Давній, але не вивчений урок. Якщо система влади залежить лише від забаганок еліт, то не уми, а кишені та примхи визначатимуть правила життя.

Гроші та влада руйнують не лише особистість, а й закони, справедливість, мораль. Вони нівелюють попередні досягнення та змінюють полюси. Що раніше було мінусом, стає плюсом. Не в кіно, а в житті ми не можемо врятуватися від комети, що загрожує впасти на голову. І не тому, що погані хлопці та дівчата сьогодні стоять біля керма, не реагуючи на погрози. Винна система, що робить із представників влади інопланетян. Розумний та скромний у особистих потребах політик Ангела Меркель, керуючись виключно раціональними міркуваннями, створила величезну проблему для Європи – NS-2. «Північний потік» посварив Америку з Німеччиною, породив серйозний конфлікт у німецькій політиці, вдарив по східних країнах Євросоюзу, зробивши їх непримиренними критиками Німеччини, послабив Україну в боротьбі за незалежність, посилив кліматичні та екологічні проблеми Балтійського моря... Ангела Меркель, звичайно ж, не прагнула такого результату, просто допомагала німецькій економіці стати ще сильнішою і слухала не суспільство, а могутні корпорації. Але корпораціям, на жаль, так само чужа демократія, як Сі з Путіним.

Коли Ангела Меркель стала канцлером Німеччини, у США починав своє сходження нагору скромний хлопець, який зневажає дорогі костюми та палаци, випускник Гарварда Марк Цукерберг. Він хотів допомогти людям спілкуватися без перешкод та вільно отримувати правдиву інформацію. Марк займався бізнесом та благодійністю, маючи намір показати нам обличчя мільярдера нового часу. Сьогоднішня фізіономія надбагатої людини втратила привабливість. Так само, як олігархи Сходу, Цукерберг будує особисті палаци, обгороджуючи володіння парканами та відселяючи корінних жителів Гаваїв подалі від своїх хоромів. Його дітище Facebook - Meta звинувачується в судах по всьому світу в поширенні хибних новин, маніпуляції громадською думкою, торгівлі особистими даними користувачів тощо.

Лише два приклади хороших людей у політиці та бізнесі, які стали успішними одночасно, і одночасно перейшли зі світлої сторони на темну з однієї причини. Обидва опинилися поза досяжністю впливу суспільства, орієнтуючись на прибуток, як універсальний критерій правильності своїх рішень та підтримку еліт.

Фільм «Не дивись вгору» – притча про катастрофу, яка спадає з висоти космосу та влади, віддаленої від земних проблем. Так, більшість сучасних політиків живе спокійно, якщо не піднімає голову назустріч загрозам. У цьому сенсі українська еліта є зразком спокою та лінощів. Але зовсім скоро всім доведеться не тільки don't look up, але й down, не дивитися вниз, туди, де концентрується обурення електоратів, відокремлених від управління власним життям бар'єром майнового цензу, де біженці від голоду та спеки переправляються через моря, як олені в період міграцій, де ті, хто вмирає від хвороб, проводжають тих, хто летить в космос заради гри, де 2 тисячі мільярдерів володіють таким же майном, як 5 мільярдів людей на планеті.

Чи зуміємо ми у 2022 році поставити правильний діагноз хворобам демократії чи продовжимо її пансіонне лікування у приватних санаторіях та реанімацію у громадських шпиталях? Навіщо нам система ретельно виписаних політичних процедур, декларовані в конституціях ідеали, якщо немає відкритого доступу суспільства до освіти, управління країною, інституцій захисту життя та здоров'я громадян. Демократія перетворилася на берег заповітного моря, що манить чистими пляжами, але закритий парканами від натовпу сторонніх. Тому диктатори, що засіли у своїх фортецях, приватизують уже не пляжі, а моря, пояснюючи своїм підданим, мовляв, «усі так роблять».