На кого опиратись Зеленському?

Формальний привід пресконференції Володимира Зеленського, яка відбулась в п’ятницю, – «екватор» президентства.

Ситуація з Андрієм Єрмаком, якого експерти підозрюють в залежності від Кремля та безпосередній вплив якого на Володимира Зеленського є очевидним. «Варнергейт», який став мемом в поганому сенсі і оприлюднене розслідування щодо якого скоріш більше залишило питань до української влади ніж відповідей від неї ж. Сама ж влада звела свої рефлексії до обтічності на кшталт слів президента: «Єрмак не переносив операцію, а я - не схвалював». Після навчань «Захід-2021», які відбувались цього року в тому числі в Білорусі і які стали свого роду брязканням зброєю Кремля перед Заходом і Україною безпосередньо, територія північної сусідки стала ще одним приводом для занепокоєння. Цього разу внаслідок можливості напливу близькосхідних мігрантів, які штурмували кордони Польщі, і погрожували вдертись до України. 

Отже приводів поговорити з народом, а не лише з журналістами, які останнім часом не завжди щадять президента, у Володимира Зеленського багато. І головний привід – хоча б спробувати налагодити зараз комунікацію, яка, за його ж визнанням, недостатня адже він просто не може обговорювати з суспільством всі свої рішення, які він приймає «по 100 на день». 

Але почнемо з перманентного питання, яке вже як восьмий рік залишається базовим: агресія Росії проти України.

Як відомо, Путін продовжує накопичувати війська вздовж кордону з Україною. Про ймовірність нападу Росії на Україну говорять всі і в тому числі США. Насправді, виключати продовження путінської інвазії не варто ніколи. При чому вторгнення це має комплексний характер і не обмежується лише танками, гарматами чи ракетами. Путін, як типовий «домушник»-рецидивіст, який намагається вдертись в чужу європейську хату, в запасі завжди має асортимент відмичок і фомок. І хоч Володимир Зеленський на пресконференції назвав інформацію про можливу ескалацію ситуації на Донбасі залякуванням, питання агресії зачіпає набагато ширше аспектів ніж те що відбувається на сході України. Більш того, сама агресія Росії не обмежується Україною, що вкотре довели ті ж самі нещодавні події в Білорусі.

«Це залякування на сьогодні – накопичування військ, ротація, снайпери пішли по всій лінії розмежування, - сказав Зеленський, -  Зараз ситуація точно не гірша, ніж була навесні. Ми бачимо дуже часто ротації, щоб показувати нам, інформаційно, що йде накопичення (військ. – ред.). Ми спостерігаємо збільшення техніки. Ризики є, і дуже небезпечна риторика пішла з РФ».

Президент на пресконференції також назвав три сигнали можливої ескалації з боку Кремля. А саме, Росія занадто часто почала порушувати питання щодо НАТО. Другим сигналом президент назвав ситуацію, яка зараз склалася довкола переговорів у Мінському форматі. І третім сигналом є складний момент щодо Північного потоку-2, напружена ситуація в Білорусі та загалом у Європі. Таким чином президент окреслив своє бачення актуальних накопичених загроз, вирішення яких очевидно не залежить від нього. Принаймні вплинути на них Зеленський не може повною мірою, а отже начебто натякає на те, що у нього завжди є «козир» для виправдання власних прорахунків у зовнішніх факторах. Цим «козирем» часто оперував його попередник – «Путін нападе». Тому в контексті згаданих загроз, показовим є те, що президент озвучив своє занепокоєння щодо підготовки «державного заколоту».

Зеленський недвозначно заявив: «У нас проблеми не лише з Російської Федерації та можливою ескалацією – у нас є великі внутрішні проблеми. Я отримав інформацію про те, що у нашій країні 11 грудня відбудеться переворот» і додав: «Україна має аудіозаписи як доказ змови та спроби здійснити державний заколот». Щодо ескалації з боку Росії Зеленський відповів: «ми повністю контролюємо наші кордони та повністю підготовлені до будь-якої ескалації». Тоді закономірним виникає питання: а як готується влада до згаданого «державного заколоту»?

Зеленський також звернув увагу на риторику російських пропагандистів. За його словами, російські ЗМІ постійно розповідають, що в Україні вже є бази НАТО, адже для російської влади це привід для маніпуляцій. Тут слід зазначити, що дійсно акценти російських ЗМІ щодо ролі НАТО в Україні певною мірою змінились. Якщо раніше можливе членство України в НАТО подавалось як щось ефемерне і нездійсненне, то зараз навпаки Україна позиціонується як одна із головних загроз для РФ, як країна, яка майже «без п’яти хвилин» є членом Альянсу. Постійно підкреслюється, що Україна активно готується до повернення своїх територій не лише на сході України, але й в Криму. В цьому плані очевидним є посил для внутрішнього споживача, для росіян, яким вкотре нав’язується відчуття небезпеки, яку треба своєчасно нівелювати. А отже ці саме росіяни не мають нічому дивуватись, в тому числі і пускам ракет по власним супутникам уламки яких чудом не зачепили власну орбітальну станцію. І небезпека ця, звичайно, походить від США, «маріонеткою» яких є начебто Україна. Все це вкладається в загальну картину намірів Кремля посилювати перш за все внутрішню консолідацію навколо зовнішнього ворога.

Але, знову ж таки, як в цьому плані діяти українцям на чолі держави яких вже 2,5 роки перебуває Володимир Зеленський у якого, висловлюючись словами класика, «неприятности», хоч і досі досить пристойний рейтинг? Спроби спровокувати нас на черговий Майдан марні не лише з урахуванням згаданого рейтингу. Без втручання відповідних служб з арсеналом провокацій, навмисне пролитої крові на очах країни і всього світу, розгойдати народ, пробудити в ньому озлоблений натовп не вдасться. Зовнішня агресія навпаки лише фокусує українців на необхідності захищатись від іноземця. Політичні та інші спекуляції на поганому житті та навіть такий «жирний» аргумент як «російський агент – права рука президента» не примусять людей захоплювати адміністративні будівлі та відкривати ворогу двері. Але може статись ситуація безвихідності, коли деякі роздратовані олігархи перетворять президентське крісло на зону підвищеної напруги і примусять голову держави до необачних кроків. Деякі ж олігархи в тому числі через ЗМІ вже розпочали явний наступ на президента. Наступ, при якому можливих компромісів між ними і Зеленським стає все менше. Адже Зеленський насправді не кинув виклик олігархату. Він його лише роздратував, поставивши під приціл одних та вивівши за дужки «закону про деолігархізацію» інших. Олігархи «під прицілом» просто не змиряться з тим, що на чолі країни людина перед якою стоїть завдання несумісні з їхніми особистими планами і перспективами.

Тепер у президента не залишиться інших опор, ніж Захід (перш за все США і, як видно з останніх візитів та заяв, Великобританія), який тисне на нього для боротьби з олігархами та… народ. Народ, який потребує консолідації не проти інституцій своєї держави, а проти агресора. Народ, який потребує консолідації навколо розбудови тих саме інституцій і виховання громадянської відповідальності, а не навколо псевдо політичних проектів та гасел. Тому зараз питання полягає не лише в тому чи вирішив президент йти на другий термін (за його словами на пресконференції, він поки що не визначився з такою перспективою), а в тому чи готовий він добути нинішній і чи здатні ми, українці, такі вибори пройти гідно.