Василь ЩУР: Нам треба вміти використовувати всі свої багатства
Сьогодні ми завершуємо серію інтерв’ю з представниками місцевого самоврядування напередодні виборів. Головний наш підхід — це успішність незалежно від партійної приналежності. Ми вже говорили з головами сільрад, мерами міст з різних областей, різних партій, як владних, так і опозиційних. В основному у всіх проблеми схожі, незалежно від регіону: центральна влада повинна делегувати повноваження на місця, залишати більше коштів у місцевому бюджеті, ліквідувати зайві органи, які дублюють повноваження, і загалом менше думати про себе, а більше про місцеве самоврядування.
Голова Міжгірської селищної ради (це районний центр у Закарпатській області) Василь Щур вважає, що за місцевим самоврядуванням майбутнє. Василь яскравий приклад управлінця нового покоління — він 1980 року народження. Наймолодший мер в Україні — став ним 2006 року. Можливо, хтось перевершить таке досягнення на цих виборах. За його словами, краще бути першим селом в Україні, ніж останнім містом. Проте, святкуючи тиждень тому річницю Міжгір’я (595 років), він пообіцяв місцевій громаді, що «на 600 років у нас буде не маленьке селище, а красиве європейське містечко». Його погляд на виборчу кампанію, проблеми на місцях тощо в інтерв’ю «Дню»:
— Василю Михайловичу, ви успішний спортсмен — кандидат у майстри спорту, багаторазовий чемпіон області, бронзовий призер чемпіонату Європи з футболу серед збірних команд мерів в Австрії. Чому ви вирішили займатися політикою?
— Я вам більше скажу: крім спортсмена, я ще був і підприємцем. Але розвиватися мені тоді заважала влада...
— А сьогодні не заважає?
— Ви знаєте, я не відчуваю якийсь тиск. Так, ЗМІ про це говорять. Можливо, десь і заважає.
Насправді, в Україні народ дуже працьовитий і інтелектуально розвинений, тому, йому навіть не треба допомагати. Влада просто не повинна заважати. Я, наприклад, був активним учасником помаранчевої революції. І про це ніколи не шкодував і не шкодую. Але, на жаль, політики часто розчаровують виборців. Я пішов у політику, тому що прагнув щось змінити. Причому кардинально. Адже для цього у нас є всі можливості — ми багата держава. Нам тільки треба вміти використовувати всі свої багатства.
В 21 рік (2002-го. — Авт.) я став депутатом районної ради від мажоритарного виборчого округу...
— Тобто, окрім наймолодшого мера, ви ще й були наймолодшим народним депутатом районного рівня...
— Так.
— Як це вам вдалося?
— Я тоді був ще студентом Ужгородського національного університету. Як вдалося? Мав велике бажання. Мене тоді підтримала більшість громади одного з населених пунктів. Це були мої перші кроки в політиці. Потім, будучи депутатом районної ради, вирішив балотуватися на посаду голови селищної ради. Після цього навіть не шукав якихось причин, що щось не зможу зробити. Вирішив, порадився з громадою (дали добро), значить зроблю. Так, інколи щось не виходить, але я завжди намагаюся досягти максимального результату.
Я зрозумів, що депутат «один в полі не воїн». Мені казали: «Піднімай руку і все буде добре». Звичайно, мене це не влаштовувало, тому я вирішив стати лідером громади і разом з нею керувати селищем. І на сьогоднішній день пишаюся своєю роботою. Скажу навіть більше: я йду зараз вдруге на вибори і не хвилююсь за свій результат. Тому що я впевнений — не в собі, в громаді і в тій роботі, яку я проробив за ці чотири роки. Для мене моє селище є найкращим в Україні: від Сходу до Заходу.
Сьогодні політики, йдучи на вибори, обіцяють дуже багато, а в мене тільки одна обіцянка — я робитиму так, як робив раніше. Ви знаєте, хоч би скільки я зустрічався з людьми, цю обіцянку вони завжди розуміють: краще пообіцяти менше, а зробити більше. І тебе запам’ятають.
— Ви говорите, що не хвилюєтеся за свій результат, а хто ще з вами балотується? Чи є реальні конкуренти?
— Здебільшого це самовисуванці. Також є представники від «Єдиного центру», від «Батьківщини». Я думаю, оцінку моїй роботі дасть громада Міжгір’я, за нею вибір і реальна влада.
— Від якої партії балотувалися 2006-го? Від якої сьогодні?
— Минулого разу я висувався самостійно. Тепер від «Фронту змін».
— Чому саме від партії «Фронт змін»?
— Сьогодні законодавство дозволяє кандидатам в голови сільрад, селищ, окрім самовисування, балотуватися також і від партій. Я скористався цим правом. Чому я обрав саме «Фронт змін»? Я вам скажу так. Вважаю, що ця політична сила веде до влади молодих політиків. Саме вони повинні сьогодні керувати в державі.
— А чим, на вашу думку, сьогодні молоде покоління відрізняється від старшого?
— Велика честь політикам із сивими головами, але коли вони мають дуже солідний вік, то більше думають про розмір своєї пенсії. Якщо б мені було 60, напевно, я б працював не з таким азартом, наполегливістю. А сьогодні я кожен день встаю і лягаю з однією думкою: як зробити краще для громади. Молода людина думає про свою репутацію, авторитет, тобто про майбутнє. Молоді не думають про вчорашній день, вони думають про завтрашній. Для молодих це не просто робота, а задоволення.
— Чи задоволені ви виборчим законодавством? На вашу думку, чи обѓрунтованим є, наприклад, пункт про обов’язкове висування кандидата від якоїсь партії?
— Хоч я й висуваюся від «Фронту змін», це моє переконання, але в інших людей воно може бути іншим. Тобто, можливо, хтось хоче йти шляхом самовисування, а це право в нього забрали. Конституція дає можливість обирати і бути обраним. Тому я негативно ставлюся до цієї законодавчої зміни. І взагалі вважаю, що вибори мають проходити по мажоритарній системі. Або якщо проходять вибори по партійній системі, то чому б тоді не допустити до виборів громадські організації? Може, хтось не хоче бути в партії? В даному випадку я не маю на увазі себе. Крім цього, я вважаю, що якщо людина має авторитет, то вона переможе незалежно від того, в якій партії вона є членом.
— Хотіли б ви працювати на рік більше, тобто не чотири, а п’ять років, як це пропонують народні депутати в законопроекті щодо внесенні змін до Конституції?
— З цього приводу в мене своя особиста думка: вибори повинні бути через кожні півроку. Тому що у нас тільки під час виборів починають бігати, щось робити, будувати. А так оберуться на чотири чи п’ять років — і сидять. Хто не боїться виборів, йому байдужі строки. Мені, наприклад, все рівно, скільки там років, головне не втрачати своє обличчя.
— Які б зміни ви порекомендували вищому керівництву держави, яке збирається реформувати місцеве самоврядування?
— Головною проблемою для місцевого самоврядування вважаю дублювання повноважень на всіх рівнях — районному, обласному... А це призводить до того, що ніхто ні за що не відповідає. Всі роблять що хочуть. Якщо політик щось пообіцяв громаді, він мусить потім нести відповідальність, а не перекладати це на когось іншого.
Ми можемо подивитися на досвід європейських країн. Там все формується знизу — з місцевого самоврядування. Тому, якщо ми хочемо стати справжньою європейської країною, маємо орієнтуватися на них. Люди на місцях набагато краще знають проблеми в селі, містечку, ніж хтось там у Києві. Політики вищого ешелону повинні пам’ятати — на місцевому самоврядуванні тримається все. Хоч би яка партія керувала в Києві, на місцях завжди керуватимуть місцеві політики.
Місцевий бюджет — це взагалі окреме питання. Якщо людина в селі чи містечку не має де працювати, вона буде поганим господарем. Якщо ж вона має стабільну роботу, то і господарем буде кращим. Нам зі столиці «пускають» кошти на область, з області на район, з району на селища й села. Це абсолютно неправильно. На місцях має залишатися набагато більше коштів.
— До речі, як ви співпрацюєте з районним керівництвом?
— У різні роки по-різному. Дуже багато залежить від людського фактора: хто стоїть на чолі районної ради чи райадміністрації. Я працюю на свої посаді чотири з половиною роки. За цей час голів адміністрації змінилося вже чотири чи п’ять. Звичайно, ця нестабільність теж призводить до негативних наслідків. Навіщо взагалі окремі посади голови райради і голови райадміністрації? Їх треба об’єднати. І ця посада має носити виборний характер.
— Ви на початку сказали, що Міжгір’я для вас є найкращим містечком в Україні. А чим воно відрізняється від інших? Чим ви можете здивувати?
— У нас у радянські часи хоч і було чотири величезні заводи, але від них тепер залишилася лише назва. Основним нашим напрямком розвитку є туризм. Ми маємо чудову гамму карпатської природи. Мінеральні води, гірські підйомники, фонтани, алеї, храми, басейни... Тому нам не треба щось вигадувати. Всі регіони України багаті по-своєму: хтось чорноземами, хтось морями, хтось горами... Кожен регіон має розвиватися виходячи зі свого становища. В той же час держава повинна мати єдину концепцію розвитку.
— Ви приблизно на десять років старший за незалежну Україну. Тобто, більшу частину свого життя ви вже прожили саме за часів її становлення. Що, на вашу думку, гальмує наш розвиток, адже ми могли бути на іншому рівні — вищому, де тепер країни Східної Європи?
— Інколи навіть язик не повертається сказати, що Бог нас чимось обділив. Тому навіть не хочу шукати причини — чого Україна як незалежна держава не може розвиватися більш прогресивно. Я просто знаю — ми повинні розвиватися і будемо розвиватися швидше. І я вірю, що це буде скоро.
