У нинішньої моделі розвитку закінчився «бензин»

Чим «порадувала» нас влада 2012 року? Які зміни побачила країна? Що ми отримали в результаті? Спробуємо відповісти на ці запитання в короткому огляді головних подій року, що минає.

ЗАКОН ПРО ДИСКРИМІНАЦІЮ УКРАЇНЦІВ

Проштовхнувши через антиукраїнського Колесніченка й не менш екстравагантного «видатного законника» Ківалова закон про мови, влада насправді виконувала кілька функцій: по-перше, потрібно було мобілізувати «свій» електорат, показати міру плазування перед Москвою (точніше, відсутність всілякої міри). Влада стверджувала, що закон нібито спрямовано на захист прав тих, хто говорить російською мовою. Насправді, щоб досягти таких простих цілей, не був потрібен новий закон. Просто тому, що й так був чинним закон про звернення громадян, який передбачає, що «громадяни мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян, посадових осіб українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін». Про мову освіти в Україні й говорити нема чого. Законодавство завжди дозволяло відкривати іншомовні школи та класи на вимогу батьків. Є заяви батьків — є класи.

Більш ліберальної умови для викладання в школах іншими мовами, крім державної, у світовому досвіді просто не існує. Із мовою в судах, медицині все ще простіше. У судах і за колишнього законодавства кожна сторона говорила так, як їй прийнятно. А норма про інструкції до ліків різними мовами взагалі могла бути введена простим наказом Мінохорони здоров’я. Як влучно зазначив один донецький журналіст, «Борьбу с украинизацией в Донецке, где украинскую вывеску не сыщешь днем с огнем, а украинская речь звучит на улицах реже арабской, могут вести либо законченные кретины, либо безнадежные параноики». Заяви про захист права спілкуватися російською виглядають рідкісною маячнею в країні, де зазвичай, в будь-який момент доби, вісім-дев’ять із десяти кнопок телеефіру говорять російською. В умовах, коли нині, за даними Асоціації видавців періодичної преси й Асоціації книговидавців, лише 13% книжкового, 30% газетного, 10% журнального ринку становить україномовна продукція, цей закон у дійсності є законом про мовну дискримінацію українців на їхній власній землі. Насправді в законі в антиконституційний спосіб знівельовано конституційний статус державної мови, адже в країні можна буде народитися й померти, не маючи жодної потреби її використовувати.

Норма «мовного законопроекту» про умови отримання мовою статусу регіональної (та фактичних умов заміни нею державної мови, тобто використання не поряд з державною, а замість неї) означає силове розривання й так вкрай вразливого інформаційного простору країни, що лише народжується, на дві приблизно рівновеликі частини. Що в нинішніх умовах інформаційного суспільства означає практичну підготовку до дезінтеграції країни. Президент обіцяв виправити закон до 27 вересня, проте вже Новий рік на носі, а, як відомо, обіцянка-цяцянка, а комусь радість.

РЕФЕРЕНДУМ: ЯК ОШУКАТИ Й ЗАЛИШИТИ ЗАДОВОЛЕНИМИ

Серйозно сфальсифікувавши вибори, але не отримавши бажаних 300 голосів для увічнення свого правління через зміни до Конституції, влада пішла напролом — через референдум.

Закон про референдум було ухвалено в останні дні роботи колишньої Верховної Ради, без громадського обговорення, коли влада, програвши опозиції з рахунком 43:50 відсотки, наочно показала відсутність підтримки суспільства для доленосних рішень.

У передчутті 2015 року Янукович проштовхуватиме Конституцію через референдум, щоб забезпечити своє панування навічно.

Особлива тема, виписана в законі про референдум, — створення вертикалі комісій для проведення референдуму, що повністю перебуватиме в руках влади. Малюй такий результат, який схочеш! При цьому закон про референдум повністю не виключив можливості винесення на нього питань, що порушують незалежність країни. Крім того, передбачено, що висвітлення позиції президента й Верховної Ради щодо питань референдуму не вважатимуться агітацією, а ЗМІ можуть висловлювати позицію «за» або «проти» питань референдуму тільки за гроші.

Ніяк не обмежена кількість слів щодо референдуму (винось хоч і цілі закони) і кількість самих питань. А скільки в суспільстві відсотків людей, що здатні прочитати й зрозуміти ті закони, коли їх часто не розуміють ті, хто пише? Необмежений розмір і кількість питань для референдуму — це не що інше, як можливість скористатися безпорадним станом виборців.

Повна маніпуляція, що не має нічого спільного з демократією,

По суті, влада зробила все, щоб заблокувати суспільну дискусію й безперешкодно проштовхувати бажані для себе рішення.

ОМОН РОБИТЬ РЕФЛЕКТОРНИЙ ВИБІР

Негатив: фальсифікація влади й надзвичайно широкий підкуп, що вплинув на результат у десятках округів. Верховною Радою ходитимуть кількадесят депутатів, які, по суті, не є такими.

Позитив: поступове відродження в суспільстві віри у власні сили, відновлення здатності діяти спільно. Вибори за пропорційними списками дали більш оптимістичні оцінки здорового глузду населення, порівняно з тими, які йому давали більшість політиків. Інший обнадійливий результат виборів — доля «технічних проектів». Футболісти, актори, екс-президент провалилася насамперед через те, що несли за собою мінімум змісту. Звісно, хтось може сказати, що 30% за Регіони й понад 10% за КПУ — це дуже багато. Але, з другого боку, в концтаборі можна було б добитися ще кращих результатів, і хіба в’язні були б винні? Люди в провінції Півдня та Сходу країни десятиліттями живуть у ізольованому інформаційному гетто. І опозиції саме час спитати себе, чи все вона зробила, щоб прийти до цих людей з притомними посилами? Бо якби ці посили були справді притомними, нині йшлося б про вигравання округів у Луганській області, а не про програш у Київській.

УСПІХ «СВОБОДИ»

Результат партії «підскочив» з 0,7% 2007-го до 10,44% 2012-го. При тому, що, вочевидь, у «Свободи» ще й чимало голосів поцупили дорогою, бо чотири з шести екзит-полів дали «Свободі» більше голосів, ніж комуністам, які в підсумку набрали понад 13% голосів. 25% електорату «Свободи» — російськомовні. Головні причини успіху — унікальна для політиків України ідейність, здатність партії до організації, достатня кількість мізків, щоб не виносити свої внутрішні процеси назовні, а також, що дуже важливо, — послідовне дратування українських виборців Партією регіонів та її антиукраїнськими фріками типу Табачника, Колесніченка та деяких інших. Партія почала дуже енергійно: спиляла паркан, побилася, покричала за мову. Як виявилося, партія не надто схожа на європейських правих — дає знати етнічна толерантність українського виборця. Актуальний національний радикалізм «Свободи» почався й закінчився на поодинокій (щоправда, не дуже розумній) спробі назвати одну екс-представницю національної меншини тією назвою, яка їй навряд чи б сподобалася. Чи зможе «Свобода» стати першорядною політичною силою, залежатиме від розуму її керівників, здатності партії перевести боротьбу з виключно питань ідентичності в площину реальних рішень, які справді визначають життя нації, — антикорупційна, судова реформа, земельне питання, місцеве самоврядування тощо.

А ТЕПЕР «ПОЗИТИВЧИК»: НЕВСТУП ДО МУТНОГО (МИТНОГО) СОЮЗУ

Митний союз відрізняється від ЄС так само, як села російського Нечернозем’я від пейзажів Франції. Він об’єднав відсталі напівфеодальні економічні й соціальні системи, та й ті дивляться в різні боки: куди б вийти. Яким новим технологіям Україна може навчитися у країн Митного союзу: як смоктати нафту і газ, будувати феодалізм і кріпацтво, чи як садити бульбу і пасти верблюдів?

Економіка всіх країн Митного союзу разом ледь доходить до десятої частини економіки ЄС. В сусідній із Митним союзом Польщі зарплатня втричі вища, ніж у ньому. А про Західну Європу годі й говорити.

За даними російського міністерства економічного розвитку, частка високотехнологічної продукції в російському експорті становить лише 4,5%.

Чим заплатили за Митний союз Казахстан і Білорусь — уже відомо. Стрімким зростанням цін на внутрішньому ринку, засиллям неякісної російської продукції, стагнацією власних спроб знайти своє місце у світовому розподілі праці, значними втратами бюджетних надходжень. А ефекту — нуль. За цей рік експорт Казахстану до країн Митного союзу впав на 10%.

ЄС дає своїм членам рівність: кожна з 27 держав має свого власного члена Європейської комісії. У ЄС рівноправні всі 23 його мови. Найбільша держава Європи і основний країна-донор ЄС Німеччина має лише 12% у Європарламенті.

Натомість, у Митному союзі все просто: 57% голосів має Росія, мова — одна, центр ухвалювання рішень — один. Москва, власне, одноосібно контролює зовнішню торгівлю своїх «молодших партнерів», їхню можливість заробляти на себе, паралізуючи їхні спроби стати на власні ноги.

Агітатори за Митний союз розповідають про «казкові» знижки на газ в обмін на вступ до нього. Але забувають повідомити, що ці знижки триватимуть усього лише два роки. І за ці декілька років животіння треба буде заплатити здатністю країни самостійно заробляти на себе. Насправді ми обираємо не між Митним союзом і ЄС, а між дорогою раба і вільної людини. Весь наш український і світовий досвід свідчить: рабів добре не годують. І чим далі від цього Митного союзу живуть люди, тим вони живуть краще. І українські, і російські чиновники це прекрасно ілюструють власним прикладом, зробивши свій персональний європейський вибір — купують нерухомість у Ніці та Монако, залишаючи народові євразійський глухий кут.

КРИЗА ПОКАЗАЛА, ХТО ЩО ЗЖЕР

ВВП впав на 1,3% за ІІІ квартал. За підсумками року Президент обіцяв 1% зростання. За даними Держстату, падіння промислового виробництва за 11 місяців — від січня до листопада — склало 1,5%.

Хоча, як відомо, у своїй новій передвиборчій програмі Партія регіонів «гарантує» зростання ВВП щонайменше на 5%. Бо легше «гарантувати», ніж зробити. І це тоді, коли світова економіка цього року виросла на 2%, а економіка країн, що розвиваються, співмірних з Україною за рівнем розвитку — на 4,5%. Таким чином, Україна йде не в двадцятку найрозвиненіших держав, як обіцяв Президент, а зовсім в інший бік.

Ці дані означають очевидне: у нинішньої моделі розвитку закінчився бензин. Далі красти не можна, інакше країна за декілька років зійде на маргінес, типу Лівії.

Ще 1994 року, якраз коли нинішній глава Уряду почав писати бюджети України, наша економіка була вдвічі менша за польську і вдвічі більша за румунську. Нині — більш ніж утричі менша за польську і на 15% менша за румунську. Натомість у когось в Монако і в Лондоні покращення.

Власне, економіку країни вбивають дві прості речі: 1) корупція, що висмоктує гроші з економіки; 2) монополізм, що руйнує ринкові стимули для розвитку та інвестиційну привабливість. Влада, може, це й розуміє, але зупинитися не може, інстинкти не дозволяють.

Проте є один суттєвий позитив. При тому, що сільгоспвиробництво в Україні впало на 4%, все одно країна в 2012 році має позитивне сальдо торгівлі продукцією агропромислового комплексу на 10 млрд доларів. Рівно на стільки більше Україна продає харчів, ніж купує. Свій хліб з маслом країна, попри все, заробляє — ще й на свята вистачить.