Передвиборний десант iз США

Брутальний стиль роботи російських полiттехнологів іде в минуле. Вибори-2007 зроблять американці. Але не всім

Незважаючи на політичну активність у країні протягом останніх років і близькість парламентських перевиборів-2007, український ринок політичного піару та консалтінга залишає бажати кращого. Більшість із того, що пропонується на ринку політичних PR-послуг в Україні далеке від міжнародних стандартів.

Проте експерти звертають увагу швидше на низький рівень вітчизняного політикуму, який живе на рівні початку 90 х, внаслідок чогонасилу сприймає новини, що вносяться сучасними та гнучкими системами супроводу виборів. А піар і консалтінг — це вже похідні.

Водночас фахівці зазначають і зміни на краще. Зокрема, Ігор Попов, голова правління Комітету виборців, вказує на те, що зараз починають застосовуватися нові технології. Наприклад, створюються громадські організації, які працюють на певну політичну силу.

При цьому більшість експертів схиляються до думки, що в цій ситуації Україна має тільки один шлях — той, що його вже пройшли розвинені країни Заходу. Річ у тім, що президентські вибори-2004 дали ясно зрозуміти: напрацьовані раніше російські політичні технології виявилися не в змозі вплинути на хід виборів.

До речі, шлейф негативу за російськими фахівцями з’явився ще на парламентських виборах 2002 року — невдалі кампанії СДПУ(о), «За ЄдУ» та «Озимого покоління», які привів до поразки Петро Щедровицький, з ганьбою виставлений після цього Віктором Пінчуком iз України.

У той же час «помаранчеві» сили, які вже в 2004 році активно консультували американські фахівці, імпортували такі передові технології, як використання iнтернету, провокаційних ігор і анекдотів. Останні, безумовно, були завжди, але під час цих виборів їх уперше стали систематизувати, розповсюджувати з урахуванням переваг цільової аудиторії, цілеспрямовано використовувати.

Тож і не дивно, що навесні нинішнього року, коли запахло позачерговими виборами, попит на висококваліфікованих фахівців ще більше загострився. Вже не секрет, що всі вітчизняні політики вважають за краще працювати з американськими консультантами.

Українські політики вищого ешелону до послуг російських фахівців практично не звертаються. Очевидно, змінився вектор наших політиків, змінилася мода, вони не хочуть один від одного відстати, а тому звертаються до послуг представників Америки. Але насамперед тому, що західні технологи показують реальну ефективність.

Зараз в українській політиці можна спостерігати ефект «сніжної грудки», коли учасники передвиборних перегонів вже змушені запозичити американські технології, які добре зарекомендували себе 2003 року. Один за одним, вдаючись до підтримки представників однієї школи, політики думають, що зуміють передбачити і спрогнозувати можливі дії супротивника.

ЗАОКЕАНСЬКІ ФАВОРИТИ

Групу, яка працює на Віктора Ющенка, веде Стен Андерсон, який проте ніколи не вів національні виборчі кампанії, і вибір «помаранчевої» команди на його користь спантеличив багато кого у Вашингтоні. Справа в тому, що сьогодні він веде кампанію Віктора Ющенка, а кілька років тому працював разом з Полом Манафортом, який зараз співробітничає з командою Віктора Януковича.

Команди Президента і Юлії Тимошенко уклали домовленості про співпрацю зі своїми нинішніми консультантами взимку цього року. Але для багатьох читачів може стати відкриттям, що Партія регіонів почала працювати із заокеанськими фахівцями набагато раніше. У 2004 році, розчарований російськими політтехнологами Маратом Гельманом та Ігорем Шуваловим, Віктор Янукович відмовився від їхніх послуг. А от американці, з якими співпраця тільки починалася, тоді залишилися.

Партія регіонів співробітничає з Полом Манафортом. Цього фахівця пов’язують з кількома компаніями, які надають послуги в сфері лоббізму і політконсалтинга. Він є співзасновником компаній Davis Manafort & Freeman, Inc., Davis, Manafort & Stone і Black, Manafort, Stone, & Kelly.

Свою кар’єру Пол Манафорт починав ще в команді 38-го президента США, республіканця Джералда Форда. Останній прославився тим, що за всю історію Штатів став єдиним главою країни не за результатами виборів, а в результаті Уотергейтського скандалу (1974 рік). Після цього прізвище Пола Манафорта фігурувало в штабах майже всіх наступних президентів-республіканців, в тому числі, Рональда Рейгана і Джорджа Буша-старшого.

Юлія Тимошенко співпрацює з колишнім пресс-секретарем Білла Клінтона Джоєм Локхартом. Його характеризують як ефективного і принципового політика й технолога. Він керував командою, яка привела Білла Клінтона в президентське крісло.

Примітно, що приклад ПР, БЮТ і НУНС, які користуються послугами американських фахівців, наслідують і деякі інші політики та партії. За інформацією, яка циркулює в професійних колах, на Володимира Литвина і його блок вже працюють фахівці з Mariner Group. У цю команду входять такі відомі американські лоббісти, як Стівен Піджен, Роджер Стоун, Гаррі Келлнер, Бернар Уїтмен і Майкл Капутто. Усі вони тривалий час і досить успішно працювали з представниками Демократичної партії. У тому числі і з екс- президентом Біллом Клінтоном.

Хоча робота таких серйозних фахівців і не гарантує перемоги, але сама їх присутність, а тим більше контакти у вищих ешелонах американської влади та міжнародних організаціях, які будуть відстежувати хід виборів, дає певну гарантію від застосування адмінресурсу проти блоку Литвина. Адже саме він став — якщо вірити самому Володимиру Михайловичу — основною причиною поразки блоку на минулих виборах. Нині ж, у разі подібних маніпуляцій, наявність іменитих іноземних фахівців дасть можливість вчинити серйозний резонанс на міжнародному рівні. Таким чином, Литвин, очевидно, вирішив грати знову по-крупному.

До того ж, небезпідставність його амбіцій підтверджують і останні соціологічні дослідження. Так, за результатами дослідження, проведеного Центром соціологічних і політологічних досліджень «СОЦІОВИМІР» і оприлюдненого 14 серпня, блок Литвина входить у п’ятірку лідерів парламентських перегонiв. Загалом п’ятірка лідерів перегонiв на думку соціологів виглядає таким чином: Партія регіонів, Блок Юлії Тимошенко, «Наша Україна— Народна самооборона», блок Литвина і Комуністична партія.

Проте поки до кінця не ясно, скільки платять заокеанським консультантам гостинні українські політики. Примітно, що в США інформація про вартість надання PR і лоббістських послуг політичним структурам є відкритою. Деякі експерти говорять, що послуги команди Пола Манафорта коштують близько $150 тис. на місяць, Джоя Локхарта — $200 тис., а Стена Андерсона — $100 тис. Уся ж кампанія може коштувати від $2 до 20 млн.

ПОЛЬОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕМОКРАТІЇ

Американці допомогли своїм українським партнерам у прийнятті багатьох стратегічно важливих рішень. Наприклад, після призначення Віктора Януковича главою уряду основні зусилля американців переспрямувалися на створення позитивного іміджу прем’єра в США та Європі. За непідтвердженими даними, саме команда Пола Манафорта займається організацією інтерв’ю Віктора Януковича різним іноземним виданням.

Безперечним результатом роботи Пола Манафорта і його колег стали важливі зміни риторики прем’єра про співпрацю України з НАТО і ЄС. У своїх виступах Віктор Янукович все частіше називає Україну мостом між Заходом і Сходом. І якщо раніше він у категоричній формі заявляв про передчасність вступу України до НАТО, то тепер або взагалі не чіпає цю тему, або говорить про поглиблення співпраці. Загалом це позитивно позначається на міжнародному іміджі України.

У західних ЗМІ була організована серія публікацій, домінуючою лінією в якій стали демократичні перетворення в Україні. І практично в кожній такій статті вони згадуються паралельно імені прем’єра.

Активна участь у кампанії американців почалася у вересні—жовтні 2005 року. І вже за два місяці, за свідченням однопартійців, лідер регіоналів став виглядати молодше і сучасніше. Колишні помічники Віктора Януковича на президентських виборах 2004 року зазначають, що змінилась і мова лідера Партії регіонів — вона значно урізноманітнилася і набула яскраво вираженого демократичного ухилу. Із появою в партії американців змінилися навіть жести Віктора Януковича. Їх впливу, наприклад, приписують жест з піднятими руками, яким зараз лідер Парії регіонів завершує практично всі свої публічні виступи. Цікаво, що аналогічним переможним жестом свої виступи, наприклад, у 2004 році закінчував і Віктор Ющенко.

Проте американці покращили стан справ не тільки у прем’єрськiй «біло-блакитнiй» або президентськiй «помаранчевiй» командi. Щоб зрозуміти це, досить проаналізувати візит Юлій Тимошенко в США на початку цього року. Основний критерій — це рівень прийому і тих осіб, з якими відбувалися зустрічі. Тут можна пригадати, що у Юлії Тимошенко були зустрічі з Діком Чейні та Кондоліззою Райс (другою і третьою особами американського політикуму), що дано далеко не кожному лідеру опозиції. Безумовно, Джой Локхарт доклав зусилля для уможливлення цієї зустрічі.

А пролобійована американськими фахівцями пропозиція Юлії Тимошенко провести референдум щодо положень нової Конституції одночасно з достроковими виборами, зробила БЮТ комунікаційним лідером України. Про це свідчить iндекс комунікаційної ефективності, який складають експерти з громадських організацій, журналісти та PR-агентствами.

З подачі американських консультантів, на майбутніх виборах- 2007 відразу декілька партій фактично проводять «польові дослідження» виборчої системи, прийнятої у розвинених демократичних країнах. Суть її в тому, що виборці голосують не просто за весь партійний список, а за конкретного кандидата від партії у своєму окрузі. І хоч українське законодавство такого не передбачає — декілька партій — соціалісти, комуністи, об’єднаний блок Народної і Трудової партій — закріпили своїх кандидатів за конкретними округами.

Тут важливо відмітити, що всупереч поразці на парламентських виборах, блок Литвина, наприклад, мав серйозні результати в місцевих радах. Ігор Попов, голова правління Комітету виборців, зазначає, що Народна партія на торішніх виборах показала себе найбільш успішною політичною силою в регіонах. Вона має найбільше представництво в обласних і місцевих радах.

У будь-якого з таких кандидатів є план із кількості голосів, які його партія має набрати в окрузi. Така стратегія — цілком зрозуміла. Особливо для тих партій, які включають у свої списки сильних регіональних лідерів. Ця система вигідна і важлива саме для невеликих партій, які можуть розраховувати на незначні прохідні відсотки.

Володимир Литвин як лідер блоку Народної і Трудової партій укладає з кандидатами угоду, яка ставить в обов’язок кожного претендента набрати 50—60 тисяч голосів у своєму округу. Хто не набирає зумовленої кількості, депутатом не стає. Схожий експеримент із закріпленими за конкретними округами кандидатами проводять і в Народно-демократичній партії. Але спеціальних угод з кандидатами тут не укладають.

НАВІЩО ВОНИ НАМ?

Важливо розуміти, що заокеанські фахівці не просто привносять нові методи та технології. Їх присутність вже сама по собі наближає вибори до високих стандартів західних демократій. Та й робота американських фахівців дає можливість розраховувати на лояльність західних спостерігачів, а також отримати необхідну підтримку у разі застосування адмінресурсу чи якихось маніпуляцій з боку політичних опонентів.

Залучення передових західних технологій необхідне всім учасникам політичних процесів, як народним обранцям, так і електорату. З одного боку, політики, що прагнуть до влади, все чіткіше розуміють, що для успішної кар’єри їм необхідно мати певний рівень довір’я серед виборців, певний рейтинг. На Заході ж давно сформована чітка концепція приходу до влади шляхом формування рейтингових оцінок і просування найбільш перспективних політиків, утримання цільової групи електорату в рамках необхідної виборчої ідеї. Така сформована система допомагає народному обранцю втриматися на плаву довгий час, а не тільки в момент отримання бажаного мандата.

Фахівці з виборів завжди скажуть, що в будь-якій країні можновладцям не довіряють так само, як і в нас. Але існує думка, що українські політики гірші за західних. Однією з причин такого стану справ є надлишок у нашій країні чорного піара в порівнянні з країнами Заходу — там серед політичних конкурентів прийнято обговорювати межі, в яких відбувається взаємна критика. До того ж у розвинених країнах законодавство чітко регулює норми такої критики — в Україні ж нічого подібного немає. Тому українці, маючи можливість знати про своїх обранців більше негатива, ніж це прийнято в інших країнах, вважають, що наші політики апріорі гірші від своїх зарубіжних колег.

Проте з приходом в українську політику американських консультантів взаємних обвинувачень, що виходять за рамки пристойності, на екранах помітно поменшало. Найкращі позиції тут у Володимира Литвина — його піарники ще в далекому 2004 році передбачливо захистили свого боса від війни компроматів. Зробили вони це ще до президентських виборів. Його дії експерти називають дуже правильними з погляду перспектив на майбутнє. У той час як представники «великої трійки» змушені загладжувати протиріччя і встановлювати загальні для всіх правила конкурентної боротьби, Володимир Литвин позбавлений необхідності розшаркуватися за колись нанесені образи внаслідок їх відсутності. Це дає йому вагому конкурентну перевагу на майбутніх парламентських виборах.