Носії комуновірусів обираються комуноінфікованими

— правово безграмотні;

І резюме: «Усі ці особливості нашого менталітету — складники масової свідомості та стереотипів поведінки».

Прочитавши статтю, достатньо було б висловити тільки одне заперечення і на цьому завершити дискусію. А саме: історія людства довела, що немає народів, нездатних до розвитку, не кажучи вже про хибний шлях поділу людей на арійців і неарійців. Хіба що за винятком тих племен у тропіках, які можуть вижити без напруги, не злазячи з хлібного дерева.

Та, мабуть, цього заперечення мало, бо залишається без відповіді питання: а чому ж тоді в Україні, при наявності великих потенцій, немає очікуваного розвитку? Відповідь на це без найменших сумнівів, переконаний, є.

Ми, українці — заражений народ. Ми — комуноінфіковані. Ознаками нашої хвороби є частка тих негативів, які приводить в статті Л. Ковалевська. Вилікувати нас, народ України, від цієї зарази не легше, ніж від туберкульозу. А, може, і набагато важче, бо інфікуючий стрижень, клубок вірусів цієї зарази не вилучений з організму України, як це було зроблено в Чехії, Словаччинi, Прибалтиці і навіть у Болгарії. Остання швидко після цього випередила Україну по рівню життя. А ще не так давно наш Президент Л. Кучма лякав нас голодом у Болгарії, де панували комуністи.

Величезну безпеку комуноінфікованості для менталітету нації можна прослідкувати на прикладі Німеччини. Одна нація. Німці. Неабиякі вікові традиції народу, знані на увесь світ. Комуністична ідеологія на її сході панувала тільки з 1945 р. Вже 11 років пройшло з часу об’єднання НДР і ФРН, а й сьогодні ще західні німці фінансують, підгодовують східних, котрі все ще не можуть розвинутися до їхнього рівня.

А ми ж інфікувались iз 1917 року! Ми хроніки зі стажем і нам потрібно було б радикальне лікування, а, може, і хірургічне втручання.

Після 1917 р. від радянської Росії відокремилась (і врятувалася!) тільки одна, в той час глуха провінція, Фінляндія. Сьогодні це європейська держава з європейським рівнем життя.

І ще один приклад здатності нації до розвитку. Корея. Одна нація. На півночі (комунінфікованій) майже голод, на півдні — процвітання. Інвестують навіть далеку від них Україну. Поки що не об’єдналися. А коли Північна розвинеться до рівня Південної — то, мабуть, питання поколінь корейців.

Шановна пані Л. Ковалевська пише: «Наша еліта так і не запропонувала ніяких об’єднавчих зусиль... Не висунула еліта й ідею розвитку».

А хто ж еліта? Та саме ті носії комуновірусів!.. Це у Верховній Раді їх третина, а на периферії їх значно більше, та плюс комуноінфіковані.

Від Луганська у першому складі Верховної Ради були майже самі комуністи, секретарі горкомів, райкомів, парткомів. Не потрапивши на другий термін, вони все одно на поверхні, при владі. В останньому складі Ради від Луганська знову не обійшлося без тутешніх партійних вождів і їх підручних, по списку. Виступ одного з них я почув, коли він розгнівано обвинувачував керівництво держави, котре дозволило літакам НАТО літати над Україною. Другий депутат у місцевій газеті «Жизнь Луганска» опублікував «наукову» статтю про те, що Інтернет загрожує безпеці України.

Це і є їх ідеологічний рівень. А господарчий? Та такий самий: сьогодні на Луганщині, 17 листопада, не опалюється десь третина житлового фонду.

А хто ж вибрав тих носіїв комуновірусів? Та ми ж, комуноінфіковані. Це ж ми, на Донеччині, в основному українці, пенсіонери виходимо на майдан iз вимогами зробити російську мову державною. Як ця мова потрібна нам, пенсіонерам — це, як кажуть, і козі зрозумiло. Та хоч би ж подумали про своїх онуків!

Що ж до менталітету селян других націй, то я можу впевнено засвідчити, якщо відкинути крадіжки і нестачу віри (бо це наслідок колгоспного господарювання), що всі вищезгадані негативні риси наших селян притаманні і польським селянам (ще в більшій мірі!) і німецьким дрібним баварам. І там, і там я жив і працював у селах 3 роки.

До речі, анекдот про менталітет українців та росіян. На мій погляд, історико-філософський. Питають українця: «Що б ти робив, якби тебе зробили царем?» А він каже: «Я їв би сало з салом і спав би на соломі». На те ж запитання росіянин відповів: «А я сидел бы на завалинке, лузгал семечки, а кто идет — в морду... в морду...» Як бачите, погляди на менталітет дуже різняться.

Наприкінці я хочу висловити категоричну незгоду з дуже помилковим висновком Л. Ковалевської, що на селі жінка... «баба є баба». Я навіть дуже образився за своїх покійних тіток, бабусь. Тільки тому, що вона жінка, я не кидаю їй рукавицю. До 14 років я ріс на селі і визнаю Україну як країну потенційного матріархату.

І на останнє. Нема великих ідей, нема яскравих лідерів. А що ж є? Є тільки надія, що завдяки активній діяльності в Україні досвідчених патріотів-лікарів, які у нас є, та збільшенню їх числа і сили ми поступово вилікуємося від комуноінфекції, а тоді, нації, котра одужає, стане під силу все, що необхідно для розвитку.