Зламати хребет ворогові

Попри технічні та кількісні переваги, рф не має тотального домінування в українському небі

Лише за 28 березня Повітряні сили уразили 17 повітряних цілей: вісім літаків, три вертольоти, чотири БпЛА та дві крилаті ракети рашистів. Наша авіація продовжує завдавати ракетно-бомбових ударів по бронетехніці та живій силі російських окупантів на різних напрямках. У зведенні Генштабу загальні бойові повітряні втрати противника з 24 лютого до 29 березня орієнтовно склали: ППО — 54 од., РСЗВ — 96 (+1) од., літаків — 127 (+5) од., гелікоптерів — 129 (+2) од., БПЛА оперативно-тактичного рівня — 71 (+5) од., кількасот ракет. Власне те, що росія не змогла перемогти Повітряні сили України, виявилося одним із найбільших відкриттів цієї війни, відзначили військові оглядачі в публікації The New York Times: (https://cutt.ly/iSAXp9V). На початку вони припускали, що росія швидко знищить або паралізує протиповітряну оборону та військову авіацію України. Нічого цього не сталося. А все тому, як каже речник Повітряних сил України Юрій ІГНАТ, що українські льотчики захищають свою землю. Тому противник, який влітає в зону дії української системи протиповітряної оборони, буде знищений. Як вдається стримувати повітряні атаки, в чому сила української авіації і що потрібно зробити, щоб нарешті захистити українське небо? Про це і не тільки Юрій Ігнат розповів «Дню».

«ПОВІТРЯНІ СИЛИ — ЦЕ КІСТКА В ГОРЛІ ВОРОГА»

Повномасштабне вторгнення в Україну, яке розпочалося 24 лютого, здійснювалося за класичним сценарієм сучасної війни — з удару крилатими і балістичними ракетами по об’єктах ППО і ЗРК, а також по аеродромах. Це класична схема — спочатку знищуються засоби ППО та авіація, береться контроль над небом, а далі — методично знищуються війська і логістика шляхом завдавання повітряних ударів. Однак ворог недооцінив українські Повітряні сили. Ми готувалися до такого сценарію і мали відомості нашої розвідки, що удар неминучий, це лише питання часу. А коли він настав, авіацію, зенітні ракетні війська та інші підрозділи було передчасно виведено з-під удару. Певна річ, всю техніку зберегти не вдалося, бо противник випустив десятки крилатих ракет одночасно. Із різних напрямків — Білорусі, Росії та окупованого Криму, акваторії Чорного моря... Із усіх цих напрямків також працює російська авіація, завдаючи ракетно-бомбових ударів по військових та цивільних об’єктах України: школах, садочках, мирних кварталах, під загрозою також атомні електростанції. Тому Україна просить західних партнерів або ж «закрити» небо, або ж надати Україні озброєння, здатне ефективно протистояти ворогові в повітрі.

«Напередодні широкомасштабного вторгнення ми спостерігали довкола кордонів України авіаційне угруповання із 700 одиниць різної авіаційної техніки — це і транспортні борти, і бойові (450 літаків та 250 вертольотів), — розповідає Юрій Ігнат. — Вони були зосереджені довкола наших кордонів на декількох аеродромах, які ворог використовував для авіанальотів. Зрозуміло, що перший удар буде по наших об’єктах, бо Повітряні сили — це кістка в горлі ворога. Наступним кроком були б бомбардувальники, артилерія, десант та сухопутні війська. Але попри те, що ворог мав перевагу: співвідношення сил, зокрема в літаках, становило один наш до шести їхніх, — ми дали гідну відсіч і продовжуємо захищати українське небо, бо це наша земля, наша територія і ми маємо її обороняти від окупантів».

«НАД ЗНИЩЕННЯМ ВОРОГА ПРАЦЮЮТЬ УСІ ПІДРОЗДІЛИ В ЧІТКІЙ КООРДИНАЦІЇ»

Більшість українських літальних апаратів ще радянського періоду, крайній літак був випущений 1991 року... Тобто за роки незалежності Повітряні сили не отримали жодного літака. Питання переоснащення і модернізації Повітряних сил було порушено не раз. На сьогодні в державі вдалося налагодити лише повний цикл виробництва сучасної техніки радіотехнічних військ — це радіолокаційні станції, тобто «очі» Повітряних сил. Але крім «очей», потрібні «кулаки» — літаки й зенітна ракетна техніка. І Командування постійно наголошувало на необхідності оновлення морально та фізично застарілого парку авіації та ЗРВ.

У Візії Повітряних сил до 2035 року було прописано бачення — Vision: якою має бути модель цього виду ЗСУ до 2035 року — організаційно-штатна структура, озброєння та інші складові. Планувалося, адже по-іншому ніяк, повністю відмовитися від радянського авіапарку (МіГ-29, Су-27, Су-24М, Су-25, Су-24МР) і до 2035 року перейти на єдиний багатоцільовий винищувач, замінити радянські зенітні ракетні комплекси на сучасні ЗРК західних виробників (або ж українського виробництва), створити частини, оснащені новітніми безпілотними авіаційними комплексами. Втім, утілити ці задуми не вдалося. Відтак у бій довелося йти з тим, що є на озброєнні, використовуючи уже вироблену стратегію дій в обстановці, що склалася 24 лютого.

Про всі «сюрпризи», з якими зустріли ворога Повітряні сили, Юрій Ігнат не розповідає, щоб не забирати хліб у військових експертів, які, безумовно, ще проаналізують нинішню війну. Він зазначає лише те, що ворог не очікував на такий опір, злагодженість, силу бойового духу, а місцями й самопожертву українських захисників неба. Також треба відзначити й ефективну роботу по маловисотних цілях переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК). Це, у свою чергу, спричинило значні втрати росії під час десантних операцій. Ворог не зміг здолати опір українців як у небі, так і на суходолі, тому перейшов до ширшого використання крилатих чи балістичних ракет, які запускаються із ворожих територій чи акваторії Чорного моря.

«Система протиповітряної оборони держави включає в себе зенітне ракетне і винищувальне прикриття. Це чергові сили, зокрема зенітні ракетні дивізіони, винищувачі та інші підрозділи, які несуть бойові чергування в системі ППО. І це не лише Повітряні сили, а й ППО Сухопутних військ та Військово-Морських сил, які інтегровані в загальну систему. Тому коли кажуть, що ППО збила ракету, це не означає, що її уразили саме Повітряні сили. Тобто над знищенням ворога працюють усі підрозділи ЗСУ в чіткій координації, — пояснює Юрій Ігнат. — Крім того, ми не сиділи останні вісім років, а активно навчалися. Попри те, що на озброєнні Повітряних сил немає крилатих ракет, ми кілька років поспіль вчилися їх збивати під час навчань на державному полігоні «Ягорлик». Щоосені там проводяться навчання зенітних ракетних військ, які збивають повітряні цілі. У ролі мішені — безпілотники типу «Рейс», які фактично імітують крилату ракету за розмірами та швидкістю. І завдяки цьому досвіду ми досить успішно збиваємо крилаті ракети зараз. Звичайно, не всі. Звичайно, хочеться більше, але ми вже навчилися «ловити» їх навіть винищувачами, попри те, що рухаються вони досить низько над землею, огинаючи ландшафт. Її досить добре чути, тому часом люди кажуть, що то був літак, а не ракета».

«НЕ МОЖНА ВОЮВАТИ З ПІСТОЛЕТОМ МАКАРОВА ПРОТИ АВТОМАТА КАЛАШНІКОВА»

Ракети можуть запускати з кораблів, тобто з морського базування, з літаків — повітряного чи наземного. Вони поділяються на крилаті й оперативно-тактичні комплекси, типу «Іскандер» чи «Точка-У» — це балістичні ракети, які злітають уверх до стратосфери і на дуже високій швидкості рухаються вниз. Відтак, як тільки ракета чи літак прямують у напрямку тієї чи іншої області, вмикається система оповіщення — повітряна тривога. Однак зрозуміти кінцеву ціль випущеної ракети, тобто куди вона рухається, досить складно. Якщо ракета летить із акваторії Чорного моря на Київ зі швидкістю 800 км/год., то кияни мають більше часу, щоб сховатися. Якщо вона летить із території Білорусі, скажімо, за 300 кілометрів від української столиці, то часу значно менше — хвилин 20. Повітряні сили фіксують маршрут слідування ракети — приблизно її курс із точки А в точку Б — і припускають, що в процесі вона може змінювати свій курс праворуч, ліворуч чи взагалі зникати з радарів. Однак, як каже Юрій Ігнат, найскладніше відстежувати ракети з бомбардувальників. Коли завдали авіаударів по Яворівському полігону, то ближче до Каспійського моря злетіло шість літаків Ту-160. Кожен такий стратегічний літак-ракетоносець може нести до 12 крилатих ракет. Скажімо, крилата Х-101, які не раз запускали рашисти, може долати відстань у 5500 км. Ціль важка й малопомітна — втім, українським винищувачам, зенітним ракетним військам вдається вражати ці знаряддя вбивства, щоб зменшити шкоду від завданого удару.

«Ми також несемо болючі втрати, нас уражають і з повітря, і на землі. Зазнає пошкоджень техніка, яку за нинішніх умов немає можливості відремонтувати чи замінити. Тому ми дуже розраховуємо на підтримку і постачання техніки від наших західних партнерів, — продовжує Юрій Ігнат. — Ми зустрічаємося з багатьма журналістами західних ЗМІ, наші пілоти, котрі добре володіють англійською мовою, дають інтерв’ю у прямих ефірах для відомих світових телеканалів, ми намагаємося донести наші потреби, щоб нарешті зламати хребет окупантові в повітрі й захистити небо над Україною. Ми вдячні за підтримку всьому світу — і фінансову, і гуманітарну, і санкційну, і військово-технічну. Але чекаємо на позитивне рішення урядів країн-партнерів щодо передачі Україні на будь-яких умовах сучасних винищувачів і техніки ЗРВ. Бо не можна воювати з «пістолетом Макарова проти автомата Калашникова». Навіть вживані літаки, які є на складах у США (F-15, F-16), мають значно потужніші РЛС, які бачать цілі далеко, а також ракети з активними головками самонаведення, які можуть вражати цілі на великих відстанях. Навіть ці літаки дали б нам змогу на рівних битися з ворогом у повітрі. І коли говорять про блокадний Маріуполь і ставлять запитання: чому українська авіація не вдарить по ворогу. Чесно?! Ми б з радістю, та через те, що окупанти завезли на підконтрольні їм території увесь набір засобів ППО (С-300, С-400, «Панцир»), направити туди літак — це квиток в один кінець. Скрізь, де є їхні війська, стоять сучасні засоби ППО та РЕБ, тому завдати масованого удару не реально, ми просто туди не долетимо. Те ж саме стосується захоплених АЕС — Чорнобильської та Запорізької, — де ворог може штучно створити техногенну катастрофу, як завжди звинувативши в цьому Україну».

«УСІ ВОНИ ПРИВИДИ — БО З’ЯВЛЯЮТЬСЯ ТАМ, ДЕ НА НИХ НЕ ЧЕКАЮТЬ»

Повітряні сили України щодня доводять, що «неімеющієаналогов» російські літаки й «суперсучасні» ракети падають так само, які і будь-які інші. Разом з тим українські пілоти щодня показують високу майстерність ведення бою. Навіть той факт, що пілоти 40-ї бригади тактичної авіації із Василькова перетворилися на «Привида Києва», який став легендою для українців, свідчить про велику віру українців і захоплення своїми героями. Гідну оцінку здобули вітчизняні пілоти й від західних партнерів, які були здивовані тим, як можна на старій техніці дати ворогові таку відсіч. Тому питання про те, хто буде літати на сучасних винищувачах, яких так потребує Україна, відпадає саме по собі... Юрій Ігнат переконує, що в Україні багато досвідчених пілотів, які можуть за прискореною програмою відпрацювати навички на тренажерах і вже за два-три тижні повернутися у стрій в кабіні американського багатоцільового винищувача. Тільки б їх передали Україні.

«Водій зі стажем, коли пересідає із «Жигулів» на «Мерседес», не панікує, а заводить машину і їде. Наші пілоти вже мають досвід польотів на багатофункціональних легких винищувачах F-15 і F-16, оскільки брали участь у спільних з пілотами НАТО навчаннях у Старокостянтинові. Деякі наші льотчики неодноразово були в США, проходили відповідні курси. Так, вони не літали самостійно на таких літаках, але для опанування досить кількох тижнів на тренажерах, щоб набути потрібних навичок, головне — навчитися застосовувати озброєння нового типу літака, — зазначає Юрій Ігнат. — У перші дні війни спостерігалася велика інтенсивність збиття ворожих літаків. Ми не стали спростовувати чи підтверджувати історію про героя-льотчика — «Привида Києва», якого придумали люди в соцмережах. Навіть трішки підіграли, мовляв: «Подивіться, що витворяє цей хлопець». Чати гриміли від повідомлень, навіть дівчата із України і з-за кордону просили контакти нашого «Привида». Він уже став легендою, українським суперменом, месником, котрий нищить русню. Для нас кожен пілот — Герой. «Привид Києва» — уособлений образ льотчиків Васильківської 40-ї бригади тактичної авіації, які охороняють небо столиці й сусідніх областей. По суті, всі вони «Привиди». І нехай ворог їх боїться, бо вони з’являються там, де на них не чекають».