Залаштунки кабульської спецоперації українців

«Стандарти НАТО — це не тільки калібри, а мислення і ставлення як до людей, так і до країни та партнерів», — Віктор ЯГУН

Нещодавно українські спецпризначенці в Афганістані продемонстрували на весь світ приклад того, що ризикові операції, які потребують філігранності виконання, відповідного рівня координації, нестандартного підходу, їм абсолютно під силу. І головне, тепер усім відома «таємниця» — в України є сили для виконання специфічних завдань. Західні партнери вкотре можуть переконатися, що мантри про стандарти НАТО та сумісність із військами країн-членів Альянсу скоріше всього є лише приводом для виправдання відмовок Україні, причина яких криється, очевидно, в політичних рішеннях. Цей же афганський випадок, коли силами Головного управління розвідки Міністерства оборони під носом талібів були евакуйовані біженці з самого міста, а не з території аеропорту, вкотре підняв тему рівня наших спецпризначенців для реалізації завдань з оборони вже власної країни від агресора — Російської Федерації. Остання, як відомо, у війні поти України давно залучає весь спектр сил і засобів.

Про спецоперацію українців у Кабулі та рівень наших спеціальних підрозділів «День» поговорив з генерал-майором запасу СБУ, заступником голови СБУ (березень 2014 — червень 2015 року), директором Агентства з реформування сектора безпеки, експертом з питань національної безпеки Віктором Ягуном.

«СПЕЦПІДРОЗДІЛ, ЯКИЙ БРАВ УЧАСТЬ В ЕВАКУАЦІЇ БІЖЕНЦІВ З АФГАНІСТАНУ, Є УНІКАЛЬНИМ»

— Вікторе Миколайовичу, нещодавно відбулася спецоперація українських спецпризначенців з евакуації біженців з Афганістану, яка відрізнялася необхідністю заходу в місто. Про це багато вже сказано в ЗМІ. Відповідно, дехто говорить, що це піар і нічого визначного в цій операції немає, інші, навпаки, стверджують, що українські спецпризначенці довели високий клас і відвагу. Як ви оцінюєте цю ситуацію?

— Спецоперація в Афганістані, про яку ви говорите, апріорі не може бути піаром, тому що всі місії, які були задіяні країнами з вивезення своїх громадян або громадян інших держав на своїх літаках, забезпечувались охороною своїх спецпідрозділів. Якщо подивитись уважно на останню інформацію, то побачимо, що всі країни прислали туди своїх представників. Адже було неможливим забезпечення безпеки літального апарату на території кабульського аеропорту внаслідок того, що система безпеки була зруйнована. Таким чином, цю систему безпеки треба було сформувати прямо перед посадкою в літак. А це і перевірка на зброю, і перевірка на вибухові пристрої, і охорона самого літака під час перебування на території аеродрому. Весь цей комплекс заходів могли забезпечити лише спецпризначенці. Як правило — це військові спецпризначенці. Тому там бачимо таку роботу наших сусідів з польського GROM, який є досить потужним спецпідрозділом, італійців, іспанців, американців та спецпризначенців інших країн.

Ще важливий момент. У нас є спеціальний підрозділ, який немає відношення до Сил спецоперацій. Коли пишуть про ССО в згаданій операції в Афганістані, то це помилка. То були не ССО, а спеціальний підрозділ Головного управління розвідки Міноборони України. Цей спецпідрозділ дуже малочисельний, але досить бойовий і ефективний. Бойовий, тому що це аналог «Альфи» в Службі безпеці. Там виключно офіцери, які мають спеціальну оперативну, навіть мовну підготовку, і, відповідно, можуть орієнтуватися в надскладних ситуаціях за кордоном. Тому цей спецпідрозділ унікальний. Навіть на фотографіях, де вони сфотографовані на тлі кабульського аеропорту, їхні обличчя замасковані.

Щось подібне до цієї операції вже проводилось українськими спецпризначеннями?

— Ця операція справді унікальна, тому що після терористичного акту, який був здійснений біля аеропорту Кабула, і американці, й інші країни, зокрема Канада, яка мала б витягнути тих людей, відмовилися виходити за межі аеропорту. Це було обумовлено тим, що у них інша система координації й вони просто відмовилися ризикувати цими підрозділами.

Чому українці пішли на це?

— Вони були менше задіяні в операціях з охорони периметра. Наші партнери просто знали, що ми є краще підготовлені до існуючих там умов. Є такі нюанси, на які мало хто звернув увагу, але наші спецпризначенці були екіпіровані таким чином, що елементи одягу не наражали їх на небезпеку. Вони не звертали на себе увагу, і хоч не були абсолютно подібні до місцевого населення, але, умовно кажучи, злилися з середовищем. Таким чином, українці дійсно пішли вперед і виконали задачу. Насправді, йдеться про невелику відстань — 600 метрів. Але ця відстань якраз була критичною. Ті два мікроавтобуси просто не могли проїхати цю відстань без неприємних і небезпечних пригод, адже вперлися в натовп і озброєну охорону талібів. Був контакт із талібами, останні не те, щоб гарантували безпеку, але все ж таки пропустили автобуси з біженцями. Таким чином, операція була здійснена.

Тобто маємо високу координацію з партнерами, якщо вони нам довіряють такі ризиковані речі.

— Є контакти з нашими партнерами і ця операція показує, що існує взаємодія на високому рівні. Те, що ГУР МО взаємодіє з Міністерством закордонних справ, — це навіть апріорі не піддається сумніву, адже є дуже багато специфічних завдань. Можна пригадати одну з останніх операцій — це вивезення із Сирії жінок, які опинилися на території, де були члени родин іділівців. Серед них були наші громадяни і їх треба було якось витягувати. Там була так само проведена спецоперація, в якій був задіяний саме цей спецпідрозділ ГУР МО.

«СПЕЦПРИЗНАЧЕНЦІ, ЯКІ ПРАЦЮВАЛИ В ОПЕРАЦІЯХ ЗА КОРДОНОМ, НЕ ПРИЙМАЮТЬ БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ УЧАСТІ В БОЙОВИХ ДІЯХ»

— Ця успішна операція підняла хвилю питань у ЗМІ, зокрема, чому на сході України таких спецоперацій не проводиться? Це просто таке собі «радіомовчання», щоб не нашкодити політичним моментам? Чи дійсно є диспропорція між діяльністю українських спецслужб за кордоном і в Україні?

— Це дві різні речі. Спецпризначенці, які працювали в операціях за кордоном, не беруть безпосередньої участі в бойових діях. Це представники стратегічної розвідки, і відповідно у них інший рівень підготовки. Таких унікальних бійців не можна пускати в безпосередні бої. У нас вже була така історія в 2014 році, коли ми вимушені були використовувати і «Альфу», й інші спецпідрозділи елітних частин для бойових операцій. Ми тоді отримали значні втрати при тому, що користі ці кроки не принесли, адже ці бійці заточені під інші завдання. Потім є Сили спеціальних операцій (ССО), є армійська розвідка, яка, власне, навчена для того, щоб брати участь у бойових діях на території ворога в безпосередніх бойових порядках.

Зараз, на жаль, у нас є така ситуація, коли керівництвом держави було прийнято дуже багато рішень щодо того, щоб ми, зрештою, не проводили активних дій. В 2014-му, 2015-му і навіть в 2016-му роках ми проводили досить серйозні операції, про які можливо ще доведеться розповісти. Йдеться про ліквідацію тих чи інших керівників загонів бойовиків. Звичайно, можна це списувати на випадок або внутрішні розборки, але те, що і СБУ, й інші спецпідрозділи України брали участь у тому, щоб бойовикам було не дуже комфортно жити, — це факт. На жаль, ми зараз дійсно не проводимо активних бойових дій і «акцій відплати», тому що існує відповідне рішення керівництва держави. І тут треба зазначити наступне: або ми обираємо жити в державі, яка має централізоване підпорядкування, або давайте формувати «махновські» загони, які будуть приймати рішення на свій розсуд. Сто років тому ми вже отримували досвід такої анархії, й нічим добрим це для нашої державності не закінчилося. Тому тут треба бути дуже обережними.

Проте, як ви ставитеся до такої позиції вищого керівництва?

— Мені й багатьом воно так само не подобається, але ці моменти не обговорюються. Ми або будемо виконувати наказ, або не будемо, що призведе до гірших наслідків у плані дезорганізації.

«НЕЗАЛЕЖНО ВІД ПОЛІТИЧНОЇ КОН’ЮНКТУРИ ЯДРО СПЕЦСЛУЖБ ЗБЕРІГАЄТЬСЯ»

— Протягом 30 років змінювалася влада, змінювалася політична кон’юнктура з ризиком зміни в тому числі зовнішніх векторів. Політики чубляться між собою, але як це відбивається на обороноспроможності, на наших спецпризначенцях, діяльність яких далеко не завжди на поверхні?

— Те, що від цього штормить, це однозначно. Я сам переживав подібні моменти, коли кардинально змінилася ситуація з приходом до влади Януковича, і від того 11 місяців був поза службою без посади і відповідно перспектив росту. Більше того, за часів Януковича я не просто не ріс по сходинкам службової кар’єри, а на два рівні опустився. Але ситуація полягає в тому, що все одно у спеціальних службах ядро збереглося. Воно нікуди не ділося і працювало. Якщо вже пригадали Януковича, то все одно при ньому доповідали всі матеріали і по Криму, і по російському впливу. Все це накопичувалось. І коли розслідували кримінальне провадження по Януковичу, то згадані матеріали були вказані й доведено, що тодішньому президенту все доповідали, але він просто ніяк не реагував на ці доповіді. Він ніяких висновків не робив і не приймав відповідних рішень, щоб не допустити окупації Криму. Зрозуміло, що дуже багато наробіток можуть не дозволити. Але багато чого відпрацьовується, накопичується, і в разі прийняття політичного рішення все це буде використано. 

Тобто можна сказати, що маємо не лише ядро спецслужб, але й естафету досвіду?

— Це однозначно. Але, на жаль, дійсно, інколи кон’юнктура стає вищою за потреби держави.

Спецоперації часто мають інформаційний супровід. В такому разі як ви оцінюєте діяльність українських ЗМІ? Адже часто в них подається інформація однобоко, поверхнево, а інколи і недоречно. Чи не шкодить це діяльності спецслужб?

— Ситуація з інформаційним простором дуже контроверсійна. Є журналісти, яким люди довіряють, і вони користуються цією довірою не дуже правильно. Коли вони показують 70 — 80 відсотків правди, але в цю правду вплітають свої особисті думки, свою інтерпретацію, то такі матеріали або висловлювання не дуже комфортно сприймаються фахівцями. Адже фахівці дуже чітко бачать маніпуляцію. Не хочу говорити про конкретні прізвища, але такі люди серед журналістів є. Мало тих, хто намагається подати правду з різних боків і спиратися на факти, які можна перевірити. До речі, багато інформації можна перевірити з відкритих джерел. Інколи деякі представники ЗМІ не можуть навіть відрізнити розвідку від контррозвідки та те, що Служба зовнішньої розвідки, Головне управління військової розвідки, воєнна розвідка — це різні речі. 

Зрештою, тиражується не критика, а демотивуюча «зрада»...

— Щодо проведення згаданої операції з евакуації біженців з Афганістану, то необхідно сказати, що вона дуже позитивно вплинула на імідж не тільки військових підрозділів України, а й самої України. Була аналогічна ситуація в Іраку, коли польській підрозділ GROM провів унікальну операцію з розмінування терміналу, де стояв уже завантажений танкер. Тоді була небезпека, що можуть бути підірвані ці танкери, і це загрожувало екологічною катастрофою. Але поляки змогли за 15 хвилин реалізувати цю спецоперацію без будь-яких втрат. Захопили і розмінували цей термінал дуже швидко. Тоді ця спецоперація показала США, що поляки готові до надзвичайних ситуацій і взаємодії з американцями. Відповідно, це викликало величезну до них повагу і подальшу співпрацю між GROM і Delta і взагалі — між Польщею та США у військовий сфері.

І тут знову ж таки ми говоримо про центральне управління і прийняття рішень на тактичному рівні. Тут, як уже було сказано, важливо не допустити «махновщини».

— Усе залежить від командира. Вже потім, якщо таке рішення було вдалим, це рішення керівництво держави виносить на світ Божий як свою перемогу. Тоді до такого командира поставляться прихильно. У нас дуже багато молодих командирів, які можуть приймати такі рішення. Проблема старших воєначальників якраз і полягає в тому, що вони не можуть приймати самостійних рішень без політичної волі «згори». Вони звикли до іншого і починають думати про чергові зірочки, які можна за невдалу ініціативу не отримати, чи за свою посаду. Якщо командири зможуть навчитися приймати самостійні рішення, незважаючи як на них подивиться вище керівництво, тоді якість управління військом перейде в нову якісну площину.

Тож коли ми говоримо про взаємодію з НАТО, то, напевне, треба говорити перш за все про сумісництво принципів командування та прийняття рішень?

— Саме так. Багато хто забуває, що стандарти НАТО — це не калібри, а мислення і ставлення як до людей, так і до країни та партнерів.