Юридичний фронт

«Росія керується не силою права, а правом сили», - Володимир ВАСИЛЕНКО

Це інтерв’ю готувалось одразу після того, як Путін визнав «незалежність» окупованих територій України, але ще до масштабного вторгнення на наші терени, яке відбулось зранку в четвер 24 лютого. Вже першими своїми кроками по визнанню «ЛНР» та «ДНР» Путін остаточно зруйнував навіюваний ним же міф про начебто внутрішній конфлікт в Україні. А отже і з правової точки зору створив нові умови для трактовки його злочинних агресивних дій, які зрештою вилились у відверту криваву війну не лише на лінії фронту з окупованими територіями, але й вздовж всього російсько-українського кордону і в середині країни.

Разом з воєнним спротивом на сході України існує ще й юридичний фронт в боротьбі з агресором. І, якщо в питанні збройної агресії ключові моменти навіть для пересічного громадянина більш-менш зрозумілі, то в правовій сфері маємо безліч пробілів. Насправді на восьмому році війни Україна так і не відпрацювала єдиної концепції захисту прав постраждалих від російської агресії громадян. Не дивлячись на наявність відповідних міністерств, які мають безпосередньо займатись цією проблемою, системний механізм на рівні держави в цьому плані так і не був ефективно задіяний. Таким чином навіть свідома, патріотично налаштована людина, залишившись сам на сам зі своїми проблемами, часто виявлялась беззахисною в правовому сенсі перед тьмою російських юридичних хитрощів. Дії ж України, як держави, носили фрагментарний характер, а функцію від просвітництва до залучення громадян до юридичного процесу, замість держави часто виконували громадські організації та компетентні волонтери.

Натомість Росія з самого початку агресії фальсифікуючи факти та агітуючи українських громадян на окупованих територіях робила все для того, щоб фіксувати «злочини» української армії, підмінювати поняття та просто брехати обіцяючи «покарати Україну». На жаль такій окупаційній політиці «в сліпу» піддавалась навіть українська сторона, коли проковтувала нав’язаний гачок підступних термінів. Наприклад, в судах з’являлись позови проти держави Україна з вимогами компенсації (!) втрат. Прості громадяни, будучи некомпетентними в правових нюансах і бажаючи отримати гроші якомога швидше, велись на цю маніпуляцію, адже компенсувати матеріальні втрати і моральні страждання насправді має держава-агресор. Стосовно України мова може йтись про цільову допомогу, але аж ніяк не компенсацію. І це лише один із багатьох прикладів, коли невігластво відчиняло двері махінаціям агресора в юридичній сфері, яка крокує поруч з пропагандою.

Росія і зараз грається в юридичні фокуси і махінації користаючись відсутністю ясної і компетентної правової політики з боку України. І не дивлячись на те, що Кремль часто спирається на вигадані, нелегітимні документи (як-от «конституції» фейкових «республік»), таке шулерство окупанта не бентежить, адже він спирається не на легітимність, а на фізичну домінацію. Таким чином, Путін, створюючи віртуальний світ із псевдо-утворень, нав’язує реальному світу свою особисту позицію, в якій останнім аргументом завжди залишається зброя і вбивство. Але, судячи з історії з анексованим Кримом, де Росія явно проявила себе як сторону конфлікту і окупантом, бачимо, що цей злочинний акт з боку Російської Федерації фактично залишився для неї поки що безкарним. Безумовно, процеси такого рівня і тим більше проти такої потужної та агресивної країни, як Росія, не можуть бути швидкими. Це тривала і масштабна робота від конкретного громадянина, держави до міжнародних інституцій. Але вона має проводитись постійно, системно і всеохоплююче.

Нещодавній акт президента Російської Федерації Володимира Путіна по визнанню так званих «ЛНР» і «ДНР» «незалежними» «державами» став ще одним приводом для не лише політичного, але й перш за все юридичного перегляду ситуації стосовно російсько-української війни. Адже, якщо брати військові дії на сході України, то присутність Росії там була очевидною, доказовою, але пропагандистські окупант робив все для того, щоб повторювати давній наратив - «ихтамнет», політично примусити Київ визнати окуповані території суб’єктом переговорів, а юридично самому уникнути будь-якої відповідальності. По всьому було видно, що справа не в окупованих територіях, які стали об’єктом та засобом для злочинної поведінки Кремля, а в тому, щоб поставити під сумнів державність України як держави. Тепер згаданий крок Кремля, який перекреслив Мінські домовленості, може більш чітко окреслити правову оцінку дій Російської Федерації, як держави-агресора. Чи стане це новою сторінкою в правовій війні з окупантом і як Україна можна скористатись з цього?

«ПУТІН – ЦЕ ГІТЛЕР СЬОГОДНІ»

Володимир ВАСИЛЕНКО, доктор юридичних наук, професор Києво-Могилянської академії, Надзвичайний і Повноважний посол України, суддя Міжнародного кримінального криміналу для колишньої Югославії (2002—2005-й роки), Уповноважений уряду України у Міжнародному суді ООН при розгляді справи про делімітації морських просторів між Україною та Румунією в Чорному морі (2006—2009-й роки):

- Після визнання Путіним незалежності окупованих Росією територій України ситуація з правової точки зору ніяк не змінилась. Москва продовжує вважати, що на сході України відбувається внутрішній конфлікт, наслідком якого є утворення «незалежних» «ЛНР» і «ДНР». Але фейкові «республіки» були штучно утворені внаслідок сфальсифікованого «референдуму», який відбувався внаслідок і в умовах окупації Росії. Ці «референдуми» були проведені під стволом автоматів. Таким чином «ЛНР» і «ДНР» - це ніякі не держави, а російські окупаційні адміністрації, яким дали ці назви для маскування і виправдання окупації Росією частини української території. Тепер Росія хоче створити додаткову аргументацію, яка б засвідчила, що сама Росія тут ні до чого і що вона просто визнає «держави», які виникли на території України внаслідок «внутрішнього» конфлікту.

Наша позиція має полягати в тому, що факт проголошення цих «республік» не змінює їхнього статусу, як тимчасово окупованих Росією українських територій. Проголошення ними своєї «державності» є лише прикриттям окупації. Факт визнання їх Росією також немає юридичного значення, адже Росія визнає «незалежними державами» ті території, які вона окупувала і де існує російська окупаційна адміністрація. Все це є спробами Росії виправдати свою агресію проти України і загарбання наших територій. Дії Росії не є легітимними з точки зору міжнародного права. Вони є свідченням небажання Росії вирішувати конфлікт, який виник внаслідок її збройної агресії, шляхом дипломатичних переговорів з Україною. А отже є додатковою підставою для порушення питання про посилення міжнародних санкцій проти Росії, як держави-агресора, яка вперто відмовляється припинити агресію і деокупувати загарбані українські території.

Сьогодні мають місце спроби російською сторони втягти Україну в дискусію стосовно легітимності як актів, ухвалених після фейкових «референдумів» так званими фейковими «ЛНР» і «ДНР» так і актів, ухвалених нині в Кремлі. Це є ніщо інше як намагання легалізувати наслідки агресивної війни Росії проти України. Треба з самого почату відмовитись від участі в такій дискусії і твердо стояти на позиції, що дії Росії і її окупаційних адміністрацій на загарбаних українських територіях є грубим порушенням міжнародного права – тяжким міжнародним злочином, за який вся відповідальність повністю лягає на кремлівське керівництво. Ця теза повинна бути визначальною у формуванні позицій України на переговорах з Росією у будь-яких форматах і на будь-яких рівнях.

Ми повинні бути реалістами і припинити балачки і складати нереалістичні плани реінтеграції. Реінтеграція можлива лише після деокупації. Підставою майбутньої деокупації є визнання статусу загарбаних українських територій, як тимчасово окупованих. І сьогодні найприорітетніше завдання полягає в тому щоб не зазнати ще більших територіальних втрат і принизливих поразок. 

При цьому слід мати на увазі, що Путін – це Гітлер сьогодні. Гітлер ненавидів євреїв і тому їх винищував. Як випливає з опусів Путіна і його промов на історичні теми, він ненавидить українців і планує знищити Україну і українство. Якщо Путіну вдасться реалізувати свої плани, то українці забудуть що таке права людини, демократичні і економічні свободи, їх перетворять на в’язнів путінського ГУЛАГу, використовуватимуть як робочу силу для освоєння незаселених і непридатних для нормального життя територій Росії. Вони стануть «гарматним м’ясом» в імперських авантюрах Росії. Тому керівництво України і громадяни повинні усвідомити всю глибину небезпеки, яку сьогодні становить путінська Росія для України. Крім того необхідно розуміти, що Росія у всіх своїх діях проти України керується не силою права, а правом сили. В цій ситуації необхідна максимальна мобілізація всіх ресурсів держави і громадянського суспільства для відсічі агресії і захисту незалежної державності та територіальної цілісності України. При цьому треба мати на увазі, що Путін веде війну не на сході України. Він воює проти всієї України. І тому безпекові заходи, зокрема запровадження воєнного стану, повинні здійснюватись на всій території України.

«ВІД ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ПО БУДАПЕШТСЬКОМУ МЕМОРАНДУМУ РОСІЮ НІХТО НЕ ЗВІЛЬНЯВ»

Андрій СЕНЧЕНКО, громадський та державний діяч, голова руху «Сила права»:

- Юридичний фронт – це напрямок, якому дуже мало приділялось уваги. Якщо говорити про окремі кейси, коли судились щодо конкретних компаній, то це не було системною роботою. Все це елементи.  Найголовніше має бути організований потужний юридичний наступ на Російську Федерацію. Оптимальним буде, якщо в цьому наступі будуть брати участь всі громадяни, український бізнес та українська держава, які постраждали внаслідок агресії Росії. Але все це реалізувати без підтримки самої держави дуже складно. Це дуже масштабна робота, адже мова йдеться про мільйони людей. В 2015-му році цю роботу, як громадська організація, почала «Сила права». Але потрібне державно-громадське партнерство. Бізнес фактично кинутий напризволяще. І тут теж потрібна участь держави. В Україні так і не з’явилась не те, що структура, але й функція для вирішення цих питань. Для цього зовсім не потрібне чергове міністерство. Потрібна функція у вже існуючих міністерствах, як-от Мінреінтеграції, або РНБО по організації системного підрахунку шкоди, яка була нанесена російською агресією та окупацією Криму та Донбасу.

Ми можемо без кінця озиратись на вчорашній день, але сьогодні, коли Україна скинула ярмо Мінських «безальтернативних» домовленостей, треба розставляти твердою рукою всі точки над «і». Це торкається і питання злочинів на окупованих територіях, і юридичних зусиль, і дипломатичних зусиль. Те, що Україна ініціює будапештські консультації – це дуже важливо. Але треба розуміти, що там легкої бесіди не буде. І головне треба розуміти, що за участю Росії такі кроки в принципі не будуть ефективними. Тому треба налаштовувати наших зовнішніх партнерів, із тих, які залишились гарантами по Будапештському меморандуму, на спільну роботу по відпрацюванню системи заходів для примусу Путіна до миру і звільненню всіх українських територій. Росія на сьогодні не є таким гарантом по згаданому меморандуму, адже вона є країною агресором, але від зобов’язань по цьому меморандуму її ніхто не звільняв.

Щодо наслідків визнання Путіним незалежності окупованих територій потрібна чітка трактовка таких дій з українського боку того що відбулось. А трапився факт масованого заходу російської армії на територію України. Погоджуватись на трактовку в сенсі, що Путін легалізував те, що і без того було, не можна. Відбулось як раз те за що західні країни грозили Путіну «пекельними санкціями». Настав саме цей етап. Путін окупував частину територій Луганської та Донецької областей в 2014-му році, а тепер відбулось масове неприкрите введення туди військової сили Росії. На Заході говорили: якщо Путін зробить це, то ми зробимо конкретні дії. Поки те, що чуємо зараз ми – це зовсім не те, що нам обіцяли. Треба вводити персональні санкції стосовно всіх тих, хто в цьому спектаклі брав участь, проти 351 депутатів Держдуми РФ, а далі санкції стосовно всього путінського режиму та Російської Федерації. Тому, що, повторюю, те про що говорилось, таки трапилось – масоване військове вторгнення.

«ПІСЛЯ ТОГО, ЯК РОСІЯ ЛЕГАЛІЗУВАЛА СВОЮ ОКУПАЦІЮ, УКРАЇНСЬКІ ГРОМАДЯНИ ОТРИМАЛИ БІЛЬШЕ МОЖЛИВОСТЕЙ ЗВЕРТАТИСЬ ПРОТИ РОСІЇ ДО СУДІВ»

Станіслав БАТРИН, кандидат юридичних наук, керівник проекту «Відкритий Суд»:

- Треба відштовхуватись від того, що мова йдеться не про захоплення східних територій України, а про створення плацдарму для поглинання України. Ми просто не матимемо часу реагувати на цю проблему в юридичному сенсі за таких обставин. Кваліфікація дій Путіна однозначна і наслідки його дій також однозначні. Зараз в Міжнародному кримінальному суді перебуває справа за позовом від України. Вона стосується агресії Росії проти України. Там перший блок кваліфікації вже надано, а саме агресії по Криму, адже там присутність РФ очевидний. Але ця дія, яку вчинив Путін з його кланом відносно легалізації своєї присутності та введення своїх військ на територію сходу України, є фактично цвяхом у домовину Путіна і всієї кремлівської верхівки. Зараз Міжнародний кримінальний суд має визнати агресію і військові злочини Росії проти України. Мова перш за все йдеться не про Шойгу чи Козака, а саме про Путіна. В юридичному контексті ми готуємось до того, що світова спільнота, як це було раніше по Гітлеру, має це питання закривати вироком Міжнародного кримінального суду і відповідними наслідками для Путіна.

Визнанням окупованих Росією українських територій, як «незалежних держав», Путін сам позбавив себе юридичних можливостей апелювати до того, що на тій території начебто є якісь утворення за які вона не несе відповідальності. Тепер Росія взяла на себе відповідальність за всі наслідки в тому числі за заподіяння шкоди громадянам України, нашим активам, нашій землі. Після того, як таким чином Росія легалізувала свою окупацію (ідея про «незалежні республіки» не пройде в жодних інституціях), українські громадяни отримали більше процедурних можливостей звертатись проти Росії до судів.

Ми також маємо розуміти, що там створюється зона військових дій. Там вже не буде ніякого життя після приходу російського чоботу на нашу землю. Цей чобіт там вже знаходиться восьмий рік, але тепер вони повністю мілітаризують цю зону для того щоб створити плацдарм для подальшої атаки. Але треба обов’язково сказати, що Україна готова до цього сценарію в тому числі в плані юридичних дій. На сьогодні Мінюст і інші органи влади, зокрема Міноборони, роблять правильні кроки в цьому напрямку.